01.10.2018 Єдиний унікальний номер 205/4407/18
Провадження №2/205/2423/18
01 жовтня 2018 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Шавули B.C.
за участю секретаря Сербена О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство "Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради" про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 22 червня 2018 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з даним позовом (а.с.1-3), в якому посилаючись на викладені обставини просить суд вселити його в кімнату АДРЕСА_1; усунути йому перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 16 липня 2018 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач фактично ухвалу про відкриття спрощеного провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами не отримав, проте за змістом ч.7, п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачу, оскільки надсилались за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Письмових заяв та відзиву на позов відповідач не надавав.
Третя особа до суду надала письмові пояснення з приводу обставин позову, зазначив що позивач у кімнаті протягом 20 років не проживає, у зв'язку із чим вважає, що він втратив право користування спірною кімнатою.
У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами ч.5 ст.. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України в редакції 2003 року).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі ордеру №12 від 18 вересня 1990 року надано у користування кімнату АДРЕСА_1 ОСОБА_3 із родиною із 4 осіб (а.с.7).
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, із квітня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (з.а.с.4), є інвалідом ІІ групи (а.с.6).
Із довідок №1378 та №1377 від 07.06.2017 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 мешкав разом із батьками з 14.12.1990 року та був зареєстрований, у зв'язку із повноліттям з 02.02.1995 року до 31.03.1998 року (знято з реєстрації). За вказаною адресою з 03.10.2000 року зареєстрована ОСОБА_2 разом із дочкою - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8).
Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ст.. 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
За змістом ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.
Будинок №4 по вул.. М. Дія (колишня назва вул. Шелгунова) у м. Дніпрі, в якому знаходиться спірна кімната є комунальною власністю та перебуває на балансі в КП «Жилсервіс-6» ДМР (а.с.16).
За визначенням статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач забезпечує належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.
Як зазначає сам позивач, а також підтверджено в письмових поясненнях третьої особи, що він не проживає у спірній кімнаті починаючи із 1998 року, тобто приблизно 20 років.
Частиною 3 ст.71 Житлового кодексу Української РСР визначено підстави за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців (пункти 1-7).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п.1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див. також рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії»).
Згідно до ст. 64 Житлового кодексу Української РСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень Глави 29 цього Кодексу.
Згідно зі ст.. 129 Житлового кодексу Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
У відповідності до ст.. 130 Житлового кодексу Української РСР, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що позивачем не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами того, що він тривалий час не проживає у спірній кімнаті із поважних причин; того факту, що він є членом родини ОСОБА_2, яка є користувачем спірної кімнати, а також того факту, що ним здійснювались дії відповідно до вимог чинного законодавства щодо звернення до балансоутримувача спірного нерухомого майна про надання йому на загальних підставах права користування жилим приміщенням, а тому його вимоги про вселення та усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням є безпідставними та необгрунтованими.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у праві. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оцінивши здобуті по справі докази, за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 58, 64, 129-130 Житлового кодексу України, ст. ст. 15-16, 396 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 263-264, 279 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство "Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради" про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Апеляційна скарга па рішення суду подасться протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.. Особи, що приймали участь у справі, але не були присутні під час його проголошення, мають право на оскарження рішення суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 20 грудня 2018 року.
Суддя В.С. Шавула