Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
08 січня 2019 р. № 520/10544/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 64309, код НОМЕР_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 40387920) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1, з адміністративним позовом до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017 по 01.07.2018;
- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017 по 01.07.2018 та виплатити виниклу заборгованість.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є внутрішньо переміщеною особою та пенсіонером. За період з 01.03.2017 по 01.07.2018 позивачу пенсія не виплачена. За результатами звернення до відповідача останній повідомив, що виплата пенсії за період з 01.03.2017 по 01.07.2018 буде здійснена після надходження відповідного фінансування.
Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством, зазначивши, що за період з 01.03.2017 по 01.07.2018 позивачу була нарахована, однак не виплачена пенсія, яка буде виплачена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення від 25.06.2015 № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_4 (а.с. 20).
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення від 18.04.2018 № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с. 11).
На момент звернення до суду та розгляду справи судом ОСОБА_1 перебуває на обліку у Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як пенсіонер за віком, 18.04.2018 звернувся до відповідача з заявами про запит пенсійної справи та про виплату пенсії у зв'язку зі зміною місця проживання, що вбачається з листа Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 19.09.2018 № 576/Т-14, наданого на звернення позивача (а.с. 12).
З приводу правового регулювання спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до п. 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З аналізу зазначених норм суд приходить до висновку, що при переміщенні пенсіонера, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється та поновлюється за новим місцем проживання з наступного місяця після останнього місяця припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.
Також з листа Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 19.09.2018 № 576/Т-14 судом встановлено, що позивачу, рішенням комісії при Ізюмській РДА від 19.06.2018 №21-96, поновлено виплату пенсії з 01.03.2017, в серпні 2018 проведена поточна виплата пенсії в сумі 11875,84 грн, борг за період з березня 2017 по липень 2018 нараховано до виплати, однак може бути виплачений при умові фінансування.
Будь-яких причин щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2017 по 01.07.2018 відповідачем не наведено.
Посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють відносини, що виникають з приводу реалізації права на пенсію внутрішньо переміщеним особам не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки довідка позивача не скасовувалася, будь-яких рішень щодо припинення або зупинення виплати пенсії позивачу не приймалися, а відбулася передача пенсійної справи для продовження виплати пенсії за новим зареєстрованим місцем перебування внутрішньо переміщеної особи.
Жодних належних та обґрунтованих посилань на нормативно-правові акти, які б доводили підстави для невиплати пенсії позивачу відповідачем не наведено.
Згідно з частиною другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи оскаржувані дії відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що невиплата в повному обсязі пенсії позивачу за період з 01.03.2017 по 01.07.2018 вчинена не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, пропорційності.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017 по 01.07.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно посилань відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
Таким чином, положення частини другої статті 7 Закону № 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи виплати пенсії не у повному обсязі.
Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №805/405/18 прийшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Оскільки в силу приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач має право на отримання пенсії за період з 01.03.2017 по 01.07.2018, вказане право не може бути обмежене нормативно-правовими актами, які суперечать Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання пенсії за період з 01.03.2017 по 01.07.2018 підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що вказані виплати слід вважати "майном" у значені цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке було законодавчо передбачено та не заперечувалося відповідачем, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань".
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" отримати за період з 01.03.2017 по 01.07.2018, отже посилання відповідача на відсутність грошових коштів та порядок, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не можуть вважатися належною підставою для втручання в права позивача на отримання пенсії за період з 01.03.2017 по 01.07.2018.
На підставі викладеного, позовні вимоги про зобов'язання Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017 по 01.07.2018 та виплатити виниклу заборгованість є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 64309, код НОМЕР_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 40387920) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017 по 01.07.2018.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017 по 01.07.2018 та виплатити виниклу заборгованість.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складений 08 січня 2019 року.
Суддя Білова О.В.