справа №813/3435/18
26 грудня 2018 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Гулкевич В.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Сивоус С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування постанов, -
До суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (79049, АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича,8) про визнання дій протиправними та скасування постанови №ЛВ 562/452/АВ/ФС (порушення вимог ч.1 ст.115 КзПП) від 04 липня 2018 та постанови №ЛВ 562/452/АВ/ФС (порушення вимог ч.1, 3 ст.24 КзПП) від 04 липня 2018 року.
Ухвалою від 13.08.2018 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Ухвалою від 13.09.2018 року розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 13.09.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.
Ухвалою від 07.11.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами інспекційного відвідування працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області було складено акт № ЛВ562/452/АВ від 12.06.2018 року. На підставі вказаного акту було винесено постанови від 04.07.2018 року №ЛВ 562/452/АВ/ФС (порушення вимог ч.1 ст.115 КзПП) та №ЛВ 562/452/АВ/ФС (порушення вимог ч.1,3 ст.24 КзПП). Позивач вказані постанови вважає незаконними та протиправними, та такими, що підлягає скасуванню. Вказує на те, що у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог ч.1 та 3 ст.24 КЗпП України, оскільки правовідносини з вказаними у постанові і у приписі особами та позивачем регулюються нормами Цивільного кодексу України, а не нормами КЗпП України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідачем на адресу суду подано відзив, який обґрунтований тим, що Головним управлінням Держпраці у Львівській області при винесенні постанов про накладення штрафу були дотримані вимоги Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295, відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, покладених на нього Конституцією та діючим законодавством.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити за безпідставністю, з підстав, що зазначені у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, допитавши свідків, встановив наступне.
Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 08.06.2018 року № 1278-П, інспектору праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно - правових актів у Львівській області ОСОБА_4, на підставі п.п.6 п.5 Порядку за листами ГУ ДФС у Львівській області від 01.06.2018 вх. № 01-10/9043 та від 04.06.2018 №01-10/9198 в термін з 11.06.2018 по 12.06.2018 провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з найманим працівником, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, працю неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків у ФОП ОСОБА_3: юридична адреса: АДРЕСА_1, фактична адреса: АДРЕСА_2. (а.с.95).
08.06.2018 року для здійснення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_3, Головним управлінням Держпраці у Львівській області було видано направлення на здійснення інспекційного відвідування у період з 11.06.2018 року по 12.06.2018 року (а.с. 66).
За результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3, відповідачем складено акт № ЛВ 562/452/АВ від 12.06.2018 року. (а.с. 13- 27).
19.06.2018 року відповідач склав припис № ЛВ562/452/АВ-П, яким зобов'язано директора усунути встановлені порушення (а.с. 28-30).
21.06.2018 року заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області ОСОБА_5, було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЛВ/562/452/АВ/ГД/ІП. (а.с. 69).
26.06.2018 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області було скеровано на адресу керівника ФОП ОСОБА_3, виклик на розгляд справи про накладення штрафу, що відбудеться 04.07.2018 року о 11:30 у приміщенні Головного управління Держпраці у Львівській області. (а.с. 70).
04.07.2018 року заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області ОСОБА_5, на підставі акту № ЛВ562/452/АВ від 12.06.2018 року прийнято постанову № ЛВ562/452/АВ/ФС про накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафу у розмірі 3723 грн. (а.с. 10).
04.07.2018 року заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області ОСОБА_5, на підставі акту № ЛВ562/452/АВ від 12.06.2018 року прийнято постанову №ЛВ562/452/АВ/ФС про накладення на ФОП ОСОБА_3, штрафу у розмірі 111 690 грн. (а.с. 11).
Розглядаючи спір по суті, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. 9 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015р., Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці, застосування статті 259 Кодексу законів про працю України встановлено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).
Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема
за інформацією:ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника;
Судом встановлено, що у наказі Головного управління Держпраці у Львівській області від 08.06.2018 року № 1278-П, підставою для проведення інспекційного відвідування зазначено, за листами ГУ ДФС у Львівській області від 01.06.2018 вх. № 01-10/9043 та від 04.06.2018 №01-10/9198.
Відтак, відповідачем були дотримані вимоги щодо проведення інспекційного відвідування.
Надаючи правову оцінку постанові № ЛВ562/452/АВ/ФС від 04.07.2018 року, суд виходить з наступного.
Із змісту зазначеної постанови випливає, що підставою для її винесення послугували встановлені в акті перевірки порушення вимог частини 1 статті 115 КЗпП України, стаття 24 Закону України «Про оплату праці», щодо виплати заробітної плати працівникам яка проводиться менше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів, а саме заробітна плата працівникам за першу половину березня виплачена 15.03.2018 року, згідно нарахування та виплати авансу за березень 2018 року від 15.03.2018 року, заробітна плата працівникам за другу половину березня виплачена 02.04.2018 року згідно відомості про нарахування та виплату заробітної плати за березень 2018 року від 02.04.2018 року, що перевищує 16 календарних днів.
Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч.1 ст. 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Як вказано у позовній заяві (а.с.7), позивачем було визнано помилку, однак заперечують включення даного порушення до постанови № ЛВ 562/452/АВ/ФС обіцяють на майбутнє дотримуватися терміни виплати заробітної плати та довідково вказують, що звільненні від відповідальності, оскільки відповідальність за дане правопорушення настає коли порушено строки виплати заробітної плати більше як за один місяць або виплата не в повному обсязі (абз.4 ст.265 КЗпП України) санкція даної статті становить три мінімальної заробітної плати, встановленої на момент вчинення правопорушення).
Аналізуючи вищевикладені, аргументи позивача, про те, що вчинене ними правопорушення слід кваліфікувати за абз.3 ч.2 ст. 265 КЗпП України, а саме порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, суд вважає безпідставними, оскільки під час інспекційного відвідування було встановлено, що виплата заробітної плати працівникам яка проводиться менше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів, однак порушення строків не перевищує 1 місяць, а відтак такі дії слід кваліфікувати відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ562/452/АВ/ФС від 04.07.2018 року, прийнята на підставі акту та у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі абз.8 ч.2 ст. 265 КЗпП України є законною та обґрунтованою.
Надаючи правову оцінку постанові № ЛВ562/452/АВ/ФС від 04.07.2018 року, суд виходить з наступного.
Із змісту зазначеної постанови випливає, що підставою для її винесення послугували встановлені в акті перевірки порушення вимог частини 1 та 3 статті 24 КЗпП України та Постанови КМУ № 413, оскільки допущено до роботи працівника ОСОБА_6 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем 17.05.2018 року було укладено договір підряду №б/н, із фізичною особою ОСОБА_7 (вказаною у акті інспекційного відвідування). Предметом вказаного договорі підряду є: кількісний результат дій Виконавця, а саме отримання інформації не менше як від 200 осіб. Виконавець зобов'язується виконати роботи по вивчені кон'юнктури ринку, з метою аналізу ситуації на ринку та її прогнозування у сфері реалізації хлібобулочних, кондитерських виробів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та інших груп продовольчих товарів. Пунктом 2.3. даного договору підряду визначено, що кінцевим результатом такого дослідження є отримання відповідей на наступні питання: в який момент, за якими цінами та в який спосіб слід продавати товар.
Законодавством України передбачені різні шляхи реалізації права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Виходячи з положень Кодексу законів про працю України та Цивільного кодексу України, реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору, зокрема: договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших цивільно-правових угод. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою-підприємцем (далі ФОП), за якою: - працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові; - власник підприємства або уповноважений ним орган чи ФОП зобов'язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
При укладенні трудового договору, громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівника приймають на роботу (посаду) для виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку. Прийняття на роботу здійснюється відповідно до штатного розпису підприємства, установи чи організації - працівника приймають на роботу (посаду), яка включена до штату роботодавця, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені законодавством про працю гарантії та компенсації.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
В окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.
За змістом норм Цивільного кодексу України, діє принцип свободи договору.
Так, в силу приписів статті 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
За правилами статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Згідно ст. 846 Цивільного кодексу України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Трудовий договір характеризується, зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Згідно пояснень, які були надані ОСОБА_6, під час інспекційного відвідування було зазначено, що така працювала на підставі договору підряду.
Однак, як вбачається із договору підряду від 17.05.2018 року, виконавець зобов'язується виконати роботи по вивчені кон'юнктури ринку, з метою аналізу ситуації на ринку та її прогнозування у сфері реалізації хлібобулочних, кондитерських виробів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та інших груп продовольчих товарів.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, пояснила, що користувалася місцем касира, здійснювала касові операції, оскільки коли люди розраховувалися за товар, свідок задавала їм запитання та збирала для себе інформацію на виконання договору підряду. В той день коли проходило інспекційне відвідування, свідок підтвердила, що нею було продано слойку з яблуками та видано чек.
Разом з цим, під час інспекційного відвідування 11.06.2018 року було встановлено, що ОСОБА_6, виконувала посадові обов'язки продавця (касира) у позивача у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується фото фіксацією даного правопорушення та показами свідка ОСОБА_4, в судовому засіданні. Слід звернути увагу, що обов'язки, які виконувала ОСОБА_6 з проведення розрахункових операцій повинні були бути оформлені договором з обумовленням повної матеріальної відповідності такого працівника, що унеможливлює виконання таких обов'язків по договору підряду, який долучений позивачем до позову.
Враховуючи наведене, суд вважає правомірним висновок відповідача, що за договором підряду, який був укладений між фізичною особою та уповноваженою особою позивача, мають місце трудові відносини та в порушення ст. 24 КЗпП України, зазначена працівниця фактично допущена до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ562/452/АВ/ФС від 04.07.2018 року, прийнята на підставі акту та у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України є законною та обґрунтованою.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірність оскаржуваних постанов підтверджена належними та допустимими доказами, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
У відповідності до ст.139 КАС України судові витрати не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
У задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (79049, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича,8, код ЄДРПОУ - 39778297) про визнання дій протиправними та скасування постанов - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08 січня 2019 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна