ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"08" січня 2019 р. справа № 0940/2317/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України про визнання незаконним та скасування наказу "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за №224 від 02.12.2011, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє ОСОБА_2 (надалі по тексту також - представник позивача), 06.12.2018 звернувся в суд з адміністративним позовом до начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (надалі по тексту також - відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за №224 від 02.12.2011.
Із прохальної частини адміністративного позову слідує, що ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить визнати незаконним та скасувати наказ начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за №224 від 02.12.2011 (надалі по тексту також - оскаржуваний наказ за №224 від 02.12.2011). В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач вказує на те, що відповідачем в порушення вимог статей 84, 85 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних сил України" від 24.03.1999, пунктів 4.1, 4.3 наказу Міністерства оборони України від 15.03.2004 за №82 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України", видано оскаржуваний наказ №224 від 02.12.2011, згідно якого ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Як стверджує представник позивача, притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 відбулося із порушенням встановленої процедури та порядку, зокрема, відповідачем не було проведено службове розслідування, наслідком чого є відсутність акта про проведення службового розслідування та не проведення відповідної бесіди із позивачем.
Такий позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , зареєстрував в Івано-Франківському окружному адміністративному суді 6 грудня 2018 року.
Одночасно, у позовній заяві, представник позивача вказав на поважні причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним адміністративним позовом та просив його поновити з огляду на наступне. Як зазначив представник позивача, наказ "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за №224 від 02.12.2011 відповідачем не направлявся на адресу позивача, і взагалі такий наказ відсутній в матеріалах особової справи позивача. Про існування даного наказу позивачу стало відомо тільки після отримання 12.11.2018 листа начальника управління персоналу - заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України О. Лівіцького за №350/104/2835 від 01.11.2018, який був надісланий після подання запиту на ім'я начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України. З наведених підстав просив поновити строк звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою до начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України про визнання незаконним та скасування наказу "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за №224 від 02.12.2011, з підстав, визначених у позовній заяві від 06.12.2018, виходячи з наступного.
Як свідчить інформація з автоматизованої системи документообігу суду, ОСОБА_1 уже звертався 06.03.2012 і 02.04.2012 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовними заявами, в яких позовною вимогою, серед інших, була визнання незаконним та скасування наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за №224 від 02.12.2011, тобто позовна вимога, яка заявлена ОСОБА_1 у позовній заяві від 06.12.2018 із реєстраційним номером провадження 0940/2327/18.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді зберігаються провадження №2а-692/12/0970 і справа №2а-957/12/0970, що сформовані за вказаними позовними заявами ОСОБА_1 .
Так, в описовій частині адміністративного позову, зареєстрованого в Івано-Франківському окружному адміністративному суді 06.03.2012 (справа №2а-692/12/0970), позивач зазначає, що згідно наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України за №224 від 02.12.2011 його позбавлено військового звання "майор" (а.с.8 справа №2а-692/12/0970).
Вищезазначені доводи також викладені позивачем у позовній заяві і заяві про поновлення строку звернення, які зареєстровані в Івано-Франківському окружному адміністративному суді 02.04.2012 у справі №2а-957/12/0970) (а.с.6, 14 справа №2а-957/12/0970).
В матеріалах адміністративної справи №2а-692/12/0970 міститься, поданий ОСОБА_1 як позивачем, витяг із наказу Командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 22.12.2011 за №916, в якому зазначено підставу для видання даного наказу - наказ начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України за №224 від 02.12.2011, який позивач знову оскаржує вже в грудні 2018 року (а.с.13).
Безпосередньо, в матеріалах адміністративної справи №2а-957/12/0970 міститься засвідчена копія самого оскаржуваного наказу від 02.12.2011 за №224, згідно якого ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності - позбавлено військового звання (а.с. 32-33 справа №2а-957/12/0970), інформаційна довідка до наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 02.12.2011 за №224 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" (а.с.34 справа №2а-957/12/0970), аркуш бесіди з заступником командира військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_1 (а.с.38 справа №2а-957/12/0970). Окрім того, у заяві від 16.01.2012 адресованій позивачем на ім'я Генерального прокурора України державного радника юстиції України Пшонки В.П., вказано як додаток до даної заяви: "копія акту проведення службового розслідування по факту з'ясування причин та умов, які посприяли скоєнню правопорушення заступником командира військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення майором ОСОБА_1 від 08.11.2011 на 5 арк." (а.с.41-46 справа №2а-957/12/0970).
Вказане вище свідчить, що доводи позивача про обізнаність у видачі оскаржуваного наказу тільки в листопаді 2018 року із листа начальника управління персоналу - заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України О. Лівіцького за №350/104/2835 від 01.11.2018, не відповідає дійсності.
Навпаки, матеріали провадження №2а-692/12/0970 і справи №2а-957/12/0970 свідчать, що позивач був обізнаний про оскаржуваний наказ і його зміст ще 06.03.2012.
Слід також відмітити, що позивач і його первинний представник ( ОСОБА_3 ) особисто були присутні в судових засіданнях 20.04.2012, 08.05.2012 і 07.06.2012 у розгляді адміністративної справи №2а-957/12/0970 за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1 , в якій суд, поряд з іншим, розглядав і вирішував позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України за № 224 від 02.12.2011 (а.с.87-91 справа №2а-957/12/0970).
Як зазначив суд матеріали адміністративної справи №2а-957/12/0970 містять засвідчену копію оскаржуваного наказу.
За особистою заявою ОСОБА_1 суд ухвалою від 07.06.2012 залишив без розгляду вказану позовну заяву.
Крім того, судом з'ясовано, що представник позивача ОСОБА_2 24.09.2018 ознайомлювався з усіма матеріалами справи №2а-957/12/0970 і отримав копії документів (а.с.114 справа №2а-957/12/0970).
Представник позивача ОСОБА_2 , стверджуючи, що оскаржуваний наказ №224 від 02.12.2011 не направлявся відповідачем на адресу ОСОБА_1 та про відсутність даного наказу в матеріалах особової справи позивача, не підтвердив жодним чином таке не направлення на адресу позивача оскаржуваного наказу, не обґрунтував чому відповідач повинен був направляти такий наказ безпосередньо на адресу позивача, не надано доказів відсутності даного наказу саме у матеріалах особової справи позивача.
Відтак, в силу вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повідомив позивача про можливість подання ОСОБА_1 заяви про поновлення строку звернення із даним адміністративним позовом, зазначивши при цьому інші підстави для поновлення строку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 вказану позовну заяву залишено без руху і надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме: подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших поважних підстав для поновлення такого строку, ніж наведені позивачем у позовній заяві від 06.12.2018.
26.12.2018, Івано-Франківським окружним адміністративним судом за клопотанням представника позивача, постановлено ухвалу, якою продовжено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 11.12.2018 на усунення недоліків позовної заяви до 02.01.2018 включно.
Дана ухвала суду отримана ОСОБА_2 особисто 27.12.2018.
08.01.2019 поштовим зв'язком від представника позивача надійшла заява від 02.01.2019 про поновлення строку на звернення до суду.
Дана заява обґрунтована наступним:
- оскаржуваний наказ №224 від 02.12.2011 відсутній в особовій справі ОСОБА_1 , про що свідчить лист Коломийського об'єднаного міського військового комісаріату від 19.12.2018 за №2083;
- подання в 2012 році позовних заяв не є належним повідомленням ОСОБА_1 про прийняття оскаржуваного наказу №224 від 02.12.2011;
- оскарження в 2012 році в суді наказу №224 від 02.12.2011 не означає, що ОСОБА_1 був ознайомлений із його змістом;
- обізнаність із наказом від 22.12.2011 за №916 про звільнення із військової служби, в якому зазначено підставу для видання даного наказу - наказ начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України за №224 від 02.12.2011, не означає ознайомлення позивача із змістом саме оскаржуваного наказу;
- наявність у матеріалах адміністративної справи №2а-957/12/0970 наказу №224 від 02.12.2011 не свідчить про його ознайомлення під підпис ОСОБА_1 , а його подання суду здійснено не позивачем;
- у 2012 році ОСОБА_1 позивався не до начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, а до Генерального штабу України;
- у 2012 році ОСОБА_1 оскаржував наказ не про притягнення дисциплінарної відповідальності, а про позбавлення позивача військового звання.
Також ОСОБА_2 просив врахувати відповідну практику Європейського Суду з прав людини.
Розглядаючи кожний аргумент представника позивача окремо, суд виходить із наступних мотивів.
По перше, відсутність в особовій справі ОСОБА_1 , яка зберігається в Коломийському об'єднаному міському військовому комісаріаті, оскаржуваного наказу №224 від 02.12.2011 не свідчить про необізнаність позивача з 2012 року щодо його існування, а наявність такого наказу в матеріалах адміністративної справи №2а-957/12/0970, провадження у якій відкрито саме за позовом ОСОБА_1 про його скасування, в засіданнях якої останній брав особисту участь, свідчить, що ОСОБА_1 знав безпосередньо про такий наказ.
Представник позивача жодним чином не обґрунтував, із посилання на конкретне положення нормативного-правового акту, про обов'язковість за відповідною номенклатурою знаходження такого виду документа як оскаржуваний наказ у матеріалах особової справи військовослужбовця.
По друге, ОСОБА_1 не заперечує про обізнаність із номером і датою наказу ще з 2012 року, так як не заперечує факт оскарження останнього у 2012 році, в тому числі факт оскарження наступного наказу від 22.12.2011 за №916 про звільнення із військової служби, в якому міститься посилання як підстава для його видання - наказ начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України за №224 від 02.12.2011. Втім, в січні 2019 року, позивач вже просить врахувати те, що він не був ознайомлений із його змістом.
Також позивач вказує, що його особисто не ознайомлено під підпис з оскаржуваним наказом, у зв'язку із чим не має правового значення знаходження наказу за №224 від 02.12.2011 у матеріалах адміністративної справи №2а-957/12/0970.
З даного приводу, як і в попередньому випадку, суд вказує, що представник позивача не спростував обставину обізнаності ОСОБА_1 щодо номера і дати наказу, який в подальшому був підставою для прийняття наказу від 22.12.2011 за №916 про звільнення із військової служби. Обидва накази були двічі предметом оскарження в 2012 році в Івано-Франківському окружному адміністративному суді саме за позовом ОСОБА_1 .
Вище відзначено, що ОСОБА_1 ще в 2011 і 2012 роках було достовірно відомо про службове розслідування, про лист співбесіди про зміст наказів від 22.12.2011 за №916 і від 02.12.2011 за №224, так як він їх оскаржував і просив скасувати. Останні ж безпосередньо знаходилися в матеріалах адміністративної справи №2а-957/12/0970, в засіданнях якої позивач брав безпосередню участь особисто з представником.
Відсутність, як стверджує позивач, особистого його підпису на оскаржувану наказі, але знання про існування такого наказу з 2012 року не є тим обґрунтуванням, яке свідчить про можливість бути обізнаним про такий наказ в період з 2012 по грудень 2018 року.
По третє, визначення ОСОБА_1 у 2012 року як відповідача суб'єкта владних повноважень у вигляді Генерального штабу України як органу, який очолює видавець оскаржуваного наказу, а в 2018 році - начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, а також назви документа у 2018 році про притягнення дисциплінарної відповідальності, а у 2012 році - позбавлення військового звання, немає юридичного значення при вирішенні питання дотримання строків звернення до суду щодо оскарження наказу від 02.12.2011 за №224, оскільки основним для суду є з'ясування обставини коли ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про те, що підставою для прийняття наказу в 2011 році про звільнення з військової служби є саме наказ №224 від 02.12.2011 позивач, як свідчать матеріали провадження №2а-692/12/0970 і справи №2а-957/12/0970, ОСОБА_1 було відомо ще з 2012 року.
Не заперечуючи щодо обізнаності про оскаржуваний наказ №224 від 02.12.2011, так як в 2012 році ОСОБА_1 самостійно формував позовні вимоги про його незаконність і необхідність скасування, в заяві від 02.01.2019 позивач жодним чином не обґрунтував про реальні перешкоди особисто з'ясувати та ознайомитися із змістом наказу у відповідній наглядовій справі, яка міститься у відповідача, або ж оскаржити в суді дій такого відповідача щодо порушення порядку доведення наказу до відома військовослужбовця.
Виходячи із вказаного, суд зазначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частинами 2 і 3 вказаної вище статті Кодексу визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому слово "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте, або які дії вчинені.
Частиною 5 статті 122 коментованого Кодексу визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З аналізу частин 2, 3 і 5 статті 122 КАС України слідує, що процесуальний закон обмежує право звернення особи до адміністративного суду певними часовими рамками, що сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
За змістом частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Перевіряючи поважність причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом, суд встановлює обставини, які стосуються дотримання строку звернення до суду, до яких, зокрема, слід віднести: початок перебігу строку, момент завершення строку, та наявність (відсутність) обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску звернення до суду та "добросовісність" заявника. Під останнім слід розуміти обставини, які свідчать про умисне чи недбале ставлення особою, яка звертається в суд (планує звернутися), до правил обчислення і застосування відповідних строків такого звернення.
Окрім того, згідно із пунктом 46 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений "особливими і непереборними" обставинами.
У пункті 47 Рішення зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Враховуючи вказане, розгляд судом заяв ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 06.12.2018 і від 02.01.2019 з тих підстав і обґрунтування, які у них зазначені, повинен відповідати принципу юридичної визначеності.
Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, що повинно бути підтверджено належними доказами.
З огляду на вказане, виходячи з положень статті 122 КАС України, доводи і аргументи, викладені ОСОБА_1 у заявах від 06.12.2018 і від 02.01.2019, є не обґрунтованими, наслідком чого є висновок суду про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду.
Крім того, незважаючи на те, що представник позивача ОСОБА_2 24.09.2018 ознайомлювався з усіма матеріалами справи №2а-957/12/0970, в якій знаходиться засвідчена копія оскаржуваного наказу, і отримав копії документів (а.с.114 справа №2а-957/12/0970), знаючи про наявність у матеріалах вказаної справи наказу №224 від 02.12.2011, будь яким чином не обґрунтував неможливість подання в суду адміністративного позову в термін до 24.10.2018.
Така обставина також враховується при вирішенні питання дотримання строків звернення до суду.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки позивачем у встановлений законом строк не було наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, то наявні усі правові підстави для повернення даної позовної заяви ОСОБА_1 .
Водночас суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі наведеного, керуючись частиною 2 статті 123, пунктом 9 частини 4 статті 169, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України про визнання незаконним та скасування наказу "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за №224 від 02.12.2011, - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.