Справа № 204/4407/17
Провадження № 2/204/121/18
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
21 грудня 2018 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Сорокіної А.С.
за участю представника позивачів ОСОБА_1
за участю відповідача ОСОБА_2
за участю представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним, -
У липні 2017 року позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просили визнати договір купівлі продажу земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_3), укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцями ОСОБА_5, ОСОБА_4 - дійсним з моменту отримання продавцем свідоцтва про право власності, а саме з 05 серпня 2014 року. В обґрунтування позову зазначає, що позивачі перебувають у шлюбі з 1992 року. 20.04.2011 року позивачі придбали на підставі договору купівлі-продажу ? частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2. На момент вчинення вказаного договору купівлі продажу продавець (попередній власник) надав позивачам технічні паспорти від 01.12.1997 та від 20.06.2011, в яких було зазначено, що земельна ділянка, що знаходиться під відчужуваними спорудами, користувачем якої він був, включає в свої межі також ділянку під в'їздом до гаражу позивачів та входом до їхнього подвір'я. Однак, згодом сусід ОСОБА_2 повідомив, що спірна земельна ділянка входить до загальної площі належної йому на праві власності земельної ділянки. ОСОБА_2 звернувся до позивачів з пропозицією купити в нього частку цієї земельної ділянки площею 30 кв.м. для того, щоб вони продовжили користуватись нею з метою в'їзду до гаражу та входу до подвір'я. Відповідачем була визначена вартість частки земельної ділянки у розмірі 3000 доларів США та досягнуто всіх домовленостей для укладення договору купівлі-продажу. Дату укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки було відкладено до моменту отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на відчужувану земельну ділянку. 16.05.2011 року ОСОБА_2 була складена заява, в якій ОСОБА_2 підтвердив свою пропозицію продати гр. ОСОБА_5 земельну ділянку площею 30 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_1 за умови, що на ній не будуть будуватись будівлі вище 2 метри, а також витрати, пов'язані з підготовкою документів для продажу земельної ділянки та з продажем земельної ділянки буде нести покупець. Того ж дня позивачі передали відповідачу грошову суму в розмірі 3000 дол. США, про що відповідач написав розписку. Після здійснення всіх відповідних дій по розподілу земельної ділянки на дві окремих та присвоєння кадастрових номерів двом новоствореним ділянкам, 05.08.2014 ОСОБА_2 отримав два свідоцтва про право власності на дві окремих земельних ділянки. Тобто, 05.08.2014 року була виконана остання істотна умова договору купівлі-продажу земельної ділянки - отримано кадастровий номер та свідоцтво про право власності, та саме з цього моменту сторони досягли всіх істотних умов та фактично уклали договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,31 га (кадастровий номер НОМЕР_3). На підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки наявні всі необхідні обставини: сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, така домовленість підтверджується письмовими доказами, відбулось повне виконання договору. В серпні 2014 року позивачі звернулись до ОСОБА_2 з вимогою здійснити нотаріальне оформлення укладеного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, так як таке оформлення передбачене законодавством, однак ОСОБА_2 почав ухилятись від нотаріального оформлення. У зв'язку з тим, що одна із сторін договору ухилилася від його нотаріального посвідчення, це створило нікчемність договору що є правовими підставами для визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Можливість визнання дійсними договорів, які є нікчемними через недодержання встановленої згідно із законом вимоги щодо їх нотаріального посвідчення, передбачена ч. 2 ст. 220 ЦК як одна з форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних відносин. У зв'язку з цим, позивачі вимушені звернутися до суду з даним позовом.
