Справа № 498/994/17
Провадження № 2/517/63/2018
18 грудня 2018 року смт. Захарівка
Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Тростенюка В.А.,
при секретареві Грабової І.Г.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третіх осіб: орган опіки та піклування Великомихайлівської РДА Одеської області; ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого 23 квітня 2012 року на підставі рішення виконкому Великомихайлівської селищної ради № 29 від 29 березня 2012 року він являється власником квартири АДРЕСА_1. Разом з ним в зазначеній квартирі зареєстровані і відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
Так, відповідач ОСОБА_2 зареєструвалася у спірній квартирі та зареєструвала там свою доньку ОСОБА_3, незаконно, внаслідок шахрайських дій, за якими вона незаконно приватизувала належну йому квартиру на її ім'я, скориставшись його відсутністю на території України.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2011 року було визнано незаконними дії щодо приватизації ОСОБА_2 нележної йому квартири. Після отримання рішення апеляційного суду та приватизації квартири на своє ім'я, він неодноразово просив відповідачок знятися з реєстрації із його квартири, однак отримував відмови. На даний час він має намір продати належну йому квартиру та переїхати на постійне місце проживання в інше місто, однак не може цього зробити, оскільки в його квартирі незаконно зареєстровані відповідачки. Тому він просить суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1
Представником відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_5 було подано заперечення та відзив на позовну заяву, відповідно до яких представник відповідача заперечує проти задоволення позову. Зазначивши, що у позовній заяві позивач вказав, що є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва на право власності, виданого 23 квітня 2012 року. При цьому зазначив, що свідоцтво він отримав на підставі рішення №29 виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради від 29 березня 2012 року. Вказані докази, як то свідоцтво на право власності, видане 23 квітня 2012 року та рішення №29 виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради від 29 березня 2012 року як докази права вимоги про виселення стороною відповідача сприймаються критично, оскільки містять відомості про ОСОБА_1 як про одноосібного власника квартири, що у 2012 році скористався правом на приватизацію. В той же час на момент отримання свідоцтва, членом його сім'ї були і продовжують залишатися: ОСОБА_4 - мати позивача, що здійснила угоду купівлі-продажу квартири за участі відповідача ОСОБА_2 від 13 червня 2004 року, дружина та діти. У вказаній квартирі із 2008 року постійно приживає та зареєстрована відповідач та члени її сім'ї.
Крім того, представник відповідача надав в судовому засіданні письмову заяву про застосування строків позовної давності, які сплинули 30 листопада 2014 року, тобто через три роки із дати ухвалення рішення апеляційним судом Одеської області, яке дозволяло в розумні і допустимі строки вирішити усі спори щодо прав на нерухоме майно, але таким правом позивач не скористався.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив суд винести рішення про задоволення позову. Просив суд розглядати справу за відсутності його представника.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Крім того, підтримала заяву її представника про застосування строків позовної давності. Просила суд розглядати справу за відсутності її представника.
В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явилася, але попередньо надала письмову заяву в якій просила суд розглянути справу за її відсутності (а.с. 205).
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Великомихайлівської РДА в судове засідання не з?явився, але в поданій письмовій заяві просив суд розглянути справу у відсутність їх представника (а.с. 150).
Представник третьої особи ОСОБА_4, ОСОБА_6 в судове засідання не з?явився, але в поданій письмовій заяві просив суд розглянути справу у його відсутність. Позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити (а.с. 180).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, суду пояснив, що він є сусідом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Йому відомо, що ОСОБА_2 придбала квартиру в ОСОБА_4 Квартира була придбана без ремонту, в останній було відсутнє опалення, а також вона була залита водою. Він бачив, як ОСОБА_1 вивозив з квартири меблі та речі матері - ОСОБА_4 ОСОБА_2 зробила у вказаній квартирі ремонт та газифікувала її. ОСОБА_2 проживає у квартирі разом з донькою та онуками.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статтей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, заслухавши пояснення учасників справи, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності, виданим 23 квітня 2012 року на підставі рішення виконкому Великомихайлівської селищної ради № 29 від 29 березня 2012 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 (а.с. 13).
Відповідно відмітки у паспорті ОСОБА_1, він з 12 серпня 1998 року зареєстрований у спірній квартирі по теперішній час (а.с. 7-8).
Згідно відмітки у паспорті ОСОБА_2, вона з 28 липня 2008 року зареєстрована у спірній квартирі по теперішній час (а.с. 9-10).
Відповідно відмітки у паспорті ОСОБА_3, вона з 28 липня 2008 року зареєстрована у спірній квартирі по теперішній час (а.с. 11-12).
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2011 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.06.2004 року, який укладений між ОСОБА_4 (мати позивача ОСОБА_1.) та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 46-47).
У відповідності до акту обстеження житлово-побутових умов від 01.02.2018 року сім?ї ОСОБА_2, яка проживає в квартирі АДРЕСА_1 проживає, серед інших, разом з нею і її малолітній онук ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 75).
На виконання ухвали Фрунзівського районного суду Одеської області від 04.04.2018 року (а.с. 95-96), органом опіки та піклування Великомихайлівської РДА був наданий висновок від 16.04.2018 року за № 01/01-29/453 щодо недоцільності визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користуватися квартирою АДРЕСА_3 та виселення, так як в квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. В разі втрати цього права матір?ю малолітньої дитини, ОСОБА_8 може залишитися без місця проживання, так як іншого права користування житловим приміщенням не виявлено (а.с. 100-101).
Згідно довідки Великомихайлівської селищної ради від 11.05.2018 року у квартирі АДРЕСА_3 серед інших також зареєстрована з 23.03.2018 року малолітня дитина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 146).
З наданих та досліджених документів в судовому засіданні встановлено, що місцем проживання малолітніх дітей є місце проживання їх матері та баби, зокрема з ким вони проживають, малолітні діти разом з матір?ю зареєстровані та проживають у спірній квартирі.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд бере до уваги, що відповідачі не мають іншого житла у власності та на праві користуванні, зареєстровані та вселилися у спірну квартиру на законних підставах, тобто на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2004 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3.
Частиною 2 та 3 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Судом встановлено та не заперечувався факт того, що відповідачі за позовом не мають свого житла та не можуть відповідно і забезпечити реєстрацію своїх неповнолітніх дітей на теперішній час, а тому, в разі зняття неповнолітнїх дітей з реєстраційного обліку в квартирі тягне позбавлення можливості та права на реалізацію законних прав дитини, тобто, це суперечить інтересам дітей.
Згідно ч.ч. 4, 5 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
Отже, врахування пропорційності, яке є принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача і відповідачів.
Отже, в порушення вимог закону позивачем не доведено, яким чином відповідачі порушили, не визнали або оспорили права, свободи чи інтереси позивача, не вказав яким чином їх дії чи бездіяльність унеможливили в повній мірі реалізувати позивачу свої права, а тому суд приходить до висновку, що відсутні передбачені законом підстави для визнання малолітніх дітей, такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Відтак системний аналіз доказів, з огляду на ту обставину, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, не дозволяє суду зробити висновок, що позбавлення відповідачів права на єдине житло не є співрозмірним із переслідуваною позивачем, законною метою - продажею квартири, яка раніше була продана на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2004 року, який укладений між ОСОБА_4 (мати позивача ОСОБА_1.) і ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 та який визнаний недійсним Апеляційним судом Одеської області.
В судовому засіданні та в поданій письмовій заяві відповідач ОСОБА_2 наполягала на тому, що позивач пропустив строки позовної давності з даними позовними вимогами.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦПК України плив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В звязку з чим, суд вважає, що оскільки договір купівлі-продажу був визнаний недійсним, то позивач, починаючи з 2011 року мав право подати вищевказані позовні вимоги, проте цього не зробив.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.
Відповідно до п.137 рішення Європейського суду з прав людини (п.137 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України», строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.
Отже позовні вимоги позивача про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення необхідно залишити без задоволення у зв?язку з пропуском позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.141 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третіх осіб: орган опіки та піклування Великомихайлівської РДА Одеської області; ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Одеської області через Фрунзівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 27 грудня 2018 року.
Суддя: