18 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 369/5337/16-ц
провадження № 61-31885св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., СтрільчукаВ. А.
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_4,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року, ухвалене у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І., та касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року,
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батьку, який проживає окремо від неї.
В обґрунтування позову зазначив, що він і ОСОБА_5 є батьками малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вказує, що з початку 2015 року він і відповідач стали проживати окремо, місце проживання малолітньої ОСОБА_6 рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року визначено разом з матір'ю ОСОБА_5
Відповідач чинить йому перешкоди в участі у вихованні та у спілкуванні з дочкою, тому просить встановити за рішенням суду наступний графік побачень з малолітньою ОСОБА_6: кожен понеділок, середу і п'ятницю з 9 години до 19 години, кожну першу та третю суботу місяця з 9 години до 20 години наступного дня, а також спільний відпочинок взимку протягом двох тижнів і влітку протягом одного місяця.
У листопаді 2016 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визначення способу участі батька у вихованні дитини.
В обґрунтування позову зазначила, що з ОСОБА_4, який є батьком її малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, припинила проживати однією сім'єю з лютого 2015 року, проте жодним чином не перешкоджала його спілкуванню з дочкою, він мав можливість безперешкодно відвідувати дитину і проводити з нею час, зокрема і за місцем свого проживання.
У серпні 2015 року ОСОБА_4 в черговий раз забрав дитину для спілкування за місцем свого проживання, проте не повернув її у погоджений час і неправомірно переховував до червня 2016 року, не надаючи матері можливості спілкуватися з дочкою.
Посилаючись на те, що батько малолітньої ОСОБА_6 її матеріально не утримує, фінансової допомоги не надає, а його поведінка носить загрозливий для дитини характер, ОСОБА_5 просила встановити наступний графік побачень ОСОБА_4 з дочкою: кожної третьої суботи місяця з 10 години до 15 години за місцем проживання матері і в її присутності.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2017 року, ухваленим у складі судді Волчка А. Я., позов ОСОБА_4 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкоди у спілкуванні з дочкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено спосіб участі ОСОБА_4 у спілкуванні з дочкою шляхом встановлення наступного графіку побачень: кожного понеділка, середи і п'ятниці з 9 години до 19 години, кожної першої та третьої суботи місяця з 9 години до 20 години наступного дня, а також спільний відпочинок взимку протягом двох тижнів і влітку протягом одного місяця.
Ухвалою цього суду від 7 червня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_5 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що ОСОБА_5 чинить позивачу перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з їх спільною дочкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, тому порядок цієї участі визначив суд, врахувавши засади рівності прав батьків на участь у вихованні дитини і на спілкування з нею.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2017 року скасовано і направлено справу в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням цього суду від 19 жовтня 2017 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2017 року, яким вирішено позов ОСОБА_4, змінено в частині визначення способу участі ОСОБА_4 у вихованні та у спілкуванні з дочкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Встановлено наступний графік побачень батька з дитиною: кожної першої і третьої суботи місяця з 9 години до 19 години на нейтральній території без присутності матері ОСОБА_5 В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2017 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини, зазначаючи, що малолітня ОСОБА_6 досягла віку відвідування дошкільного навчального закладу, а також відвідує розвиваючі гуртки, тому встановлення графіку побачень у будні дні без урахування вказаних обставин суперечить її інтересам. З висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 чинить батьку перешкоди у спілкуванні з дитиною і в участі в її вихованні суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року змінити і зазначити, що зустрічі батька з дитиною підлягають проведенню за місцем проживання дитини у присутності матері.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що в дійсності ОСОБА_4 дитиною і її життям не цікавиться, за місцем проживання дочки жодного разу її не відвідав, зі святами не вітає, а його звернення до правоохоронних органів і служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області мають формальний характер.
Послалася на те, що жодних перешкод ОСОБА_4 в участі у вихованні і спілкуванні з дочкою вона не чинить, проте заперечує зустрічі з дитиною поза місцем її проживання і без присутності матері, враховуючи факт викрадення ним дитини і утримання у себе понад дев'ять місяців всупереч судовому рішенню щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_1 з матір'ю.
Вважає помилковим висновок апеляційного суду про доцільність проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері, оскільки позивач і його батьки налаштовують дочку проти неї і можуть здійснити повторну спробу викрадення, в тому числі виїхати з нею за кордон, а сам ОСОБА_4 веде аморальний спосіб життя і зловживає алкогольними напоями, тобто його поведінка може зашкодити інтересам дитини.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 1 листопада 2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5
Також у листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 7 червня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Вказав, що суд апеляційної інстанції при вирішенні справи не застосував до спірних правовідносин положення статей 141, 153 СК України і не врахував, що права батьків на спілкування з дитиною і на участь у її вихованні є рівними.
Вважає, що встановлення графіку побачень батька з дитиною двічі на місць не відповідає інтересам дитини, оскільки позбавляє її можливості повноцінно спілкуватися з батьком, а його - приймати належну участь у її вихованні.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши його позитивні характеристики і відсутність обставин, які б свідчили про те, що спілкування з батьком може зашкодити малолітній ОСОБА_6, безпідставно відмовив у задоволенні вимог про включення до графіку побачень спільного відпочинку влітку і взимку. Посилаючись на те, що дитина відвідує дошкільний навчальний заклад і розвиваючі гуртки, тому недоцільними є зустрічі з батьком у будні дні, суд не зазначив докази, на підставі яких встановив ці обставини.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 листопада 2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що вона не перешкоджає ОСОБА_4 спілкуватися з дочкою, проте, враховуючи поведінку позивача, заперечує проти їх зустрічей без її присутності поза межами будинку, де проживає дитина. Вказала, що дитина відвідує розвиваючі гуртки і дошкільний навчальний заклад, тому не може зустрічатися з батьком у будні дні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 є батьками малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
З народження та до 28 лютого 2015 року дитина разом з батьками проживала АДРЕСА_1.
Після припинення спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 дитина з 28 лютого по 24 серпня 2015 року проживала разом з матір'ю в будинку по АДРЕСА_2, а з 24 серпня 2015 року до травня 2016 року - з батьком по АДРЕСА_1
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києві від 8 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_5, відібрано дитину від батька та передано матері. Дане рішення набрало законної сили та підлягало негайному виконанню в частині відібрання дитини від батька та передачі його матері, проте виконане ОСОБА_4 лише у травні 2016 року.
З розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 457 від 2 липня 2016 року суд апеляційної інстанції встановив, що комісія з питань захисту прав дитини рекомендує наступний графік побачень для забезпечення участі батька ОСОБА_8 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_7: у вихідні дні у першу і третю суботу, а також у другу і четверту неділю з 9 години до 19 години на нейтральній території, та в будні дні - за домовленістю та в присутності матері.
Також апеляційним судом встановлено, що мати дитини - ОСОБА_5 рекомендованого комісією графіку не дотримується і з липня 2016 року чинить батькові дитини перешкоди у спілкуванні з дочкою і в можливості повноцінно приймати участь у її вихованні.
Згідно з наявними в матеріалах справи доказами ОСОБА_8 за місцем проживання створив хороші умови для перебування дитини, має стабільний дохід і позитивні характеристики. Обставин, які б свідчили про те, що позивач зловживає алкогольними напоями і допускає аморальну поведінку, що може зашкодити розвитку дитини, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Малолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, досягла молодшого шкільного віку, що передбачає відвідування нею дошкільного навчального закладу, а також відвідує вокальний та хореографічний гуртки.
Стаття 7 СК України визначає, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 151, 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини з урахування конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).
Судами попередніх інстанцій із поданих сторонами доказів встановлено, що між батьками малолітньої ОСОБА_6 - ОСОБА_8 і ОСОБА_5 склалися неприязні стосунки і у добровільному порядку досягти згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дитини, у її вихованні і спілкуванні із нею вони не можуть.
Встановивши наявність конфлікту між сторонами, що унеможливлює проведення побачень батька з дитиною у присутності матері у будинку, який належить її батькам, та врахувавши, що батько дитини позитивно характеризується і обставин, які б свідчили про його аморальну або неналежну поведінку, не встановлено, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що побачення батька з дитиною повинні відбуватися поза місцем її постійного проживання та без присутності матері.