01 жовтня 2018 року представник відповідача - ОСОБА_3 надала до суду заперечення проти позову, в яких зазначила, що відповідач позов не визнає, заперечує проти нього, а позовні вимоги вважає необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Між позивачами та відповідачем відсутній будь-який договір або попередній договір купівлі-продажу або досягнення домовленостей про всі істотні умови договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3. Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. Відповідач не був зобов'язаний 22.09.2014 року укладати з позивачами договір купівлі-продажу земельної ділянки, а тому посилання позивачів на те, що відповідач мав певні зобов'язання та порушив їх, не прийшовши до нотаріуса, є безпідставними, що підтверджується рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18.09.2015 року у справі № 204/6824/14-ц. Позивачами не обґрунтовані підстави за яких вони вважають, що отримання власником свідоцтва про право власності на його майно є одночасно і істотною умовою, і фактичним укладанням договору купівлі-продажу такого майна. Позивачам достеменно відомо про небажання ОСОБА_2 передавати належні йому земельні ділянки у власність позивачів, а також про бажання позивачів повернути кошти та фактичне повернення коштів відповідачем за розпискою від 16.05.2011. Також, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки на час виникнення спірних правовідносин підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, а тому він не може бути визнаний судом дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. З огляду на наведене, просить відмовити позивачам у задоволенні позовним вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні представники позивачів позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на підстави зазначені у позові.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях проти позову.
Допитана в судовому засіданні 31 жовтня 2018 року в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що вона знайома з сім'єю ОСОБА_5. Вона працювала ріелтором та у 2010 році допомагала сім'ї ОСОБА_5 продати належну їм квартиру. Також, вона була присутньою у нотаріуса при переданні сім'єю ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 3000 доларів США ОСОБА_2 за частину земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 яка на праві власності належала ОСОБА_2 У нотаріуса вона опинилась випадково та ОСОБА_5 попросила її бути присутньою при переданні грошей за земельну ділянку, при цьому грошові кошти вона особисто не рахувала.
Допитана в судовому засіданні 31 жовтня 2018 року в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що вона працює ріелтором. Вже близько п'яти років вона знайома з сім'єю ОСОБА_5, більш точної дати вона не пам'ятає. Вона допомагала сім'ї ОСОБА_5 у придбанні будинку по АДРЕСА_1. З ОСОБА_2 вона також знайома та їй відомо, що останній є сусідом сім'ї ОСОБА_5. Вона вмовила ОСОБА_2 продати ОСОБА_5 частину належної ОСОБА_2 земельної ділянки площею 30 кв.м., яка є заїздом в будинок сім'ї ОСОБА_5. Між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено нотаріальну угоду про намір придбати земельну ділянку, оскільки на той час оформити нотаріально угоду про купівлю-продаж даної частини земельної ділянки було неможливо, оскільки був відсутній кадастровий номер цієї земельної ділянки, та вона не була виділена для продажу. Також, вона була присутньою при переданні сім'єю ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 3000 доларів США ОСОБА_2 за частину земельної ділянки. Далі, було розроблено проект розподілу земельної ділянки. Однак, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 виникли суперечки та договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений так і не був. Їй також відомо, що ОСОБА_2 повернув ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 3000 доларів США за допомогою засобів поштового зв'язку, однак у гривневому еквіваленті.
Вислухавши сторони, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В судовому засіданні встановлено, що позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 01 лютого 1992 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4, виданим Відділом РАЦС виконкому Красногвардійської райради народних депутатів м. Дніпропетровська 01 лютого 1992 року, актовий запис № 74 (а.с. 17).
На підставі договору купівлі-продажу ? частини домоволодіння від 29 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 740, позивачу ОСОБА_5 на праві власності належить ? частина домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с. 29).
З пояснень сторін судом встановлено, що частина земельної ділянки, що знаходиться під в'їздом до гаражу позивачів та входом до подвір'я позивачів у домоволодіння АДРЕСА_2, належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Так, земельна ділянка загальною площею 0,0356 га, що розташована на території Красногвардійського району АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, була виділена ОСОБА_2 у приватну власність на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 17 липня 2003 року, виданого на підставі договору дарування земельної ділянки від 26 квітня 2002 року № Д-123 (а.с. 26).
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 була досягнута згода щодо продажу ОСОБА_2 належної йому частини земельної ділянки площею 30 кв.м. ОСОБА_5, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, про що ОСОБА_2 16 травня 2011 року була складена заява, посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., зареєстрована в реєстрі за № 850 (а.с. 28).
