Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2348/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранторгсервіс", смт. Слобожанське
до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Сахновщинський елеватор", смт. Сахновщина
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Медяник А.В.
відповідача - Таволжанський М.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранторгсервіс" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Сахновщинський елеватор" про стягнення з відповідача на користь позивача 676916,20 грн. збитків, які складаються з вартості втраченого відповідачем зерна в сумі 615466,20 грн. та витрат на правове забезпечення у розмірі 61450,00 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість судового збору, сплаченого позивачем.
В обґрунтування позову позивач вказує, що в порушення умов п.3.1., 3.2. договору складського зберігання зерна № 12-ЗБ/2017 від 10.07.2017, приписів ст.ст. 11, 14 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України відповідачем не повернуто позивачу товар переданий на складське зберігання.
Ухвалою суду від 28.08.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання на 18.09.2018 о 11:00.
17.09.2018 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 26950), в якому просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому відповідач вказував, що жодним доказом не підтверджується вина відповідача та причинний зв'язок між його поведінкою та спричиненими збитками, а також наявність самих збитків. У відповідача не може виникнути обов'язку зі сплати збитків, так як вимога позивача про стягнення збитків не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Крім того, відповідач вказував про передчасність звернення до суду з позовом про стягнення збитків, так як відсутні підстави вважати, що майно втрачено чи знищено, а згідно чинного законодавства стягненню підлягає саме зерно у відповідній кількості, такого самого роду та якості (соняшник, врожаю 2017 року у кількості 49 795 кг). Лише після отримання вказаного зерна неналежної якості або у випадку якщо буде встановлено його фактичну втрату, позивач не буде позбавлений можливості звернутись до відповідача з вимогами щодо відшкодування збитків.
18.09.2018 судом була постановлена ухвала про відкладення підготовчого засідання на 17.10.2018 о 12:30.
17.10.2018 судом була постановлена ухвала про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 06.11.2018 о 12:30.
06.11.2018 судом була постановлена ухвала про відкладення підготовчого засідання на 20.11.2018 о 12:00.
20.11.2018 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.11.2018 о 12:50.
26.11.2018 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 10.12.2018 о 12:45.
10.12.2018 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 26.12.2018 о 09:15.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10 липня 2017 року між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зерновий склад) було укладено договір складського зберігання зерна № 12-ЗБ/2017 (надалі-договір), відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язувався передати, а зерновий склад прийняти товар на зберігання протягом строку дії цього договору, найменування, кількість та вартість якого зазначена у складських документах, (пункти 1.1, 1.3 договору).
У відповідності до п. п. 3.1, 3.2, 4.2, 4.10 договору зерновий склад приймає від поклажедавця зерно, забезпечує кількісне та якісне його зберігання та здійснює відпуск зерна поклажедавцю. Зерновий склад видає поклажедавцю складські документи на зерно не пізніше наступного дня після передачі зерна на зберігання. На підтвердження прийняття зерна на зберігання, на кожну партію зерна, прийняту протягом доби, зерновий склад видає поклажедавцю складський документ із зазначенням ваги та фактичних показників якості зерна, а також залікової ваги.
Згідно позову позивач вказує, що на виконання умов договору 03.05.2018 р. поклажедавець передав на складське зберігання, а зерновий склад прийняв згідно складських квитанцій на зерно: серія АЦ№795234 №773 від 03.05.2018 соняшник н/кл 2017 вагою 2 822 кг, серія АЦ№795233 №772 від 03.05.2018 р. - соняшник н/кл 2017 вагою 46 972 кг.
У відповідності з п.6.1. договору відпуск зерна здійснюється зерновим складом партіями на підставі письмової заяви поклажодавця із зазначенням найменування зерна, його кількості (ваги), експедитора/перевізника, виду транспорту та дати відвантаження. Доказом виконання складом обов'язку з відвантаження партії зерна належної кількості та якості, є підписання представником поклажодавця товарно-транспортної накладної, погашена складська квитанція, копія залізничної накладної.
18.06.2018 поклажодавець на підставі договору звернувся до зернового складу із заявою на відвантаження зерна: соняшнику н/кл 2017 р. врожаю у кількості 49640 кг. У відповідь на дану заяву зерновий склад листом №1-2/188 від 19 червня 2018 року повідомив поклажодавця, що він не має можливості виконати свої зобов'язання з відвантаження соняшника урожаю 2017 в обсязі 49640 кг.
11.07.2018 поклажодавець звернувся до зернового складу з листом №8 в якому просив пояснити причини не виконання зерновим складом вимог по відвантаженню соняшника врожаю 2017 року в обсязі 49640 кг.
18.07.2018 зерновим складом за участю поклажодавця був складений акт наявності зерна, що належить ТОВ "Гранторгсервіс" та відповідності його кількісним та якісним показникам. У відповідності із зазначеним актом сторонами була виявлена нестача соняшника врожаю 2017 р. у кількості 49795 кг.
Таким чином, позивач вказує, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відшкодування завданих йому збитків. У відповідності з висновком експерта №105-ЦЗ від 31.07.18 виконаним Харківською Торгово-промисловою палатою України ринковий діапазон вартості соняшнику врожаю 2017 р. складає 10200-12300 грн./т з ПДВ. Крім того, позивач мав намір здійснити продаж втраченого зерна, у зв'язку з чим уклав відповідний договір поставки. Вартість втраченого товару була визначена у договорі поставки №25 від 25.05.2018, укладеного між позивачем та покупцем (ТОВ "Київ-Електро") та складає 12360 грн./т з ПДВ. Таким чином, загальна вартість втраченого зерна склала 49,795 тон вартістю 12360 грн. з ПДВ за тону, тобто 615466 грн. 20 копійок з ПДВ.
У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно частини 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Судом встановлено, що відповідно до п.3.3. договору поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, оформлення, зберігання, відвантаження зерна та надання додаткових послуг, пов'язаних із зберіганням зерна.
Згідно п.6.6. договору відвантаження зерна проводиться після повної оплати поклажодавцем послуг зернового складу, включно з оплатою послуг по відвантаженню зерна.
Відповідно до п.9.1. договору послуги зернового складу по відвантаженню/переоформленню надаються виключно за умови 100% попередньої їх оплати.
Розрахунки за надані послуги здійснюються в безготівковій формі, в національній валюті України - гривні з урахуванням податку на додану вартість (п.9.2. договору).
Тарифи на послуги зернового складу наводяться у додатку № 1 до договору і є складовою та невід'ємною частиною договору (п.9.3. договору).
Відповідно до п.9.4. договору поклажодавець сплачує вартість послуг зернового складу, пов'язаних з прийманням, очищенням, сушінням зерна при переданні такого зерна на зберігання з моменту видачі складського документу на таке зерно, а також сплачує вартість послуг зернового складу по зберіганню зерна щомісячно, до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. Оплата здійснюється з розрахунку залікової ваги зерна. У випадку, якщо фактична вага зерна, внаслідок проведення доробки чи природного убутку відрізняється від залікової, що підтверджується відповідним актом-розрахунком, наданим поклажодавцю, оплата за зберігання з моменту підписання такого акту здійснюється з розрахунку фактичної ваги зерна, вказаної у такому акті.
Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем відповідачу вартості послуг за договором складського зберігання зерна № 12-ЗБ/2017 від 10.07.2017. Також, в матеріалах справи відсутні докази наявності документів передбачених п.4.3. договору.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором складського зберігання зерна № 12-ЗБ/2017 від 10.07.2017.
Втім, відповідно до п.9.5. договору, у випадку прострочення строків оплати послуг, зерновий склад має право нарахувати пеню поклажодавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов'язань. Зерновий склад має право в разі прострочення оплати вартості послуг більш ніж на 60 календарних днів погасити заборгованість зерном поклажодавця в односторонньому порядку по ринковим цінам, що діють на момент такого погашення.
При цьому, суд зазначає, що акт наявності зерна від 18.07.2018, який був складений зерновим складом за участю поклажодавця, не підтверджує факт втрати соняшника, а встановлює його нестачу станом на 18.07.2018.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачою) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ст. 623 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 224 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Таким чином, у вигляді реальних збитків відшкодовуються тільки ті витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи те, що матеріалами справи не підтверджується вина відповідача, причинний зв'язок між його поведінкою та спричиненими збитками, суд вважає, що в задоволенні позову належить відмовити повністю.
При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 11, 12, 13, 73-79, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранторгсервіс" (63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Слобожанське, вул. Будівельніків, 19, код ЄДРПОУ 41396119).
Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, ідентифікаційний код 37243279) в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Сахновщинський елеватор" (Харківська область, Сахновщинський район, смт. Сахновщина, вул. 17 Вересня, 70, код ЄДРПОУ ВП: 37506253).
Повне рішення складено 08.01.2019 р.
Суддя А.М. Буракова
справа № 922/2348/18