справа № 2-а-37 / 10
10 лютого 2010 року Калінінський районний суд міста Горлівка Донецької області у складі: головуючого - судді Шиповича В.В.
при секретарі Гордус О.В.
за участі представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_2, як представника позивача ОСОБА_3 до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити недоотриману допомогу на оздоровлення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 управління Державного Казначейства України у Донецькій області, -
ОСОБА_2, як представник позивача ОСОБА_3 у грудні 2009 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити недоотриману допомогу на оздоровлення, вказавши, що ОСОБА_3 має статус громадянина постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 3 групи та перебуває на обліку в Калінінському управлінні праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (далі УПСЗН). Вважав, що УПСЗН йому щорічна допомога на оздоровлення передбачена ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 2000 по 2009 року сплачена не в повному обсязі, оскільки УПСЗН виходило із розміру такої допомоги визначеного Постановами Кабінету Міністрів України, замість того щоб обчислити її у розмірі кратному мінімальній заробітній платі. Розмір недоотриманої допомоги за 2000-2009 роки склав 12075,5 гривень. Він звертався із письмовими заявами до УПСЗН з приводу виплати йому недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2000-2009 роки, але йому було відмовлено. Просив суд визнати дії УПСЗН про відмову у перерахунку та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2009 роки протиправними та зобов'язати УПСЗН нарахувати та виплатити недотриману суму допомоги на оздоровлення за 2000-2009 роки - 12075,50 гривень.
Судом до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_4 управління Державного Казначейства України у Донецькій області.
Позивач у судове засідання не з'явився. Подав письмову заяву у якій просив розглянути справу без його участі наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представники позивача наполягали на задоволенні позову, підтвердили обставини викладені у позовній заяві. Крім того просили поновити строк звернення до суду, який відповідач вважає пропущеним, пояснюючи це тим, що ОСОБА_3 звернувся до суду тільки у грудні 2009 року зважаючи на свій стан здоров'я та правову необізнаність.
Представник відповідача УПСЗН подав заяву з проханням розглянути справу без його участі. Надав письмові заперечення проти позову вважав, дії УПСЗН законними, оскільки сума щорічної допомоги на оздоровлення у 2000-2009 роках сплачувалися ОСОБА_3 відповідно до вимог Постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року та Законів України „Про Державний Бюджет України” на відповідний рік. Крім того, просив відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку звернення до суду визначеного ст.ст. 99, 100 КАС України. Зазначав, що допомогу на оздоровлення ОСОБА_3 необхідно обчислювати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у 60 тисяч карбованців відповідно до постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 ВР.
Представники третьої особи ГУ УДК у Донецькій області у судове засідання не з'явилися, повідомлялися про час та місце розгляду справи, надали клопотання з проханням розглянути справу без їх участі.
Суд заслухавши оголосивши заяву представника позивача, заперечення представника відповідача УПСЗН, заяву третьої особи дослідивши письмові докази встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
ОСОБА_3 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії з та визнаний у встановленому порядку інвалідом 3 групи з 04.11.1998 року. Вказані обставини підтверджується посвідченнями серії А № 091668, відомостями УПСЗН (а.с. 8, 10-12, 36).
Згідно довідок УПСЗН (а.с. 12, 24, 36) ОСОБА_3 за період 2000-2009 років сплачено щорічну допомогу на оздоровлення:
за 2000 рік у розмірі 21,50 гривень - 27.08.2004 року;
за 2001 рік у розмірі 21,50 гривень - 27.08.2004 року;
за 2002 рік у розмірі 21,50 гривень - 27.08.2004 року;
за 2003 рік у розмірі 21,50 гривень - 30.04.2004 року;
за 2004 рік у розмірі 21,50 гривень - 17.12.2004 року;
за 2005 рік у розмірі 90 гривень - 13.10.2005 року;
за 2006 рік у розмірі 90 гривень - 19.06.2006 року;
за 2007 рік у розмірі 90 гривень - 12.04.2007 року;
за 2008 рік у розмірі 90 гривень - 16.10.2008 року;
за 2009 рік у розмірі 90 гривень - 27.01.2010 року.
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся із письмовою заявою до УПСЗН з приводу донарахування та виплати йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2002-2009 роки (а.с. 9).
23.11.2009 року ОСОБА_3 УПСЗН надано відповідь, якою йому в частині збільшення розміру суми допомоги на оздоровлення відмовлено (а.с. 10-11).
За змістом ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII (далі закон № 796-XII) щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам III групи - чотири мінімальні заробітні плати.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідно до ст. 63 Закону України № 796-XII фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення УПСЗН керувалося Постановою КМУ від 26.07.1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі постанова № 836) якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 3 групи - 21,50 гривень.
Постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі постанова № 562), розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 3 групи - 90 гривень.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною першою ст. 67 Закону України № 796-XII передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Отже цим Законом Кабінет Міністрів України не був уповноважений зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення встановлений Законом № 796-XII.
Зазначеними постановами № 836, № 562 всупереч Закону № 796-XII (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги, в твердій грошовій сумі, зокрема для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії за 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роки - 21,50 гривень, 2005-2009 рік - 90 гривень.
Виходячи із загальних засад пріорітетності законів над урядовими нормативними актами відповідно до приписів ч. 4 ст. 9 КАС України при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 756-XII та Закони України в частині встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000-2005, 2008, 2010 роки, а не постанови № 836, 562.
Крім того розмір допомоги на оздоровлення у період з 2000-2004 роки визначений постановою КМУ від 26.07.1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” на рівні 21,50 гривень на рік не змінювався на протязі тривалого часу, що суперечить змісту та соціальній спрямованості Закону № 796-XII.
Крім того на момент виплати допомоги на оздоровлення позивачу у 2008 році (16 жовтня 2008 року) були чинними положення ст. 48 Закону 796-XII, які передбачали виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам III групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Посилання УПСЗН на положення п.28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими стаття 48 Закону 796-XII викладена у новій редакції не можуть бути прийняті судом, оскільки вказані положення визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та з цієї дати (22.05.2008 року) втратили свою чинність.
Таким чином, дії відповідача УПСЗН в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 21,50 гривень за період 2000-2004 роки, 90 гривень за 2005, 2008-2009 роки є неправомірною, оскільки при виплаті допомоги на оздоровлення за цей період необхідно керуватися ст. 48 Закону № 796-XII та розміром заробітної плати встановленим на час виплати, а не постановами № 562, № 836.
Виплату щорічної допомоги на оздоровлення здійснюють органи соціального захисту населення починаючи з 29.10.2003 року відповідно до п. 2 Порядку фінансування місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року (зі змінами та доповненнями).
Разом з тим виплату відповідачем УПСЗН ОСОБА_3 допомоги на оздоровлення за 2006 рік - 90 гривень, 2007 рік - 90 гривень слід визнати правомірною з наступних підстав.
Дія абзацу четвертого частини четвертої статті 48 Закону № 796-XII була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік, згідно із п. 37 ст. 77 Закону України від 20.12.2005 року „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який не визнавався неконституційним Конституційним Судом України.
Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, яким визнані неконституційними положення п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” не можуть бути прийняти судом з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто на момент виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2007 рік - 12 квітня 2007 року УПСЗН правомірно керувалося положеннями п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, які на той час були чинними і підлягали виконанню.
На момент виплати допомоги на оздоровлення ОСОБА_3 за 2000-2005, 2008-2009 роки були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: квітень, серпень 2004 року - 205 гривень (Закон України „Про державний Бюджет України на 2004 рік”), грудень 2004 року - 237 гривень (Закон України „Про державний Бюджет України на 2004 рік”), жовтень 2005 року - 332 гривень (Закон України „Про державний Бюджет України на 2005 рік”), жовтень 2008 року - 545 гривень (Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"), січень 2010 року 744 гривні ( ст. 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік», ч. 4 ст. 46 Бюджетного Кодексу України).
Посилання відповідача УПСЗН на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом є необгрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Проте згідно ч.1 тієїж статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, іншим законом - Цивільним Кодексом України у п.3 ч.1 ст. 268 встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоровья, або смертю.
В розумінні ст. 13 Закону № 796-II допомога на оздоровлення є способом відшкодування шкоди, спричиненої здоров”ю громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд вважає, що з відповідача УПСЗН за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути недоотримані суми допомоги на оздоровлення за 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2008, 2009 роки, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати у загальній сумі 10334, 50 гривень.
2000 рік: 205 х 4- 21,5 = 798,5 гривень,
2001 рік: 205 х 4- 21,5 = 798,5 гривень,
2002 рік: 205 х 4- 21,5 = 798,5 гривень,
2003 рік: 205 х 4- 21,5 = 798,5 гривень,
2004 рік: 237 х 4-21,5 = 926,5 гривень,
2005 рік: 332 х 4- 90 = 1238 гривень,
2008 рік: 545 х 4 - 90=2090 гривень.
2009 рік: 744 х 4 - 90=2886 гривень.
Посилання відповідача на положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року якими Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами суд не може визнати обґрунтованими, оскільки виплата допомоги на оздоровлення ОСОБА_3 за 2009 рік була виплачена з незалежних від позивача причин у січні 2010 року.
Положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не розповсюджують свою дію на 2010 рік а отже на момент виплати позивачу допомоги на оздоровлення на 2009 рік (27.01.2010 року) УПСЗН повинно було керуватися ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року, та при визначенні розміру такої допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 48, 63 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст.ст. 99, 100, 158-161 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради по відмові у виплаті ОСОБА_3 щорічної допомоги на оздоровлення за 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2008, 2009 роки відповідно до вимог статті 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII.
Зобов'язати Калінінське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради нарахувати та виплатити за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_3 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII за 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2008, 2009 роки у сумі 10334 (десять тисяч триста тридцять чотири) гривні 50 копійок.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Шипович В.В.