За продаж земельної ділянки площею 30 кв.м. ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у доларовому еквіваленті у сумі 3000 доларів США, що на день написання розписки складало 24000 грн., про що ОСОБА_2 16 травня 2011 року було написано письмову розписку (а.с. 27).
Вищевказані обставини вже були встановлені Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у рішенні суду від 18 вересня 2015 року по цивільній справі № 204/6824/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання не перешкоджати у встановлені меж земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Дніпропетровської міської ради, треті особи: Міністерство юстиції України, ОСОБА_9 про визнання недійсними рішення міської ради, державного акту на право власності на землю, скасування державної реєстрації права власності на землю та спонукання до вчинення зобов'язання (а.с. 65-68).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, оскільки вказані обставини справи вже були встановлені рішенням суду у цивільній справі, яке набрало законної сили, то вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи. Також, вищевказані обставини не заперечувалися сторонами та підтверджені допитаними під час розгляду справи свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році ОСОБА_2 замовив у ФОП ОСОБА_10 Проект розподілу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 22-25).
Після розподілу земельної ділянки ОСОБА_2 на дві окремих частини, 05 серпня 2014 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_6 індексний номер 25183964 на земельну ділянку площею 0,0325 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_7, що розташована у АДРЕСА_1 (а.с. 20), а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_8 індексний номер 25181042 на земельну ділянку площею 0,0031 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована у АДРЕСА_1 (а.с. 21).
Посилання позивачів у позові та їх представників у судовому засіданні на те, що 05.08.2014 року була виконана остання істотна умова договору купівлі-продажу земельної ділянки - отримано кадастровий номер та свідоцтво про право власності, та саме з цього моменту сторони досягли всіх істотних умов та фактично уклали договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,31 га (кадастровий номер НОМЕР_3) є безпідставними, необґрунтованими та помилковими, а тому судом до уваги не приймаються.
Судом встановлено, що жодного договору купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,0031 га (кадастровий номер НОМЕР_3) у встановленій законом формі між сторонами не укладалось, як не укладалось у встановленій законом формі і попереднього договору купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки.
При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 651 ЦК України заяву ОСОБА_2 про згоду на продаж земельної ділянки, на яку посилаються позивачі, не можна вважати попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0031 га кадастровий номер НОМЕР_3.
Вищевказані обставини вже були встановлені Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у рішенні суду від 18 вересня 2015 року по цивільній справі № 204/6824/14-ц та підтверджені у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2015 року.
Так, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2015 року по цивільній справі № 204/6824/14-ц було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання не перешкоджати у встановлені меж земельної ділянки. Усунуто перешкоди права власності ОСОБА_2 на земельних ділянок кадастровий номер НОМЕР_7 площею 0,0325 га та кадастровий номер НОМЕР_3 площею 0,0031 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, зобов'язавши ОСОБА_5 знести встановлений нею паркан та ворота розташовані на земельній ділянці ОСОБА_2, самостійно (за власний рахунок) і привести ділянку до стану, придатного для використання та передати земельну ділянку в розпорядження ОСОБА_2. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Дніпропетровської міської ради, треті особи: Міністерство юстиції України, ОСОБА_9 про визнання недійсними рішення міської ради, державного акту на право власності на землю, скасування державної реєстрації права власності на землю та спонукання до вчинення зобов'язання - відмовлено (а.с. 65-68).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2015 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на землю, було скасовано і в задоволенні цих вимог ОСОБА_5 відмовлено. В іншій частині рішення суду було залишено без змін (а.с. 69-73).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року рішення колегії судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2015 року та рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2015 року у його незміненій частині було залишено без змін (а.с. 74-78).
Твердження сторони позивача про те, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору та відбулось повне виконання договору, а отже підтверджується факт укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України є недоведеними та до уваги судом не приймаються і відхиляються.
Статтею 657 ЦК України визначено форму для окремих видів договорів купівлі-продажу. Так, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Таким чином очевидним є висновок, що договір купівлі-продажу нерухомого майна має бути укладений в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, та вважається укладеним з дня такого посвідчення.
Сторони визнають, що жодних нотаріально-посвідчених договорів купівлі-продажу земельної ділянки між позивачами та відповідачем не укладалось.
Як на правову підставу в обґрунтування позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним позивач посилається на ч. 2 ст. 220 ЦК України.
З положень частини 1 ст. 220 ЦК України вбачається, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
В постанові пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме у абз. 3 п. 13 роз'яснено, що при розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Посилання сторони позивача на те, що відповідач ОСОБА_2 22 вересня 2014 року був зобов'язаний з'явитися до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, однак порушив такі зобов'язання та ухилився від його посвідчення, є недоведеними, оскільки стороною позивача перед судом не доведено належними та допустимими доказами такого обов'язку відповідача.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Більш того, 27 травня 2016 року ОСОБА_5 звернулась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу (цивільна справа № 204/3693/16-ц), у зв'язку з чим рішенням суду від 13 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_5 було частково задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5: заборгованість у розмірі 3000 доларів США, яка станом на 23.01.2017 року за офіційним курсом НБУ складає 83007 грн. 69 коп.; три відсотки річних за період з 22.09.2014 року по 23.01.2017 року у розмірі 5832 грн. 12 коп., а всього 88839 грн. 81 коп; в рахунок відшкодування збитків суму у розмірі 6000 грн., судовий збір в сумі 948 грн. 39 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено (а.с. 91-95).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 3% річних за період з 22.09.2014 року по 23.01.2017 року, що складає 5832 грн. 12 коп. - скасовано і у цій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2017 року було залишено без змін (а.с. 96-98).
Вищезазначене рішення суду ОСОБА_2 було виконане шляхом здійснення на ім'я ОСОБА_5 поштового переказу № 0070 від 04 вересня 2017 року на суму 89956 грн. 08 коп., який було виплачено останній особисто 14 листопада 2017 року, що підтверджується відповіддю з Укрпошти № 23-Г-03-144 від 26 грудня 2017 року (а.с. 79).
Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в повному обсязі повернув позивачу ОСОБА_5 грошові кошти, отримані за розпискою ОСОБА_2 16 травня 2011 року.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).
Враховуючи наведене, оскільки стороною позивача не доведено перед судом того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0031 га кадастровий номер НОМЕР_3, що відбулося укладення договору та повне або часткове виконання договору, а також не доведено, що відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення, враховуючи, що відповідач має право на власник розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 між продавцем ОСОБА_2 та покупцями ОСОБА_5, ОСОБА_4 дійсним з моменту отримання продавцем свідоцтва про право власності, тобто з 05 серпня 2014 року.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Крім того, частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Що стосується вимоги представника відповідача стосовно стягнення з позивачів витрат на правову допомогу, то вони підлягають задоволенню, оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено. Крім того, представником відповідача дана вимога була підтверджена: договором про надання правової допомоги з додатком про розмір та порядок оплати за послуги (а.с. 126, 127), квитанціями про оплату послуг - (дублікат чека № 0.0.1146970920.1 від 30.09.2018 року на суму 3 600 грн. (а.с. 124), дублікат чека № 0.0.1173147847.1 від 31.10.2018 року на суму 2 475 грн. (а.с. 138), дублікат чека № 0.0.1219557423.1 від 21.12.2018 року на суму 3 000 грн. (а.с. 157), актами приймання-передачі наданих послуг - № 1 від 28.09.2018 року (а.с. 133), № 2 від 30.10.2018 року (а.с. 141), № 3 від 21.12.2018 року (а.с. 160).
За таких обставин суд приходить до висновку, що з позивачів на користь відповідача підлягають стягненню понесені відповідачем витрати на правничу допомогу у розмірі 9075 грн. (3600 грн. + 2475 грн. + 3000 грн. = 9075 грн.), тобто по 4 537 грн. 50 коп. з кожного позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 220, 319, 321, 640, 657 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 76-82, 128, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 537 грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 537 грн. 50 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т. О. Дубіжанська