Оскільки вік дитини потребує відвідування дошкільного навчального закладу, а також приймаючи до уваги відвідування нею розвиваючих гуртків, що унеможливлює проведення зустрічей з батьком у будні дні, суд апеляційної інстанції правильно встановив графік побачень ОСОБА_8 з дочкою ОСОБА_7 у вихідні дні, діючи з метою першочергового і якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Доводи ОСОБА_5 про те, що в дійсності ОСОБА_4 дитиною не цікавиться, оскільки за місцем проживання дочки жодного разу її не відвідав, тому його звернення до правоохоронних органів і служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області мають формальний характер, відхиляються касаційним судом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, а також їх батьками, існує конфлікт і їх взаємовідносини є неприязними. За таких обстави твердження ОСОБА_5 про наявність у батька дитини можливості відвідувати дочку за місцем її проживання, а саме у будинку, який належить батькам ОСОБА_5, є помилковими і не відповідають встановленим судами фактичним обставинам справи.
Посилання ОСОБА_5 на те, що жодних перешкод позивачу в участі у вихованні і спілкуванні з дочкою вона не чинить, проте заперечує проти його зустрічей з дитиною поза місцем її проживання і без її присутності, не свідчать про неправильність висновку суду апеляційної інстанції про встановлення графіку побачень батька з дочкою без присутності матері.
Права батьків щодо дитини є рівними (стаття 141 СК України). Реалізація таких прав повинна відбуватися із дотриманням загальних засад регулювання сімейних відносин, закріплених у статті 7 СК України, згідно з якими сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Встановлення ОСОБА_4 графіку побачень з дочкою поза межами місця постійного проживання дитини без присутності матері, враховуючи конфлікт між сторонами, забезпечить позивачу можливість вільно і без створення стресової та напруженої ситуації для дитини спілкуватися з нею.
При цьому факт невиконання ОСОБА_5 рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, а також та обставина, що вона не надає батькові дозволу спілкуватися з дитиною поза межами місця її проживання, свідчить про обґрунтованість доводів позивача щодо створення йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні малолітньої ОСОБА_6, на що правильно вказали суди попередніх інстанцій.
Твердження ОСОБА_5 про аморальну поведінку ОСОБА_4 і зловживання ним алкогольними напоями не доведені, оскільки обставин, які б свідчили про таку неналежну поведінку позивача, судами попередніх інстанцій не встановлено і відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
Посилання ОСОБА_5 на можливу спробу ОСОБА_4 виїхати з дитиною за кордон помилкові, так як, згідно з пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків здійснюється за умови пред'явлення відповідних документів, в тому числі нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.
Доводи ОСОБА_4 про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні справи не врахував принцип рівності прав батьків щодо дитини і необґрунтовано зменшив обсяг часу, який він проводитиме з дочкою, відхиляються касаційним судом.
Встановлюючи графік побачень, суд апеляційної інстанції виходив із якнайкращого забезпечення інтересів дитини, яке превалює над забезпечення інтересів обох батьків, та враховував її вік, режим дня, потребу у відвідуванні дошкільного навчального закладу і розвиваючих гуртків.
Щодо тверджень ОСОБА_4 про те, що встановлення графіку побачень з дочкою двічі на місяць не відповідає інтересам дитини, оскільки позбавляє її можливості повноцінно спілкуватися з батьком, касаційний суд зазначає, що у разі встановлення об'єктивної можливості спілкуватися з дитиною у будні дні без шкоди для її режиму заявник може звернутися до суду з вимогою про зміну графіку побачень.
З зазначених підстав касаційний суд відхиляє твердження ОСОБА_4 про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції у наданні йому можливості проводити з дитиною частину літніх і зимових канікул, оскільки при вирішені цих вимог суд апеляційної інстанції також керувався якнайкращим забезпеченням інтересів дитини, та, враховуючи її малий вік, вважав недоцільним тривале розлучення дитини з матір'ю.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції,встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення щодо встановлення позивачу графіку побачень з дочкою з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 і касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук