20 грудня 2018 року м.Житомир справа № 0640/4434/18
категорія 6.2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Романченка Є.Ю.,
секретар судового засідання Біляченко Д.О.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Мягченко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки,
встановив:
ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною повторну відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області, оформлену листом від 29.08.2018 №1751/0-4673/0/22-18;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області на підставі поданої заяви від 20.01.2018 та доданого до неї пакету документів.
У обґрунтування заявлених позовних вимог позивач указував, що листом відповідача від 29.08.2018 його повідомлено про те, що на виконання судового рішення від 27.04.2018 в справі № 806/1114/18 розглянуто його заяву від 20.01.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області і як наслідок відмовлено в задоволенні заяви. Позивач вважає, що вказана відмова порушує його права, передбачені Конституцією України та Земельного кодексу України, а тому таку відмову необхідно визнати протиправною та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі на 19.11.2018.
19 листопада 2018 р. у судовому розгляді справи оголошено перерву до 03.12.2018, у зв'язку з необхідністю представнику відповідача ознайомитися із наданими представником позивача доказами.
03 грудня 2018 р. справа знята з розгляду, оскільки суддя перебував у відпустці. Нове судове засідання в справі призначено на 20.12.2018.
Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області в строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в справі, подано відзив на адміністративний позов, з проханням відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач стверджує, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки позивачем додано графічні матеріали, що не відповідає положенням Закону України «Про державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру. При цьому відповідачем зазначено, що додані позивачем до клопотання матеріали не може бути розцінені як належні графічні матеріали, оскільки безпосередньо у їх графічній частині не наводиться інформація стосовно меж населеного пункту, а зазначено лише кадастрову зону. На думку відповідача, місце розташування земельної ділянки на яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, не відповідає вимогам нормативно - правових актів, а тому ними правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Також відповідачем указано, що повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою земельних ділянок для ведення фермерського господарства є дискреційними повноваженнями даного державного органу. У зв'язку з цим відповідач вважає, що вимога позивача щодо зобов'язання є формою втручання в дискреційні повноваження даного державного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив суд позов задовольнити, з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на мотиви письмового відзиву.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що 20 січня 2018 року позивач, з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області, звернувся із відповідною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. До заяви додав: копії 1-3, 10, 11 сторінок паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; графічні матеріали (викопіювання) на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копію запиту від 06.12.2017 №Д-130/0-0.18-157/144-17, отриманого Слобідською сільською радою 19.12.2017 за вх.№158, із проханням висловити позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Листом від 21.02.2018 №Д-100/0-688/0/22-18 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило позивачу, що, з метою раціонального використання земельних ділянок, Управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Житомирської області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка не входить до вищевказаного переліку, позивачу відмовлено у задоволенні клопотання.
Вказана відмова оскаржена ОСОБА_3 до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 в справі № 806/1114/18 позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області, оформлену листом від 21.02.2018 №Д-100/0-688/0/22-18.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20.01.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В силу приписів ст. 255 КАС України рішення суду набрало законної сили.
Листом від 29.08.2018 № 1751/0-4673/0/22-18 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило ОСОБА_3 про те, що на виконання рішення суду від 27.04.2018 у справі № 806/1114/18 повторно розглянуто його заяву від 20.01.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,6 га, для ведення особистого селянського господарства на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області, та відмовлено у задоволенні заяви позивача.
Зі змісту листа слідує, що підставою для відмови слугувало те, що відповідно до графічних матеріалів неможливо визначити відповідність місце розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів та містобудівної документації, в тому числі неможливо точно визначити місце розташування земельної ділянки, запланованої для відведення, в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутність інформації щодо прив'язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту. Також указано, що безпосередньо у графічній частині відсутня прив'язка до адміністративно - територіальної одиниці, на території якої позивач має намір отримати земельну ділянку у власність.
Вважаючи, що дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області перешкоджають в реалізації законного права на отримання дозволу у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З'ясовуючи при вирішенні даної справи характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд ураховує наступне.
У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Земельний кодекс України), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно зі абз. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України).
Згідно зі пп. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною шостою вказаної статті Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно зі абз. 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із графічними матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації уповноваженим органом для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення такого органу про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому підставою відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас слід наголосити, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Як було зазначено вище, відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_3 у листі від 29.08.2018 вказує, що відповідно до доданих графічних матеріалів неможливо визначити відповідність місцерозташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів та містобудівної документації, в тому числі неможливо точно визначити місцерозташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутність інформації щодо прив'язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту.
Матеріали справи підтверджено, що позивачем разом із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області було графічні матеріали (викопіювання), роздруковані із публічної кадастрової карти України.
Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.
В розумінні статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;
державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Частиною 5 статті 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.
У відповідності до положень ч.ч. 1, 8 ст. 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Частиною першою статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що додані позивачем до заяви від 20.01.2018 графічні матеріали (викопіювання) на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб'єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив'язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту (с.Слобідка Малинського району Житомирської області), площу бажаної земельної ділянки.
Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем у роздруківці з Публічної кадастрової карти України, доданій до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З огляду на вказане, суд вважає, що до поданої заяви позивачем було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, відмовляючи позивачу в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,6 га, з підстав викладених у листі від 29.08.2018, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України.
Посилання відповідача, викладені у відзиві, на існування колективного звернення жителів міста Малин Житомирської області про те, що вони добросовісно обробляють земельні ділянки на протязі 15 років, а тому є користувачами таких земель, суд оцінює критично, оскільки лист від 29.08.2018, в якому викладена відмова Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, таких підстав не містить.
Також суд ураховує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 18 жовтня 2018 в справі № 805/2296/17-а.
Згідно зі ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в рішення від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.
У зв'язку із цим, суд вважає, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання відмови відповідача протиправною та зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача повторно та надати дозвіл у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області.
На думку суду, в даному випадку втручання зумовлено досягненням правомірної цілі, оскільки зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 необхідно задовольнити в повному обсязі.
Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
В силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1409,60 грн необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка,45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ: 39765513) про визнання протиправною відмови та зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом від 29.08.2018 № 1751/0-4673/0/22-18.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20.01.2018 та надати дозвіл у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Слобідської сільської ради Малинського району Житомирської області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_3 1409,60 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Є.Ю. Романченко
Повне судове рішення складене 29 грудня 2018 року