Справа № 204/4116/18
Провадження № 2/204/1341/18
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
26 грудня 2018 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Сорокіної А.С.
за участю представника відповідача
Державної казначейської служби України Шевченко Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
У червні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України, в якій просив стягнути з Державного бюджету України за рахунок фінансування видатків шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на користь ОСОБА_2 140000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції. В обґрунтування позову зазначає, що 22 травня 2015 року позивача було поміщено до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № (4)», в якій він утримувався до 26 квітня 2017 року, тобто більш ніж 1 рік 11 місяців. Під час довготривалого тримання під вартою позивач утримувався в камері 413. Частину дня позивач тримався під вартою разом з іншими особами у камері, загальна площа якої становила близько 57 кв.м., тобто на кожного ув'язненого було 2,6 кв.м. Вважає, що за матеріально-побутовими та санітарними умовами тримання у вищевказаній камері принижувало честь та гідність позивача. Від тривалого використання м'яка начинка матраців ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяє використовувати матраци за їх призначенням, ліжко виготовлено з залізних «струн». В камері майже не було доступу денного світла та свіжого повітря, при цьому електричне освітлення було тьмяним, а примусової вентиляції не було, на вікнах були грати. Камера не провітрюється, вікна в камері не відкриваються. При цьому співкамерники позивача постійно палили цигарки, в результаті в камері стояли клуби тютюнового диму і позивач був змушений бути пасивним курцем. Туалет не був відокремлений від житлового приміщення камери і часто забивався. Камери знаходились в антисанітарних умовах, відсутні необхідні санітарні зручності, в камерах відсутня гаряча вода, предмети першої необхідності та особистої гігієни не видаються, постільна білизна протягом 1 року 11 місяців не видавалась. Харчування погане, одноманітна їжа, відсутні свіжі овочі або фрукти, м'ясо не видається. Право митися надавалось один раз на тиждень протягом 15 хвилин. Неодноразові усні скарги на вищевказане порушення умов утримання під вартою, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув'язнення при прокурорських обходах та керівництва установи були залишені без уваги і не призвели до покращення умов утримання. Посилаючись на Європейського суду з прав людини «Іглін проти України», «Мельник проти України», «Віслогузов проти України», «Маленко проти України», «Білозор та інші 5 проти України», вважає, що вказаних фактів достатньо для висновку, що умови тримання позивача в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є такими, що принижують гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції. Моральна шкода позивача відобразилася у фізичному болі та глибоких моральних стражданнях, протягом усього періоду тримання у різних камерах в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» умови тримання суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції. Ці страждання проявилися в перенесеному позивачем довготривалому нервовому стресі, наслідки якого він відчуває і переносить в даний час, погіршення його самопочуття, різкі перепади настрою, депресії, безсоння, зміна звичайного комфортного для позивача способу життя. Вважає, що позивачу заподіяно моральної шкоди у наслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв'язку з цим, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
10 серпня 2018 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Державна казначейська служба України позовні вимоги ОСОБА_2 вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач стверджує, що йому завдано моральну шкоду внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач зазначає, що дана шкода відобразилась у фізичному болі та глибоких моральних стражданнях, які проявилися в перенесеному позивачем довготривалому нервовому стресі, наслідки якого він відчуває і переносить в даний час, погіршення його самопочуття, різкі перепади настрою, депресії, безсоння, зміна звичайного комфортного для позивача способу життя. Проте, на підтвердження вищевикладеного позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про спричинення йому моральної шкоди. Зокрема, відсутні будь-які документи, які б свідчили про погіршення стану здоров'я позивача внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», а також не зазначено в чому полягає тяжкість вимушених змін звичайного комфортного для позивача способу життя. Крім того, позивачем жодним чином належно не обґрунтовано з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, яку він просить стягнути, спираючись при цьому на рішення Європейського суду з прав людини прийняті відносно Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)». Також, з матеріалів справи неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між триманням позивача в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та виникненням підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. У зв'язку з цим, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відповідач просив відмовити.
13 серпня 2018 року від представника відповідача - Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» до суду надійшло заперечення проти позову, я якому зазначено, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань № 4» вважає пред'явлений позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне. 22.05.2015 року ОСОБА_2 було поміщено до Дніпропетровської установи виконання покарань № 4, в якій останній утримувався до 26.04.2017 року. Під час тримання під вартою останній утримувався в камері № 413. Тримання ув'язнених і засуджених відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність. Згідно з твердженням заявника умови тримання його в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4» були несумісними з людською гідністю, перелічуючи у своєму позові безліч порушень та недоліків, але цей факт не має жодних підтверджень та не є дійсним, оскільки умови тримання позивача були належними. Так, перевіркою відповідальних осіб Установи підтверджено факт відповідності розміру зазначених камер та інвентарних споруд, що знаходяться у цих приміщеннях, вимогам ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» в частині забезпечення норми площі в камері для однієї взятої під варту особи не менше 2.5 квадратного метра. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. Щодо відсутності свіжого повітря, то всі камери корпусних відділень обладнані вентиляційними отворами та мають спеціальне розташування напроти вікна, над дверима камери, що дає змогу проводити провітрювання приміщення. Провітрювання в камерах проводиться кожен день протягом години під час прогулянки засуджених та підслідних. Вентиляція в камерах здійснюється постійно шляхом відкривання вікон та віконець для видачі їжі. Зазначені камери мають вікна, що забезпечує достатній доступ денного світла, а освітлювання електричним світлом забезпечувало ув'язненим читати та писати, не завдаючи шкоди їх очам. Крім того, камери обладнанні радіаторами опалення, що забезпечують стабільну температуру повітря. Санвузли були обладнані «колінами», що забезпечувало відсутність неприємних запахів, і були відокремлені від жилої зони перегородками. Щодо санітарно-гігієнічних заходів, то організація лазне-прального обслуговування відповідає вимогам наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2012 № 849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». Засуджені та особи, узяті під варту, відвідують лазню згідно затвердженого графіка не менше 1 разу на тиждень з обов'язковою заміною білизни. У разі, якщо в день миття у лазні за графіком засуджений, або особа що утримується під вартою виїжджає на етап (судові засідання), то миття в лазні переноситься на наступний день. Контроль за якістю прання білизни здійснюють старші по корпусному відділенню, які присутні при здачі та видачі випраних речей, про що роблять відмітки у книзі обліку прийняття (видачі) білизни та використання мийних засобів по установі. У камерах та інших приміщеннях прибирання та дезінфекція проводилися регулярно, двічі на рік (навесні та восени) по всій Установі вживалися ретельні заходи з дератизації та дезінфекції. Харчування засуджених та осіб, узятих під варту, в установі організовано на підставі наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2012 №850/5 «Про затвердження Положення про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час». Постачання та придбання продуктів харчування здійснюється централізовано, за кошти загального та спеціального фондів Державного бюджету. Ув'язнені і засуджені щодня забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ», їжа готується персоналом харчоблоку Установи. Харчування є урізноманітнене та відповідає чинному нормативно-правовому регулюванню. Всі продукти харчування на склад установи надходять при наявності документів, що засвідчують їх якість. Щотижня старшим інспектором відділу інтендантського та господарського забезпечення за участю завідуючого їдальнею та медичного працівника складаються меню-розкладки продуктів, які затверджуються начальником установи. В раціон харчування засуджених входять м'ясо, риба, картопля, макаронні вироби, крупи в асортименті, жири та овочі (свіжі та солені). Отже виходячи з викладеного, відповідач вважає, що ніякі соціальні цінності порушені не були. У зв'язку з цим, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відповідач просив відмовити.
22 серпня 2018 року представник позивача - ОСОБА_3 надав до суду відповідь на відзив відповідача Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4», в якому зазначив наступне. Як стверджує відповідач умови тримання позивача під вартою були задовільними. У камері № 413, в якій утримувався позивач в ДУ «ДУВП (№4)» він був забезпечений площею 2,5 квадратних метра, також в камері були розмішені ліжко, стіл, стілець, що у свою чергу не суперечить вимогам Закону України «Про попереднє ув'язнення», але у свою чергу даний факт не узгоджується з вимогами міжнародного права, та є такими, що менше, ніж мінімальний стандарт, рекомендований для України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. З огляду на практику Європейського суду Суд констатував, що брак особистого простору під час тримання заявника під вартою сам по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду, зокрема, на суворі обмеження свободи пересування та прогулянок на свіжому повітрі. В санвузлі відсутній зливний бачок за допомогою якого можливо здійснити злив води, що у свою чергу не могло забезпечувати задовільний злив. Стосовно перегородки, позивач не може погодитись з висновком відповідача, так як перегородка не відгороджує повністю людину. Відповідач не спростовує той факт, що позивач був змушений буди пасивним курцем. Ліжка виготовлені з заліза, що у свою чергу наносить додаткові незручності з огляду на анатомічну структуру людини. Вікно знаходиться за решіткою та до вікна неможливо дістатись за допомогою руки. Влітку температура в камері дуже висока. З овочів надається лише капуста та буряк, факт неналежного та одноманітного харчування підтверджується в повному обсязі. У зв'язку з цим просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Також, 25 жовтня 2018 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України до суду надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем було помилково обрано спосіб захисту його прав. Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є державною організацією (установою, закладом). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (ст. 56 Конституції України). Проте, держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Отже, оскільки «Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» не є державним органом, то на неї не поширюються положення ст. 56 Конституції України. Зважаючи на викладене, відсутні законні підстави для відшкодування за рахунок держави (або Казначейства) шкоди, завданої позивачеві державною установою, а не державним органом. Враховуючи вищезазначене, вважає позовні вимоги ОСОБА_2 безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, від представника позивача - ОСОБА_3 до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» в судове засідання не з'явилась, від представника відповідача - Торяник Т.М. до суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача Державної казначейської служби України - Шевченко Є.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та доповненні до відзиву.
Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В судовому засіданні встановлено, що у період з 22 травня 2015 року по 26 квітня 2017 року позивач ОСОБА_2 утримувався під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та 26 квітня 2017 року вибув відбувати покарання до ВК № 26, що підтверджується Довідкою № 3/2-89-18/0-88 від 15 травня 2018 року, виданою Державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (а.с. 11). Згідно вказаної довідки під час перебування у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» ОСОБА_2 утримувався в камері № 413 загальною площею 57,6 кв.м., жилою площею 56,0 кв.м., що розрахована на 22 особи.
Осіб, взятих під варту, розміщують у маломісних або загальних камерах з додержанням вимог ізоляції, що закріплено у статті 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення». Частиною 2 статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» визначено, що норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра.
З довідки № 3/2-89-18/0-88 від 15 травня 2018 року, виданої Державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», вбачається, що розміщення ОСОБА_2 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» у камері № 413 відповідало нормі житлової площі в камері для однієї особи, встановленій Законом України «Про попереднє ув'язнення», та не було меншим за 2,5 кв.м.
Однак, разом з цим, визначена частиною 2 статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» норма площі в камері для однієї взятої під варту особи є меншою, ніж мінімальний стандарт, рекомендований для України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, що вже неодноразово констатувалось у рішеннях Європейського суду з прав людини, в тому числі у рішеннях «Давидов та інші проти України», «Іглін проти України», «Мельник проти України», та становить проблему системного характеру, яка сама по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Жорстке поводження підпадатиме під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі досягнення певного рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватись також вік, стать і стан здоров'я потерпілого.
Посилаючись на те, що матеріально-побутові та санітарні умови тримання позивача ОСОБА_2 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» принижують його честь та гідність і є поводженням в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає, що внаслідок його утримання в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» йому було завдано моральної шкоди, яка виразилась у фізичному болі та глибоких моральних стражданнях, що проявилися в перенесеному позивачем довготривалому нервовому стресі, наслідки якого він відчуває і переносить в даний час, погіршенні його самопочуття, різкі перепади настрою, депресії, безсоння, зміні звичайного комфортного для позивача способу життя, що і обумовило звернення позивача ОСОБА_2 до суду з даним позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України з рахунку, відкритого у Державній казначейській службі України, на користь ОСОБА_2 140000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, а також чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Як на одну з підстав позову позивач посилається на ст. 56 Конституції України.
Так, згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Аналогічне положення закріплене також у статтях 1173, 1174 ЦК України, які закріплюють, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
До суб'єктів відповідальності згідно з нормою статей 1173, 1174 ЦК України належать органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, їх виконавчі органи, посадові або службові особи вказаних державних органів. Основними ознаками органів державної влади є: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов'язками щодо реалізації державної влади.
У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, судам роз'яснено, що норми ст. 56 Конституції України не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Згідно витягу з сайту Міністерства юстиції України - https://usr.minjust.gov.ua, Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (ідентифікаційний код юридичної особи 14316882) є юридичною особою та за організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом) (а.с. 14-15).
Державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин.
Отже, з аналізу вищевикладеного вбачається, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», в умовах якої позивач тримався під вартою у період з 22 травня 2015 року по 26 квітня 2017 року та в умовах тримання в якій за твердженнями позивача йому було завдано моральної шкоди, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а отже очевидним є висновок про те, що норми ст. 56 Конституції України та відповідно і статей 1173, 1174 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають та такий спосіб захисту обраний позивачем помилково.
За відсутності підстав для застосування ст.ст. 1173, 1174 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Так, стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Зазначене вище повністю узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року по справі № 640/3837/17 та постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року по справі № 686/16161/16-ц.
Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є встановлений факт неправомірних дій цього відповідача чи його посадових чи службових осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, стороною позивача під час розгляду справи не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями або бездіяльністю заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Неправомірність дій або бездіяльності посадових чи службових осіб безпосередньо Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є недоведеною, факт протиправності або незаконності дій чи бездіяльності відповідачів у встановленому законом порядку не встановлений.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позивач ОСОБА_2 позовних вимог про визнання незаконною (неправомірною) бездіяльності чи дій відповідача Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» або їх посадових чи службових осіб, не заявляв, а також жодних судових рішень, якими б було встановлено незаконність або протиправність таких дій відповідача чи його працівників, до суду не надав.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Враховуючи викладене, оскільки стороною позивача було помилково обрано спосіб захисту, не доведено перед судом протиправності чи незаконності поведінки заподіювача шкоди та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою, а також не заявлено вимог про встановлення неправомірності дій або бездіяльності заподіювача шкоди, то суд приходить до переконливого висновку про відсутність на теперішній час правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за подачу позову судовий збір не сплатив, посилаючись як на підставу звільнення від сплати судового збору на п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір».
Однак, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що позовні вимоги позивача не відносяться до тих, що підпадають під дію п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», оскільки відповідач не є органом державної влади, а є державною установою, то за вказаними позовними вимогами позивач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи, що за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позову немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди, то з позивача ОСОБА_2 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, Конституцією України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1) до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 80), Державної казначейської служби України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6) про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т. О. Дубіжанська