03 січня 2019 року Справа № 280/5147/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1)
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дій (в частини припинення виплати пенсії) відповідача та визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачу пенсії з травня 2018 року;
зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за вислугою років позивачу довічно (тобто і в подальшому) та сплатити заборгованість за період, починаючи з травня 2018 року;
звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць;
зобов'язати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що має статус внутрішньо переміщеної особи. Вказує, що з травня 2018 року пенсійні виплати припинені, працівник відповідача повідомив, що позивачу необхідно підтвердити своє місце проживання і у черговий раз з'явитись до відповідного підрозділу Пенсійного фонду. Після підтвердження свого місцеперебування, зазначає позивач, відповідачем пенсійні виплати не поновлювались. Позивач вважає такі дії (припинення виплати пенсії) та бездіяльність протиправними і такими, що порушують його конституційні права. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою судді від 10.12.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судовому засіданні 03.01.2019.
20.12.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх..№42108), якому послався на те, що з 01.12.2014 по 31.07.2018 позивач отримував пенсію за вислугу років згідно закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до Атестату про зняття з обліку позивач був знятий з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії відповідачем з 01.05.2018. Пенсія за липень 2018 року була виплачена позивачу. Оскільки за інформацією бази АРКАН позивач виїжджав на непідконтрольну територію з 01.08.2018 виплата пенсії була знову припинена. Поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам проводиться відповідно до Порядку призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 08.06.2016 №365. Крім того, позивач не звертався до відповідача із заявою про поновлення йому виплати пенсії та не надав жодних підтверджуючих документів на право поновлення виплати йому пенсії відповідачем. Оскільки Порядок №365 чітко зазначає обов'язок відповідача поновити виплату пенсії лише після проведення відповідної перевірки органами праці та соціального захисту населення та отримання відповідного рішення, а таке рішення не надходило до відповідача, то він не вчиняв жодних протиправних дій та не порушував пенсійні права позивача. Просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог в повному обсязі
За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Позивач є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2.
З 01.12.2014 по 31.07.2018 перебув на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію за вислугу років, згідно довідки №3166 від 20.12.2018 року.
Відповідно до атестату №618 про зняття з обліку, позивач був знятий з пенсійного обліку та виплата пенсії позивачу припинена з причин: «до з'ясування».
Відповідно до довідки №0000082116 від 10.01.2017 взято на облік як внутрішньо переміщена особа.
Позивач отримував пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок НОМЕР_3, відкрити й у ПАТ «Державний ощадний банк», а з травня 2018 року виплата пенсії позивачу припинена.
Станом на день звернення позивача із позовом до суду відповідачем не поновлено позивачу нарахування та виплата пенсії, що підтверджується випискою по картковому рахунку НОМЕР_3.
Позивач вважаючи дії та бездіяльність відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права , звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В силу вимог статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII(надалі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п.71 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною. Доказів про її скасування відповідачем не надано.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV(надалі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IVвбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Водночас суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання/скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою.
Отже, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IVпідстав, для припинення позивачеві виплати пенсії відповідачем не надано.
Звідси, суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу у порушення вимог ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18) (яке набрало законної сили 04.09.2018).
Звідси, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий звязок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позивачем не надано до суду належних доказів можливого невиконання судового рішення.
Оскільки зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду за наявності подачі обґрунтованих доказів та доводів сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, суд вважає за необхідне в частині зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду відмовити з підстав недоведеності та безпідставності встановлення судового контролю у даній справі.
Разом з тим, вимога позивача в частині поновлення виплати пенсії довічно, задоволенню не підлягають, оскільки вона є передчасною та суд не наділений повноваженнями вирішувати питання на майбутнє.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дій (в частини припинення виплати пенсії) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) в частині невиплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) пенсії з травня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) поновити нарахування та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) та сплатити заборгованість за період, починаючи з травня 2018 року.
Звернути рішення до негайного виконання у межах стягнення суми платежу за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. на користь Державного бюджету України.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 08.01.2019.
Суддя А.В. Сіпака