Ухвала
Іменем України
08 січня 2019 року
м. Київ
справа № 203/2652/17
провадження № 51-25 ск 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, якою вирок Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 23 липня 2018 року щодо нього змінено в частині призначеного покарання.
Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2018 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, раніше
не судимого,
засуджено за ч. 5 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання
із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 25 грудня
2016 року у невизначений час, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, проник до офісного приміщення ТОВ «Дарекс-Енерго», яке розташоване за адресою:
вул. Миколи Руденка, 53, м. Дніпро, звідки таємно вкрав чуже майно, в тому числі сейф, в якому знаходились гроші, чим спричинив потерпілим матеріальну шкоду
в особливо великих розмірах на загальну суму 2 221 561 гривню 91 копійку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції змінено в частині призначеного покарання. ОСОБА_4 вважається засудженим за ч. 5 ст. 185 КК до покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
У касаційній скарзі засуджений, не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи, доведеності вини та юридичної оцінки його дій, просить змінити ухвалу апеляційного суду щодо нього та на підставі ст. 75 КК звільнити
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю
три роки. Твердить, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували те,
що він має на утриманні дружину, яка знаходиться у відпустці по догляду
за двохрічною донькою, матір пенсійного віку, яка розлучена та має тільки одну дитину, тобто його, доглядає за своєю пристарілою матір'ю, його бабусею, у якої окрім них нікого немає. Також вказує, що суди не надали жодної належної оцінки обставинам кримінального правопорушення, а саме: вчинення злочину вперше
за збігом послідовних тяжких обставин, незнання про суму грошей, які знаходились
у викраденому сейфі. Зазначає, що всі гроші ним були повернуті потерпілим, від яких до нього немає жодних претензій, від органу досудового розслідування
не переховувався, вину визнавав, у вчиненому щиро розкаявся, а реальне відбування покарання знівечить не лише його життя, а життя всієї його родини.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.
Засуджений порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність
в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Водночас, призначаючи засудженому ОСОБА_4 покарання, суд відповідно
до вимог статей 50, 65 КК врахував тяжкість злочину за його видом (категорією),
який згідно зі ст. 12 КК є тяжким, а також те, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вину визнав
у повному обсязі, у вчиненому розкаявся, має на утриманні малолітню дитину. Крім того, суд врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також визнав щире каяття ОСОБА_4 у вчиненому, наявність на утриманні малолітньої дитини, активне сприяння розкриттю злочину як обставини, які пом'якшують покарання
та визнав за можливе застосувати ст. 69 КК й призначити більш м'яке покарання,
ніж передбачено санкцією ч. 5 ст. 185 КК. Проте визнав за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання в умовах ізоляції від суспільства, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його виправлення
та попередження нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження щодо
ОСОБА_4 у порядку апеляційної процедури, обґрунтовано погодився
з висновком місцевого суду стосовно розміру покарання, призначеного засудженому, у виді позбавлення волі та не знайшов підстав для застосування ст. 75 КК
і звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням. Разом із цим апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання не вирішив питання щодо необхідності призначення обов'язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна. Тому вирок суду в частині міри покарання суд апеляційної інстанції змінив, постановив вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 5 ст. 185 КК до покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_4 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення засудженого
та попередження вчинення нимнових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Апеляційний суд, розглядаючи матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_4 , дотримався вимог ст. 419 КПК, належним чином проаналізував доводи апеляційних скарг захисника та прокурора, дав на них мотивовану відповідь
й обґрунтовано залишив апеляційні скарги, які за змістом аналогічні касаційній скарзі засудженого, без задоволення.
Підстав для сумніву в правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були
б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.
З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги засудженого з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.
Беручи до уваги наведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 17 грудня 2018 року щодо нього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3