08 січня 2019 року м. Київ справа № 810/4911/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пухівської сільської ради Броварського району про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Пухівської сільської ради Броварського району (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 1056-ХХVІІІ-VII від 30 серпня 2018 р. про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1;
- зобов'язання вчинити певні дії - надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особисто селянського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1 згідно з графічним матеріалом в порядку і в спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем 30 липня 2018 р. до відповідача подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого сільського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1. Рішенням відповідача протиправно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану села та іншої містобудівної документації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав. Зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з урахуванням вимог чинного законодавства, а відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
12 листопада 2018 р. до суду надійшло клопотання від представника позивача про подальший розгляд справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
12 листопада 2018 р. у судове засідання сторони не прибули.
Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
30 липня 2018 р. позивачем до відповідача подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого сільського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1.
До цього клопотання було додано наступні документи: копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; графічні матеріали - викопіювання з Публічної кадастрової карти України з бажаним місцем розташування земельної ділянки в АДРЕСА_1 та копію посвідчення УБД (АТО).
30 серпня 2018 р. відповідачем прийнято рішення № 1056-XXVIII-VII «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1».
Як зазначено у рішенні, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану села та іншої містобудівної документації. Вказана на картографічному матеріалі земельна ділянка згідно з Генеральним планом села відноситься до земель, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та земель загального користування, які не можуть передаватися у приватну власність громадянам.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною першою статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, рішенням від 30 серпня 2018 р. № 1056-XXVIII-VII позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2000 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.
Підставою для відмови у рішенні вказано невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану села та іншої містобудівної документації. Вказана на картографічному матеріалі земельна ділянка згідно Генерального плану села відноситься до земель, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та земель загального користування, які не можуть передаватися у приватну власність громадянам.
При цьому, суд зазначає, що перевірка відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим Пухівська сільська рада може прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у наданні такого дозволу, якщо на підставі такої перевірки буде виявлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проте, відповідачем не надано документів, які б підтверджували, що була проведена перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам. Суд зазначає, що рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.
Відмовляючи позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач зазначив про невідповідність місця розташування обраної земельної ділянки вимогам законів, генеральному плану населеного пункту.
При цьому, зазначену невідповідність відповідач обумовлює тим, що обрана позивачем земельна ділянка відноситься до земель, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Суд погоджується з твердженням позивача про те, що ст. 19 Земельного кодексу України, яка містить вичерпний перелік категорій земель за основним цільовим призначенням, не має визначення такої категорії земель як землі, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування. Відсутня така категорія і в Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему №548 від 23 липня 2010 р.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 р. № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Частинами 3 та 4 статті 16 Закону № 3038-VI передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 18 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
Приписами ч. 10 ст. 17 Закону № 3038-VI визначено, що генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Відповідно до вимог ч. 11 Закону № 3038-VI матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України" Про доступ до публічної інформації" шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.
Доказів того, що чинною містобудівною документацією, зокрема, генеральним планом села Пухівка, земельну ділянку, яку обрав позивач для приватизації, віднесено до земель, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, матеріали справи не містять.
Зазначення у генеральному плані села Пухівка про формування громадського центру по АДРЕСА_1 не містить відомостей про накладення на це місце ділянки, зазначеної позивачем.
Вимогами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.
Із аналізу статей 118, 122 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України "Про землеустрій" убачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту приймається уповноваженим органом державної влади згідно з визначеною законом процедурою безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та підпорядковане меті - можливості надання громадянину земельної ділянки у власність або користування.
Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок допускається лише з підстав, передбачених законом.
В силу частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У справі, що розглядалась, відповідач не навів конкретних підтверджених передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданим клопотанням та доданими до нього документами і графічними матеріалами.
Посилання відповідача на виявлену невідповідність місця розташування зазначеного позивачем об'єкта вимогам законів є невмотивованою, необґрунтованою і жодним чином не підтверджується.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1.
У будь-якому разі рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.
Тому суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Пухівської сільської ради від 30 серпня 2018 р. № 1056-ХХVІІІ-VII про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Ураховуючи, що відповідачем при розгляді питання про надання дозволу не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданим клопотанням та доданими до неї графічними матеріалами, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач належно розглянув заяву позивача від 30 липня 2018 року.
З урахуванням наведеного суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 30 липня 2018 року із прийняттям вмотивованого та обґрунтованого рішення відповідно до закону.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Повноваження суду при вирішенні справи визначено ст.245 КАС України. Відповідно до ч. 4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.
Крім того, законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що позовна вимога саме про зобов'язання надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягає. Суд наголошує, що належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 30 липня 2018 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до норм чинного законодавства.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем було порушено права позивача на розгляд його звернення про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою та порушено вимоги передбачені частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на належний розгляд заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Пухівської сільської ради від 30 серпня 2018 р. № 1056-ХХVІІІ-VII про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1.
Зобов'язати Бучанську міську раду Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 30 липня 2018 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.
Відповідач - Пухівська сільська рада, адреса: вул. Центральна, 118-А, с. Пухівка, Броварський район, Київська область, 07413, код ЄДРПОУ - 04363946.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 8 січня 2019 року.