19 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 524/4648/17
провадження № 61-14600св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Комунальне підприємство «Теплоенерго»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року, постановлену колегією у складі суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.,
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, уточненим у грудні 2017 року, до Комунального підприємства «Теплоенерго» (далі - КП «Теплоенерго») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначив, що наказом від 12 червня 2017 року № 302 відповідач звільнив його з займаної посади головного бухгалтера на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України - у зв'язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
Вважає звільнення незаконним, так як допущеними ним порушеннями не завдано КП «Теплоенерго» будь-якої шкоди, втрат фінансових чи матеріальних ресурсів, тому тяжкість проступку не відповідає тяжкості застосованого стягнення.
Вказав, що про вимогу керівника підприємства усунути недоліки у веденні бухгалтерської звітності у строк до 25 травня 2017 року не був повідомлений, жодного наказу чи розпорядження про покладення на нього такого обов'язку не виносилося.
У порушення вимог законодавства про працю звільнення відбулося без попередньої згоди профспілкового органу і з пропущенням визначеного у статті 148 КЗпП України місячного строку, а наказ про звільнення підписаний неповноважною особою.
За таких обставин просив визнати незаконним і скасувати наказ, поновити його на роботі на посаді головного бухгалтера і стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 81 758,88 гривень.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 грудня 2017 року, ухваленим у складі судді Кривич Ж. О., позов задоволено.
Визнано незаконним і скасовано наказ в.о. директора КП «Теплоенерго» від 12 червня 2017 року № 302 про звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді головного бухгалтера КП «Теплоенерго».
Стягнено з КП «Теплоенерго» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 81 758,88 гривень.
Стягнено з КП «Теплоенерго» у дохід держави судовий збір у розмірі 1 280 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що на позивача покладався обов'язок у строк до 25 травня 2017 року усунути недоліки у веденні бухгалтерської звітності; допущені ним порушення не призвели до завдання підприємству шкоди; при застосуванні до ОСОБА_4 попереднього дисциплінарного стягнення у виді догани у нього не відбиралися пояснення.
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося за наявності для цього правових підстав і з дотриманням визначеної трудовим законодавством процедури. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність шкоди, заподіяної підприємству діями позивача, не виключає можливість звільнення з передбаченої пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстави.
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 грудня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанцій дійшов протилежного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за відсутності жодних нових доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
На думку заявника, при вирішенні справи суд повинен ураховувати положення Конвенції міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, згідно зі статтею 11 якої працівник не може бути звільнений, якщо він не вчинив серйозної провини, у зв'язку з якою недоцільно вимагати від роботодавця продовжувати з ним трудові відносини.
Вказав, що тягар доведення законності звільнення покладається на роботодавця і КП «Теплоенерго» законність його звільнення не довів, оскільки допущене порушення, за відсутності спричинених ним збитків, не може бути підставою для застосування стягнення у виді звільнення.
Заявник послався на те, що при застосуванні до нього попереднього стягнення у виді догани у нього не відбирали пояснень, що є суттєвим порушенням процедури накладення дисциплінарного стягнення.
Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, неправильно визначив суму судового збору, яка підлягала сплаті КП «Теплоенерго» при поданні апеляційної скарги, тому відкриття апеляційного провадження у справі і розгляд апеляційної скарги є неправомірним.
Також ОСОБА_4 подав клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначаючи, що Верховним Судом не сформовано узгодженої судової практики щодо правильного застосування статті 149 КЗпП України, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду матиме значення для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовної практики.
У червні 2018 року КП «Теплоенерго» подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що звільнення ОСОБА_4 відбулося з дотриманням законодавства і за наявності для цього правових підстав, оскільки допущений ним проступок є тяжким, так як його дії створюють загрозу застосування до підприємства штрафних санкцій за порушення фінансової дисципліни і подання недостовірної фінансової звітності. ОСОБА_4 систематично порушував трудові обов'язки, у зв'язку з чим уже притягався до дисциплінарної відповідальності, що обґрунтовано врахував суд апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 з 12 квітня 2005 року працював на посаді головного бухгалтера КП «Теплоенерго».
Наказом «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику КП «Теплоенерго» від 26 серпня 2014 року № 193 обов'язок з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві покладено на бухгалтерію КП «Теплоенерго» на чолі з головним бухгалтером. Пунктом 3.1 даного наказу призначено відповідальним за ведення податкового обліку головного бухгалтера.
Оцінивши акт Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 17 лютого 2017 року № 135/16-31-14-01-10/31700972 «Про результати документальної планової виїзної перевірки КП «Теплоенерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 1 січня 2011 року по 30 вересня 2016 року», апеляційний суд встановив, що за результатами перевірки виявлено порушення підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 4, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15, затвердженого Наказом Міністерства фінансів від 3 грудня 1999 року № 318 (зі змінами і доповненнями), зокрема, встановлено, що занижено податок на прибуток за 2015 рік в розмірі 14 026,00 гривень та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за 2015 рік в розмірі 391 466,00 гривень та за ІІІ квартал 2016 року в розмірі 1 954 905,00 гривень.
Наказом КП «Теплоенерго» «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 15 березня 2017 року № 141 головному бухгалтеру ОСОБА_4 оголошено догану. Підставою застосування дисциплінарного стягнення є акт Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 17 лютого 2017 року № 135/16-31-14-01-10/31700972 і акт про відмову ОСОБА_4 у наданні пояснень щодо допущених порушень від 15 березня 2017 року.
Згідно з даним наказом догана ОСОБА_4 оголошена у зв'язку з неналежним виконанням ним своїх посадових обов'язків.
У квітні 2017 року виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області здійснив перевірку ведення фінансово-господарської діяльності КП «Теплоенерго», про що складено акт перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності КП «Теплоенерго» за період з 1 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року від 14 квітня 2017 року № 18-10/06, у якому зафіксовані виявлені порушення.
16 травня 2017 року у КП «Теплоенерго» відбулася нарада за присутності, зокрема, головного бухгалтера ОСОБА_4, якому директор КП «Теплоенерго» ОСОБА_6 доручив: у термін до 25 травня 2017 року вжити дієві заходи, спрямовані на усунення порушень фінансової дисципліни, які не призвели до втрат фінансових та матеріальних ресурсів; до кінця поточного року вжити заходів щодо забезпечення ведення бухгалтерського обліку на підприємстві по кожному виду ліцензованої діяльності (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) окремо від обліку інших видів діяльності; у термін до 30 травня 2017 року підготувати документи для включення КП «Теплоенерго» до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті електроносії (відповідно до рекомендаційного опису документів, додаток 1 до листа Мінрегіонрозвитку України від 13 квітня 2017 року № 7/10-4001). Згідно з протоколом наради від 16 травня 2017 року головний бухгалтер ОСОБА_4 повідомив присутніх, що готувати пакет документів для включення КП «Теплоенерго» до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті електроносії, відмовляється; про причини відмови не повідомив.
Апеляційним судом також встановлено, що згідно з пунктом 1.4 посадової інструкції головного бухгалтера КП «Теплоенерго» головний бухгалтер підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства; ОСОБА_4 з посадовою інструкцією ознайомлений.
З службової записки директора фінансового КП «Теплооенего» ОСОБА_7 від 19 травня 2017 року № 324 апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 не приступив до виконання доручень, наданих директором на нараді 16 травня 2017 року, мотивуючи це тим, що строк їх виконання не настав.
Згідно з актом про відмову від підпису у журналі обліку службових, пояснювальних записок та заяв КП «Теплоенерго» за 2017 рік від 19 травня 2017 року головний бухгалтер ОСОБА_4 отримав копію службової записки фінансового директора ОСОБА_7, проте відмовився ставити власноручний підпис про її отримання у журналі.
Також апеляційним судом встановлено, що 31 травня 2017 року директор КП «Теплоенерго» видав наказ № 277 «Про створення комісії з проведення службового розслідування», на виконання якого створено комісію з проведення службового розслідування щодо дотримання трудової дисципліни головним бухгалтером ОСОБА_4 у складі: голова комісії - директор фінансовий ОСОБА_7, члени комісії: заступник директора ОСОБА_8, начальник відділу охорони ОСОБА_9, старший інспектор з кадрів ОСОБА_10, юрисконсульт ОСОБА_11 Комісії доручено: розпочати роботу та в термін до 12 червня 2017 року ознайомитись і вивчити наявні документи, факти та матеріали, що стосуються порушень трудової дисципліни головним бухгалтером ОСОБА_4 за період з 1 січня 2017 року по даний час; з'ясувати, які заходи здійснено головним бухгалтером ОСОБА_4 щодо усунення порушень фінансової дисципліни, що не призвели до втрат фінансових та матеріальних ресурсів, у тому числі з'ясувати чи забезпечено ОСОБА_4 подання до відповідного податкового органу даних про фінансову звітність КП «Теплоенерго» (повторних, уточнюючих) за період з 16 травня 2017 року по 31 травня 2017 року з метою усунення порушень фінансової дисципліни, допущених протягом 2016 року; з'ясувати, чи виконано станом на 31 травня 2017 року доручення директора щодо підготовки пакету документів для реструктуризації боргу КП «Теплоенерго» перед НАК «Нафтогаз України».
Згідно зі службовою запискою директора фінансового КП «Теплооенерго» ОСОБА_7 від 7 червня 2017 року № 361 станом на 7 червня 2017 року головний бухгалтер ОСОБА_4 не приступив до виконання доручення директора КП «Теплоенерго» ОСОБА_6 щодо усунення порушень фінансової дисципліни, що не призвели до втрат фінансових та матеріальних ресурсів; неодноразові усні розпорядження ігнорує.
Наказом «Про відібрання письмових пояснень від ОСОБА_4.» від 8 червня 2017 року № 297 головного бухгалтера ОСОБА_4 зобов'язано до 09:00 год. 12 червня 2017 року надати вичерпні письмові пояснення щодо причин невиконання доручення директора щодо усунення порушень фінансово-господарської діяльності, зафіксованих в акті Відділу внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 14 квітня 2017 року № 18-10/06, листі Відділу внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 21 квітня 2017 року № 18-11/14, в частині, що стосується посадових обов'язків головного бухгалтера КП «Теплоенерго». З даним наказом ОСОБА_4 ознайомлено під підпис.
Згідно з актом комісії з проведення службового розслідування щодо головного бухгалтера КП «Теплоенерго» ОСОБА_4 від 12 червня 2017 року комісія дійшла висновку, що головний бухгалтер ОСОБА_4 станом на 17:00 год. 30 травня 2017 року не виконав доручення директора КП «Теплоенерго» щодо підготовки пакета документів на виконання листа №7/10-4001 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон); головний бухгалтер ОСОБА_4 у термін до 25 травня 2017 року і станом на 12 червня 2017 року не виконав доручення директора щодо вжиття відповідних дієвих заходів, направлених на усунення порушень фінансової дисципліни.
12 червня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до директора КП «Теплоенерго» з службовою запискою від 12 червня 2017 року № 369, у якій повідомив, що на виконання наказу від 8 червня 2017 року № 297 виклав у листі № 05-971 від 25 травня 2017 року пояснення щодо дієвих заходів, здійснених ним на усунення допущених порушень, і направив цей лист до Відділу внутрішнього контролю та аудиту виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області.
Вказані пояснення і докази їх направлення у справі відсутні.
Наказом КП «Теплоенерго» «Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_4.» від 12 червня 2017 року № 302 ОСОБА_4 12 червня 2017 року звільнено з посади головного бухгалтера за систематичне невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України; Підстава: акт комісії з проведення службового розслідування від 12 червня 2017 року.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
У статті 43-1 КЗпП України встановлено, що звільнення з передбаченої пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстави головного бухгалтера допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
З цієї підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 часини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 часини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним. При визначенні систематичності як ознаки порушення враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів.
Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Оцінивши подані сторонами докази апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4, будучи згідно з посадовою інструкцією зобов'язаним забезпечувати належну організацію і ведення бухгалтерського обліку на підприємстві та виконувати доручення керівника, свої обов'язки належним чином не виконував і у встановлений строк доручення директора КП «Теплоенерго» про усунення порушень фінансової дисципліни та вчинення інших дій з організації ведення бухгалтерського обліку не виконав. Здійснення дій з організації і ведення бухгалтерського обліку віднесено до посадових обов'язків ОСОБА_4; про зобов'язання виконати відповідну роботу і строк її виконання він був обізнаний.
Оскільки у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 посадових обов'язків до нього уже застосовувалося дисциплінарне стягнення - догана, що свідчить про систематичне невиконання ним своїх обов'язків, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Встановивши правомірність проведеного звільнення і відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимоги про поновлення на роботі.
Касаційний суд відхиляє посилання заявника на положення Конвенції міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, згідно зі статтею 11 якої працівник не може бути звільнений, якщо він не вчинив серйозної провини, у зв'язку з якою недоцільно вимагати від роботодавця продовжувати з ним трудові відносини.
Так, згідно зі статтею 11 цієї Конвенції працівник, з яким намічено припинити трудові відносини, має право бути попередженим про це за розумний строк або має право на грошову компенсацію замість попередження, якщо він не вчинив серйозної провини, тобто такої провини, у зв'язку з якою було б недоцільно вимагати від роботодавця продовжувати з ним трудові відносини протягом строку попередження.
Таким чином, статтею 11 Конвенції регулюється питання щодо застосування при звільненні працівника процедури попередження про це за розумний строк за винятком випадку, коли вчинений працівником проступок унеможливлює продовження з ним трудових відносин. Оскільки у даній справі позивач звільнений на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України і процедура звільнення з такої підстави згідно з законодавством про працю не передбачає попередження, положення статті 11 Конвенції до спірних правовідносин не застосовуються.
Посилання заявника на те, що згідно зі статтею 9 Конвенції міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця саме на роботодавця покладається тягар доведення обґрунтованості звільнення, не спростовує правильності висновку апеляційного суду про відмову у позові. Судом апеляційної інстанції оцінено подані як заявником, так і КП «Теплоенерго» докази та встановлено, що звільнення ОСОБА_4 відбулося за наявності для цього правових підстав, тобто є обґрунтованим.
Твердження заявника про неможливість його звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з тим, що допущеними порушеннями не завдано підприємству шкоди, касаційний суд відхиляє.
Стаття 149 КЗпП України встановлює, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Таким чином, заподіяна дисциплінарним проступком шкода є лише однією із сукупності обставин, які враховуються при визначенні виду стягнення, який застосовується до працівника. КП «Теплоенерго» при обранні стягнення врахував систематичність невиконання ОСОБА_4 посадових обов'язків, тяжкість проступку і відсутність мотивованих пояснень щодо причин допущеного проступку.
Таким чином відсутність заподіяної позивачу шкоди не виключає можливості звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України у разі, якщо він допускає систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до цього працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
Доводи ОСОБА_4 про те, що при застосуванні дисциплінарного стягнення у виді догани у нього не відбиралися пояснення, не мають правового значення, так як не стосуються предмета доказування у цій справі. Заявник вимог про скасування наказу КП «Теплоенерго» від 15 березня 2017 року № 141 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не заявляв, даний наказ є чинним і не скасований, тому апеляційний суд обґрунтовано враховував це дисциплінарне стягнення при вирішенні справи.
Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив протилежне за замістом судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за відсутності жодних нових доказів на спростування висновків суду першої інстанції, касаційний суд відхиляє.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України, яка визначає межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Таким чином, суд апеляційної інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень оцінив подані сторонами в ході розгляду справи у суді першої інстанції докази і дійшов висновку, що подані докази свідчать про звільнення ОСОБА_4 з дотриманням законодавства і за наявності для цього правових підстав.
Твердження заявника про помилкове обрахування судом апеляційної інстанції суми судового збору, яка підлягала сплаті при поданні КП «Теплоенерго» апеляційної скарги, не можуть бути єдиною правовою підставою для задоволення касаційної скарги, так як ці порушення процесуального права не призвели до ухвалення незаконного рішення.
Порушень судом апеляційної інстанції цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і призвели до ухвалення незаконного рішення, касаційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України») Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Також касаційний суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_4 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Згідно з частиною п'ятою статтею 403 ЦПК України, на яку в обґрунтування клопотання послався заявник, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначені заявником обставини не свідчать про існування визначених цією статтею правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. ОСОБА_4 не навів прикладів протилежного чи неузгодженого застосування касаційним судом положень статті 149 КЗпП України або існування виключної правової проблеми щодо її правильного застосування.
За таких обставин касаційний суд відмовляє ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук