18 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 650/1241/16-ц
провадження № 61-27838св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року, ухвалене у складі судді Хомик І. І., та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 серпня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Бугрика В. В.,
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом, уточненим у березні 2017 року, до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначила, що у період з 4 лютого 2005 року по 26 лютого 2015 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, за час якого ними придбано автомобіль марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1.
Даний транспортний засіб на праві власності зареєстрований за відповідачем.
Вказує, що з метою уникнення поділу автомобіля 24 лютого 2015 року ОСОБА_5 без її відома та згоди відчужив його сторонній особі на підставі довідки-рахунку, а 10 лютого 2016 року цей транспортний засіб знову зареєстрований за відповідачем за договором купівлі-продажу.
12 лютого 2016 року автомобіль марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1, знятий з реєстраційного обліку і його місцезнаходження їй невідоме.
Оскільки даний транспортний засіб придбаний у шлюбі за спільні кошти і є спільним майном подружжя, проте відповідач розпорядився ним і ухиляється від надання їй будь-якої компенсації, ОСОБА_4 просила визнати спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя та припинити її право на 1/2 частку цього майна із стягненням з відповідача відповідної компенсації.
Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Визнано автомобіль марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, спільною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_5
Припинено право власності ОСОБА_4 на 1/2 частку автомобіля марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2.
Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 173 160,28 гривень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту належності спірного транспортного засобу сторонам на праві спільної власності подружжя. Встановивши відчуження автомобіля без згоди позивача, суд дійшов висновку про стягнення на її користь вартості 1/2 його частки та визначив суму компенсації, виходячи з висновку судової автотоварозначої експертизи.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 3 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо віднесення спірного транспортного засобу до спільного майна подружжя та стягнення на користь ОСОБА_4 компенсації вартості належної їй 1/2 частки, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 серпня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням матеріального та процесуального права і не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.
Зазначає, що спірний автомобіль марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1, відчужений у період шлюбу і отримані від його продажу кошти ним і позивачем витрачені спільно. Відсутність у них спору щодо поділу майна підтверджується рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 26 лютого 2015 року про розірвання шлюбу, якому суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки.
Послався на допущені судом першої інстанції порушення процесуального законодавства у зв'язку з розглядом справи у його відсутність, що позбавило його можливості у повній мірі реалізувати свої процесуальні права.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій при визначенні розміру належної до стягнення компенсації виходили із завищеної вартості транспортного засобу, яка не відповідає його дійсній вартості.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 3 серпня 2017 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що на час вирішення судом питання про розірвання шлюбу між нею і відповідачем існував спір щодо поділу майна подружжя і вона звернулася до ОСОБА_5 із зустрічним позовом, проте, у зв'язку з непідсудністю спору суду, який вирішував справу про розірвання шлюбу, подала заяву про повернення позовної заяви. Послалася на те, що про відчуження транспортного засобу тривалий час не знала, жодних коштів від його продажу не отримувала.
Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 4 лютого 2005 року перебувала з ОСОБА_5 у шлюбі, який розірваний рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 26 лютого 2015 року, що набрало законної сили 7 березня 2015 року.
У період шлюбу ОСОБА_5 придбано автомобіль марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований за ним на праві власності.
Судами також встановлено, що спірний транспортний засіб ОСОБА_5 продав за два дні до розірвання шлюбу. Доказів отримання згоди ОСОБА_4 на відчуження транспортного засобу та передачі їй частини отриманих від продажу грошових коштів матеріали справи не містять.
З висновку судової автотоварознавчої експертизи від 2 березня 2017 року суди встановили, що середня ціна автомобіля марки Honda Civic 1.8 VTEC sport AT 2007 року випуску, який перебував у використанні, складає 346 320,56 гривень.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Згідно зі статтею 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Стаття 63 СК України закріпила, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (стаття 65 СК України).
Встановивши, що спірний автомобіль придбаний сторонами у період шлюбу і за спільні кошти подружжя, що відповідачем не спростовано, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про належність цього майна ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки ОСОБА_5 розпорядився спірним транспортним засобом без згоди ОСОБА_4 і доказів передачі їй 1/2 частини отриманих від продажу транспортного засобу коштів суду не надав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Honda Civic, номерний знак НОМЕР_1, розмір якої визначив виходячи з висновку судової автотоварознавчої експертизи.
Доводи заявника про те, що транспортний засіб відчужений ним зі згоди ОСОБА_4, а отримані грошові кошти витрачені родиною спільно, відхиляються касаційним судом.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.ОСОБА_5., заявляючи про продаж транспортного засобу зі згоди дружини і спільне витрачання отриманих від продажу коштів, зобов'язаний доводити вказані обставини перед судом.
Жодних доказів на підтвердження отримання від позивача письмової згоди на відчуження транспортного засобу, яке є цінним майном, заявник не надав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відчуження транспортного засобу відбулося за два дні до розірвання шлюбу між сторонами за рішенням суду; при зверненні з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_5 зазначив про припинення шлюбних відносин з ОСОБА_4 і їх окреме проживання.
За таких обставин доводи касаційної скарги щодо розпорядження автомобілем за взаємною згодою сторін і спільне витрачання ними як сім'єю отриманих від продажу коштів відхиляються касаційним судом, оскільки такі твердження ґрунтуються виключно на поясненнях ОСОБА_5, які не є доказами у розумінні статті 57 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Твердження заявника про те, що на час вирішення питання про розірвання шлюбу між сторонами не існувало спорів щодо поділу майна, що підтверджується рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 26 лютого 2015 року, помилкові.
Питання щодо поділу майна не стосується предмета доказування у справах про розірвання шлюбу, тому відповідні обставини при вирішенні такої справи судом не встановлюються і не перевіряються. Суди попередніх інстанцій у визначеному процесуальним законом порядку оцінили рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 26 лютого 2015 року і дійшли правильного висновку, що посилання у рішенні на відсутність спору щодо поділу майна не є доказом розпорядження спірним автомобілем за взаємною згодою і спільним розпорядженням отриманими від його продажу коштами, як зазначає заявник.
Твердження заявника про порушення судом першої інстанції процесуального законодавства у зв'язку з розглядом справи за його відсутності, що позбавило його можливості у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, зокрема оспорити висновок судової автотоварознавчої експертизи, є необґрунтованими.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 був обізнаний про перебування цієї справи в провадженні суду і неодноразово звертався з заявами про відкладення розгляду справи, тому не був позбавлений можливості надати суду усі наявні у нього докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої заперечення щодо позову.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 була присутня під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, проте жодних клопотань не заявляла, тому посилання заявника на обмеження його у реалізації процесуальних прав, в тому числі і щодо подання доказів на спростування висновку судової автотоварознавчої експертизи, недоведені.
Посилання заявника про те, що покладеним в основу судового рішення висновком судової автотоварознавчої експертизи необґрунтовано завищено вартість спірного транспортного засобу, відхиляються касаційним судом. Жодних доказів на спростування цього висновку ОСОБА_5 під час розгляду справи у судах першої і апеляційної інстанції не подав.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.
Касаційним судом не оцінюється додана до касаційної скарги консультаційна довідка щодо ймовірної ринкової вартості транспортного засобу, яка не подавалася заявником до судів першої і апеляційної інстанцій.
Цивільне процесуальне законодавство, яке діяло на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, передбачало, що заперечення та всі докази подаються до суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Апеляційний суд може прийняти і дослідити докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (стаття 303 ЦПК Україниу редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
За таких обставин докази, подані заявником до касаційного суду, не оцінюються під час касаційного перегляду справи, оскільки усі докази підлягають поданню до початку розгляду справи по суті і підлягають оцінці судами першої і апеляційної інстанцій, а касаційний суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України») Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року і ухвали апеляційного суду Херсонської області від 3 серпня 2017 року.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 серпня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 20 червня 2017 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 3 серпня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук