12 вересня 2018 року Справа № 0440/5199/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді при секретарі судового засідання Конєвої С.О. Зіненко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з Дослідним заводом" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0037881211, №0037991211 від 20.02.2018р., -
11.07.2018р. Публічне акціонерне товариство «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з Дослідним заводом» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить визнати протиправними і скасувати:
- податкове повідомлення-рішення №0037881211 від 20.02.2018р. на суму 179521,60 грн. про сплату штрафу за затримку грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 897608,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №0037991211 від 20.02.2018р. на суму 6200,20 грн. про сплату штрафу за затримку грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 62002,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі проведеної камеральної перевірки позивача з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобо'вязання з податку на додану вартість за період з 23.02.2009р. по 30.01.2018р. за наслідками якої був складений акт від 30.01.2018р. за №67/12-11/04819211 за висновками якого встановлено несвоєчасну сплату позивачем узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за що нарахований штраф на загальну суму 185721,80 грн. за двома вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями. Позивач не погоджується із вищенаведеними рішеннями, вважає їх незаконними та такими, що підлягають скасуванню посилаючись на те, що при нарахуванні штрафу відповідачем пропущений був строк давності, визначений ст.102 ПК України по податкових деклараціях з ПДВ від 17.12.2008р. №83454, від 20.01.2009р. №95844. Окрім того, позивач вказує на те, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2009р. у справі №Б15/35-09 було порушено провадження у справі про банкрутство стосовно позивача, яке було припинено 17.10.2017р. та у період з 13.02.2009р. податковий орган не мав законних підстав для нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань, так як одночасно з порушенням справи про банкрутство, було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф та пеня) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань згідно до вимог ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка діяла станом на 13.02.2009р. При цьому, позивач посилається на своєчасність сплати його грошових зобов'язань по податкових деклараціях з ПДВ за листопад 2008р., за грудень 2008р., за листопад 2016р., за січень 2017р., за квітень 2017р., за травень 2017р. та за серпень 2017р., що підтверджено первинними бухгалтерськими документами. Також позивач вважає, що відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України №1728-УІІІ від 03.11.2016р., який діє до 31.12.2018р. перевірки підприємств, установ та організацій за попередній календарний рік територіальними органами ДФС можуть проводитися виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, проте вказані вимоги Закону були порушені відповідачем.
10.08.2018р. відповідачем до канцелярії суду був поданий відзив на позов та докази в обґрунтування позову, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити посилаючись на те, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, так як платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму грошового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, а також за несвоєчасну сплату таких зобов'язань встановлена відповідальність у вигляді штрафних санкцій, яка застосовується контролюючим органом виходячи з вимог п.57.1 ст.57, ст.ст. 54, 203, 126 ПК України. Також за п.76.3 ст.76 ПК України контролюючий орган має право проводити перевірку та самостійно визначати суму грошових зобов'язань не пізніше 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку. Відповідач вважає безпідставним посилання позивача на порушення відповідачем вимог ст.102 ПК України щодо пропущення відповідачем строків давності, так як за ч.3 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №2343-ХІІ (далі - Закон №2343) протягом дії мораторію припиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію. Оскільки за ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у справі №Б15/35-09 було припинено провадження у справі про банкрутство позивача, а тому вважає, що камеральна перевірка, проведена 30.01.2018р. правомірно. Додатково відповідач зазначає, що посилання позивача на вчасну сплату узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 23.02.2009р. по 30.01.2018р. спростовується даними витягу з інтегрованої картки позивача про фактичні дати сплати позивачем грошових зобов'язань за наведений період.
Позивач свого представника в судове засідання не направив без поважної причини, проте, 11.09.2018р. засобами електронного зв'язку надіслав на адресу суду заяву, у якій просив про розгляд справи за відсутності представника позивача, при цьому, позов підтримав та просив його задовольнити (а.с.8-81).
Представник відповідача 12.09.2018р. надав заяву, у якій просив про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у вказаній заяві заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі (а.с.82).
Згідно до вимог ч.3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи наведене, надані учасниками справи заяви про розгляд даної справи за відсутності їх представників, строки розгляду справи, встановлені ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача у письмовому провадженні за наявними у суду матеріалами згідно до вимог ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих учасниками справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Публічне акціонерне товариство «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з Дослідним заводом» 08.06.1994р. зареєстровано за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Петра Калнишевського, будинок 1А, перебуває на обліку як платник податків та зборів до бюджету у Криворізькій південній ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ від 27.12.2017р. та даними акту перевірки від 30.01.2018р. (а.с.6-7,45).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2009р. у справі №Б15/35-09 було порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, що підтверджується копією наведеної ухвали суду (а.с.12).
17.10.2017р. за ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у справі №Б15/35-09 провадження у справі про банкрутство позивача було припинено, заходи, вжиті ухвалою суду від 13.02.2009р. були скасовані, що підтверджується копією цієї ухвали (а.с.13-14).
30.01.2018р. посадовою особою контролюючого органу була проведена камеральна перевірка позивача з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобовязання з ПДВ за період з 23.02.2009р. по 30.01.2018р. за результатами якої був складений акт за №67/12-11/04819211 за висновками якого встановлено несвоєчасне погашення узгоджених сум грошових зобов'язань по податкових деклараціях з ПДВ за листопад 2008р., за грудень 2008р., за листопад 2016р., за січень 2017р., за квітень 2017р., за травень 2017р., за серпень 2017р. на загальну суму штрафу 185721,80 грн., що підтверджується копією відповідного акту перевірки (а.с.6-7).
За висновками вищенаведеного акту та на підставі ч.1,ч.2 п.126.1 ст.126 ПК України контролюючим органом 20.02.2018р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафу за затримку у сплаті самостійно узгоджених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме:
- податкове повідомлення-рішення №0037881211 за затримку сплати грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 897608,00 грн., сума штрафу становить 20% від несплаченої суми у розмірі 179521,60 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та копією розрахунку до нього (а.с.8-9);
- податкове повідомлення-рішення №0037991211 за затримку сплати грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 62002,00 грн., сума штрафу становить 10% від несплаченої суми у розмірі 6200,20 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та копією розрахунку до нього (а.с.10-11).
Позивач не погоджується з вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями, просить визнати їх протиправними та скасувати посилаючись на своєчасність сплати узгоджених грошових зобов'язань з ПДВ, що підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку, відповідачем застосовано штрафні санкції у період дії мораторію в порушення вимог ст.12 Закону №2343, у редакції, чинній станом на 13.02.2009р., а також в порушення вимог ст. 102 ПК України та Закону України №1728-УІІІ від 03.11.2016р.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині застосування штрафу до позивача за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань з ПДВ по податкових деклараціях з ПДВ від 17.12.2008р. №83454 за листопад 2008р. у загальному розмірі 3699,60 грн., застосованих до позивача за податковим повідомленням-рішенням №0037881211 від 20.02.2018р., а також за несвоєчасну сплату позивачем грошових зобов'язань з ПДВ по податковій декларації з ПДВ від 20.01.2009р. №95844 за грудень 2008р. у розмірі 6200,20 грн. застосованих до позивача за податковим повідомленням-рішенням №0037991211 від 20.02.2018р., у урахуванням того, що судом встановлено протиправність їх прийняття контролюючим органом, виходячи з обставин, наведених нижче.
Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0037991211 від 20.02.2018р. за яким до позивача було застосовано штраф у сумі 6200,20 грн. за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання у розмірі 62002,00 грн. за податковою декларацією з ПДВ від 20.01.2009р. №95844 за грудень 2008р., суд виходить з наступного.
За приписами ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також і згідно п.2 змісту Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 1-рп/99 від 09.02.99р. визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
Так, Податковий кодекс України набув чинності та діє з 01.01.2011р., при цьому, його зміст не містить вказівок на те, що норми податкового кодексу у частині застосування штрафних санкцій до платників податків за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань з податку на додану вартість мають зворотню силу в часі, тобто можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли у грудні 2008р.- січні 2009р.
З аналізу наведених вище норм можна дійти висновку, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, а тому до події чи факту несвоєчасної сплати позивачем грошового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р., строк сплати якого настав 30.01.2009р. не можуть бути застосовані норми Податкового кодексу України, які набрали законної сили лише з 01.01.2011р. та не мають зворотної дії в часі виходячи з вимог ст. 58 Конституції України.
Разом з тим, як вбачається зі змісту оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0037991211 від 20.02.2018р. при його прийнятті контролюючим органом до події (факту) несвоєчасної сплати позивачем грошового зобов'язання по податковій декларації з ПДВ за грудень 2008р. з граничним строком сплати 30.01.2009р. були застосовані норми ч.1 п.126.1 ст.126 ПК України, у редакції, чинній з 01.01.2017р., тобто контролюючий орган до даних правовідносин застосував зворотню дію закону в часі, що суперечить вимогам ст. 58 Конституції України.
При цьому, судом враховується і те, що контролюючим органом безпідставно також було проведено камеральну перевірку даних податкової декларації з ПДВ за грудень 2008р. на підставі вимог п.76.3 ст. 76 Податкового кодексу України, у редакції, чинній з 01.01.2017р., яка надає контролюючому органу право проводити камеральні перевірки з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, оскільки контролюючим органом застосовано зворотню дію в часі норми п.76.3 ст.76 ПК України у редакції, чинній з 01.01.2017р., тобто з порушенням норм ст. 58 Конституції України.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що застосування штрафу у розмірі 6200,20 грн. до позивача за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання з ПДВ, строк сплати якого настав 30.01.2009р. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням№0037991211 від 20.02.2018р. із застосуванням норм Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., є протиправним та таким, що не відповідає вимогам ст. 58 Конституції України, тобто контролюючим органом були порушені права позивача, які підлягають судового захисту шляхом визнання протиправним та скасування наведеного вище податкового повідомлення-рішення.
Між тим, судом критично надається оцінка наданим позивачем на підтвердження своєчасності сплати його зобов'язань копіям банківських виписок за якими ніби то грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 62002,00 грн. за податковою декларацією за грудень 2008р. було сплачено своєчасно, оскільки із наданих копій банківських виписок вбачається, що вказана сума була погашена позивачем частково частинами, а саме: 24.02.2009р. - 10000,00 грн., 29.01.2009р. - 20000,00 грн., 23.01.2009р. -10000,00 грн., загальна сума сплаченого зобов'язання склала 40000,00 грн., а не 62002,00 грн., залишено несплаченої суми боргу склав 22002,00 грн., тоді як позивач повинен був самостійно сплатити всю суму 62002,00 грн. у строк до 30.01.2009р., що свідчить про наявність факту несвоєчасної сплати вищенаведеної суми грошового зобов'язання позивачем (а.с.23-26).
Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасуванню і податкове повідомлення-рішення №0037881211 від 20.02.2018р. в частині застосування штрафу у розмірі 3699,60 грн. суд виходить із того, що відповідачем під час проведення перевірки, а також і при прийнятті вказаного рішення до події (факту) несвоєчасності сплати позивачем грошового зобов'язання з ПДВ по податковій декларації з ПДВ за листопад 2008р. від 17.12.2008р. №83454, строк сплати якого настав 30.12.2008р. було застосовано зворотню дію в часі норм п.76.3 ст.76, ст. 126 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., що також є порушенням вимог ст. 58 Конституції України.
Також судом враховується і те, що за податковою декларацією з ПДВ за листопад 2008р. від 17.12.2008р. №83454 сума грошового зобов'язання у розмірі 18498 грн. була перерахована позивачем 30.12.2008р., що підтверджується змістом копії податкової декларації та копією виписки банку по особовому рахунку позивача від 30.12.2008р. (а.с.16-20).
При цьому, судом враховується і те, що станом на 30.12.2008р. діяв Закон України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за умовами якого кошти зараховувалися податковою інспекцією саме за спрямуванням їх платником податку, визначеному таким платником податку самостійно у платіжному документі.
Як вбачається зі змісту копії виписку банку по особовому рахунку позивача від 30.12.2008р., позивачем у платіжному документі була перерахована сума до бюджету за грошовим зобов'язанням по ПДВ за листопад 2008р. 30.12.2008р. (а.с.19-20).
Відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про спростування вищенаведеного факту своєчасності сплати грошового зобов'язання з ПДВ за листопад 2008р. у строк - 30.12.2008р., що підтверджено копією банківської виписки з урахуванням вимог ст.ст.73-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що сума грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 18498,00 грн. за листопад 2008р. була перерахована позивачем своєчасно 30.12.2008р., тобто у граничний строк - 30.12.2008р., а тому застосування до позивача штрафу за затримку його сплати є протиправним, так як спростовується вищенаведеними доказами, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення №0037881211 від 20.02.2018р. в частині застосування до позивача штрафу у розмірі 3699,60 грн. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень у наведеній частині з урахуванням обставин встановлених вище на аналізу норм застосованого податкового законодавства контролюючим органом виходячи зі змісту ст. 58 Конституції України.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оспорювані податкові повідомлення-рішення з урахуванням вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що приймаючи 20.02.2018р. податкове повідомлення-рішення №0037991211 про застосування штрафу у сумі 6200,20 грн. та податкове повідомлення-рішення №0037881211 в частині застосування штрафу у розмірі 3699,60 грн. відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За таких обставин, контролюючим органом при прийнятті 20.02.2018р. вищенаведених податкового повідомлення-рішення податкове повідомлення-рішення №0037991211 про застосування штрафу у сумі 6200,20 грн. та податкове повідомлення-рішення №0037881211 в частині застосування штрафу у розмірі 3699,60 грн. були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень у наведеній частині.
Між тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0037881211 від 20.02.2018р. в частині застосування штрафу до позивача у розмірі 175822 грн. за затримку сплати грошових зобов'язань по податкових деклараціях з ПДВ за листопад 2016р. (від 20.12.2016р. №9276516097), січень 2017р.( від 17.02.2017р. №9022702015), квітень 2017р.(від 19.05.2017р. №9092439851), травень 2017р.(від 20.06.2017р. №9117435440) та серпень 2017р.(від 19.09.2017р. №9191077489) на підставі ч.2 п.126.1 ст.126 ПК України виходячи з того, що факт несвоєчасної сплати вказаних грошових зобов'язань підтверджується змістом інформації, наведеної у інтегрованій картці платника податку, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.61-71).
Позивачем не було надано суду жодних доказів, які б свідчили про відсутність у позивача податкового боргу станом на 30.12.2016р., що виключало б можливість зарахування коштів, які перераховуються позивачем в рахунок погашення податкового боргу виходячи з вимог ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення надані суду в якості доказів своєчасності сплати грошових зобов'язань за спірний період копії платіжних доручень №179 від 06.12.2016р. на суму 489744,00 грн., №88 від 28.02.2017р. на суму 20721,00 грн., №5 від 18.04.2017р. на суму 262768,00 грн., №37 від 29.05.2017р. на суму 100000,00 грн., №376 від 18.08.2017р., оскільки вказані платіжні доручення не містять відміток банку про їх зарахування, окрім того, наведені платіжні доручення складені раніше, ніж подані податкові декларації з ПДВ, а тому наведені копії документів не можуть бути належними доказами своєчасності сплати грошових зобов'язань з ПДВ позивачем.
Є безпідставними і доводи позивача про те, що з 13.02.2009р. по 17.10.2017р. стосовно позивача діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів та у період дії мораторію не застосовуються неустойка (штраф, пеня) та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, податків і зборів (обов'язкових платежів), з огляду на те, що дія вказаного мораторію стосується лише конкурсних вимог, а дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів згідно до ч.3 ст. 19 Закону №2343, тобто дія мораторію не поширюється на несвоєчасну сплату позивачем поточних грошових зобов'язань, якими, в даному випадку, є зобов'язання за листопад 2016р., січень, квітень, травень та серпень 2017р.
Окрім того, слід зазначити, як вбачається зі змісту акту перевірки від 30.01.2018р. та розрахунків штрафних санкцій, які є додатками до оспорюваних податкових повідомлень-рішень, нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань з ПДВ за наведений період відбулося після припинення провадження у справі про банкрутство позивача, тобто після 17.10.2017р. та розрахунок штрафу здійснений у строк з моменту сплати до 17.10.2017р., тобто до дня, коли мораторій був скасований за ухвалою господарського суду від 17.10.2017р., а саме: у період з 30.01.2018р. по 17.10.2017р., з 26.01.2018р. по 17.10.2017р., з 26.12.2017р. по 17.10.2017р., з 24.11.2017р. по 17.10.2017р. (а.с.6-7,9).
Отже, із наведеного можна дійти висновку, що застосування штрафу відповідачем відбулося після скасування мораторію за ухвалою суду від 17.10.2017р. та у період дії мораторію штрафні санкції контролюючим органом у відповідності до вимог ст. 126 ПК України не нараховувались.
Таким чином, факт несвоєчасної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість за листопад 2016р. - 24.11.2017р. та 26.12.2017р. з граничним строком сплати 30.12.2016р., за січень 2017р. - 26.12.2017р. з граничним строком сплати 02.03.2017р., за квітень 2017р. - 26.12.2017р. з граничним строком сплати 30.05.2017р., за травень 2017р. - 26.01.2018р. з граничним строком сплати 30.06.2017р., за серпень 2017р. - 26.01.2018р. та 30.01.2018р. з граничним строком сплати 30.09.2017р. встановлений даними інтегрованої картки платника податку, а, відповідно, за несвоєчасну сплату такого грошового зобов'язання платник податку несе відповідальність, встановлену ст. 126 ПК України.
Так, згідно п.п.2 п.126.1 ст. 126 ПК України У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, із аналізу вищенаведеної норми податкового законодавства, досліджених судом наданих учасниками справи документів, суд приходить до висновку, що застосування до позивача штрафу за несвоєчасну сплату сум грошових зобов'язань з ПДВ за листопад 2016р., січень, квітень, травень та серпень 2017р. у розмірі 175822 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0037881211 від 20.02.2018р. є правомірним та таким, що відповідає вимогам ст. 126 Податкового кодексу України.
За викладених обставин у наведеній вище частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0037881211 від 20.02.2018р. про застосування штрафу у сумі 175822 грн. позивачеві слід відмовити.
Приймаючи до уваги викладене позовні вимоги позивача у даній адміністративній справі підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача, понесені ним по сплаті судового збору у розмірі 148,50 грн., виходячи із розрахунку (9899,80 (загальна сума задоволених вимог)/100х1,5), тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам за нормами ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з Дослідним заводом» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0037881211, №0037991211 від 20.02.2018р. - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення №0037991211 від 20.02.2018р. про застосування штрафу у розмірі 6200,20 грн. повністю.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення №0037881211 від 20.02.2018р. в частині застосування штрафу у розмірі 3699,60 грн. (три тисячі шістсот дев'яносто дев'ять грн.60 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) на користь Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з Дослідним заводом» (50024, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. П.Калнишевського, б.1а, код ЄДРПОУ 04819211) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 148,50 грн. (сто сорок вісім грн. 85 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва