28 листопада 2018 рокум. Ужгород№ 807/3588/14
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Луцович М. М.,
суддів: Гаврилко С.Є., Рейті С.І.,
при секретарі судового засідання Симканич Ю.В.,
за участі сторін та осіб які беруть участь у розгляді справи:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача 1 - Жупан Ж.В.,
представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області, Міністерства доходів і зборів України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області (далі - відповідач 1), Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач 2) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
У судовому засіданні 09.11.2015 було замінено відповідача 1 - Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області на правонаступника - Головне управління ДФС у Закарпатській області.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду (головуюча суддя - Скраль Т.В., судді - Гаврилко С.Є., Гебеш С.А.) від 15 квітня 2016 року провадження у справі було зупинено до одужання позивача.
У зв'язку із закінченням терміну повноважень судді Скраль Т.В., та відповідно до п.2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та розпорядження керівника апарату №34 від 09 березня 2017 року справу передано для повторного автоматичного розподілу справ.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 березня 2017 року справу передано на розгляд головуючому судді Луцович М.М.
Ухвалою суду від 10.03.2017 (головуючий суддя - Луцович М.М., судді - Гаврилко С.Є., Рейті С.І) було поновлено провадження по даній адміністративній справі.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 15.10.2014 його було ознайомлено з "Попередженням про наступне вивільнення" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України", наказу Міністерства доходів і зборів України від 25.09.2014 №2113-о "Про уповноваження голів комісій" та наказу Головного управління ДФС у Закарпатській області від 13.10.2014 №1 "Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису", у зв'язку з реорганізацією Головного управління Міндоходів у Закарпатській області шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Закарпатській області. Проте, позивач наголошував, що йому не було запропоновано обійняти рівнозначну посаду, а тому 15.10.2014 року він подав рапорт про те, що відмовляється від запропонованої посади та просив скоротити йому термін попередження про наступне вивільнення та звільнити його 24.10.2014. Так, наказом відповідача 2 від 24.10.2014 № 2152-о позивача було звільнено із займаної посади заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та органів податкової міліції у запас Збройних Сил України. Позивач вважає наказ від 24.10.2014 № 2152-о про його звільнення таким, що не відповідає чинному законодавству України, зокрема відповідачем 2 не було дотримано двомісячного терміну попереднього повідомлення про звільнення, на дату звільнення позивач перебував на лікарняному, а також звільнення відбулося без відома та погодження його безпосереднього керівника.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача 1 заперечував щодо задоволення позовних вимог з мотивів викладених у наданих письмових запереченнях на позов (а.с. 36-37), вказавши на наступне. Відповідачем у відповідності до вимог законодавства України було попереджено позивача про наступне звільнення, у зв'язку з реорганізацією Головного управління Міндоходів у Закарпатській області шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Закарпатській області та запропоновано позивачеві обійняти вакантну посаду старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного відділу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Закарпатській області. Однак, позивач відмовився від запропонованої вакантної посади та подав рапорт від 15.10.2014 про скорочення терміну попередження шляхом звільнення з посади та органів податкової міліції. Таким чином, представник відповідача 1 наголошував, що на підставі самостійно поданого рапорту позивача та за згодою роботодавця позивача було звільнено із займаної посади до закінчення встановленого терміну попередження про наступне вивільнення, згідно наказу відповідача 2 від 24.10.2014 № 2152-о, відтак звільнення з 24.10.2014 відбулося саме з ініціативи працівника, а не роботодавця. Також, представник відповідача 1 зазначав, що право призначення на посаду, яку позивач обіймав на час звільнення, а саме: заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань - відноситься до повноважень органу центральної виконавчої влади, зокрема Державної фіскальної служби України, а тому, під час попередження про наступне звільнення позивачеві було запропоновано по тому ж напрямку роботи посаду вакантну в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області. Разом з тим, відповідно до Довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що до позивача застосовується заборона, визначена ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади".
Представник відповідача 1 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом в ході судового розгляду даної адміністративної справи по суті, позивач з листопада 1999 року проходив службу в податкових органах.
З травня 2013 року позивач обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №60 "Про утворення Державної фіскальної служби" від 21.05.2014 було постановлено утворити Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України", наказу Міністерства доходів і зборів України від 25.09.2014 №2113-о "Про уповноваження голів комісій" та наказу Головного управління ДФС у Закарпатській області від 13.10.2014 №1 "Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису", у зв'язку з реорганізацією Головного управління Міндоходів у Закарпатській області шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Закарпатській області позивача - підполковника податкової міліції було Попереджено про наступне вивільнення із займаної посади (а.с. 20).
Згідно вищезазначеного Попередження позивача було попереджено про наступне звільнення із займаної посади заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та податкової міліції 23 грудня 2014 року відповідно до підпункту "г" пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114.
З Попередженням про наступне вивільнення позивача ознайомлено 15.10.2014.
Одночасно, у Попередженні про наступне вивільнення, позивачеві було запропоновано обійняти вакантну посаду в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області, а саме: старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного відділу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби у Закарпатській області (а.с. 20).
Від запропонованої посади старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного відділу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби у Закарпатській області позивач відмовився, про що зазначив у Попередженні про наступне вивільнення.
15.10.2014 позивач подав до Голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Закарпатській області Рапорт про те, що від запропонованої посади відмовляється та просить скоротити термін його попередження про наступне вивільнення, звільнивши його з посади та органів податкової міліції у зв'язку зі скороченням штатів відповідно до пп. "г" п. 64 Положення про проходження служби рядовим, начальницьким складом органів внутрішніх справ 24 жовтня 2014 року (а.с. 25).
Також, згідно поданого Рапорту від 15.10.2014 позивач відмовився від освідчення військово-лікарською комісією.
Голова комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Закарпатській області подав до голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України Подання, згідно якого на підставі поданого позивачем Рапорту вніс клопотання про звільнення позивача з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил за пп. "г" п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ 24 жовтня 2014 року (а.с. 23-24).
Згідно наказу Міністерства доходів і зборів України від 24.10.2014 №2152-о позивача - підполковника податкової міліції було звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "г" (через скорочення штатів) з 24 жовтня 2014 року (а.с. 7).
Як зазначено в наказі від 24.10.2014 №2152-о підставою звільнення позивача слугувало Попередження про наступне вивільнення, Подання Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та Рапорт позивача.
Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У відповідності до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Основним законодавчим актом, що регулює трудові та пов'язані з ними відносини, є КЗпП України. Його роль як основоположного нормативного акта виявляється, насамперед, у тому, що КЗпП України відрізняється від інших нормативних актів, як акт кодифікований і відносно стабільний.
В Постанові Верховного Суду України №21-8а15 від 17.02.2015 року зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оскільки Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не розкрито значення терміну "скорочення штатів", відтак при встановленні наявності такого скорочення і правомірності його проведення необхідно керуватися нормами трудового законодавства, а саме: КЗпП України.
Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розділом IV Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (згідно якого позивача було звільнено з посади через скорочення штатів) визначено умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі передбачена можливість переміщення цих осіб по службі при скороченні штатів.
Не знайшло свого підтвердження в судовому засідання твердження представника відповідача 1 про те, що оскільки позивач самостійно подав Рапорт про його звільнення 24.10.2014 до закінчення термінів попередження про наступне вивільнення, а тому його було правомірно звільнено до закінчення встановлених термінів попередження про наступне вивільнення, згідно наказу від 24.10.2014 №2152-о. Однак суд констатує наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Отже, КЗпП України визначаються гарантії захисту прав працівників.
Згідно ч. 4 ст. ст. 49-2 КЗпП України вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаних з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України єдиною підставою звільнення працівника до закінчення двохмісячного терміну попередження про наступне звільнення може слугувати тільки зміни в організації виробництва і праці, пов'язані з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період. Жодних інших підстав звільнення працівника з роботи з порушенням двохмісячного терміну попередження про наступне звільнення норми ст. 49-2 КЗпП України не містять.
Пунктом 64 підпунктом «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Згідно п. 64 пп. "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Таким чином, подання позивачем Рапорту з проханням скоротити термін попередження про наступне вивільнення та звільнити його зі служби з 24.10.2014 могло слугувати, при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, підставою для звільнення позивача зі служби за пп. "ж" п. 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
При цьому, в п. 64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (згідно якого позивача було звільнено) відсутня така підстава звільнення, як звільнення за власним бажанням згідно поданого Рапорту.
Отже, подання позивачем Рапорту про звільнення з 24.10.2014 могло слугувати підставою вирішення відповідачами питання про наявність або відсутність обставин для звільнення позивача за іншими підпунктами п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, проте не могло слугувати підставою звільнення за п. 64 пп. «г» вказаного Положення.
Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що звільнення позивача зі служби саме за п. 64 пп. «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ покладає на відповідачів обов'язок дотримуватися гарантій захисту прав працівників, визначених ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, а саме: звільнення працівника не раніше ніж через два місяці після персонального попередження про наступне вивільнення.
Таким чином суд констатує, що чинне законодавство України, безпосередньо пов'язує виникнення права у відповідачів щодо звільнення працівників зі служби, з моментом попередження таких про наступне вивільнення.
Натомість, відповідачами з порушенням вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП було звільнено позивача зі служби за пунктом 64 підпунктом "г" (через скорочення штатів) до закінчення двохмісячного терміну попередження про наступне звільнення.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Так, згідно аналізу вимог пп. "г" п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи середнього, старшого і вищого начальницького складу - звільнення зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів допускається при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Отже, при вирішенні питання щодо звільнення працівника за скороченням штату, відповідачі зобов'язані розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
Суд відхиляє твердження представника відповідача 1 про те, що при звільненні позивача було дотримано вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України та вимоги пп. "г" п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з огляду на наступне.
Як встановлено в ході розгляду справи по суті та не заперечувалося сторонами, позивачеві одночасно з Попередженням про наступне вивільнення було запропоновано тільки одну посаду, а саме: старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного відділу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби у Закарпатській, яка є нижчою ніж посада, яку обіймав позивач на день звільнення.
На виконання вимог ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду про витребування доказів від 24.06.2015 Головне управління ДФС у Закарпатській області надало до суду лист згідно якого повідомило, що на момент попередження позивача про наступне звільнення всі посади в штатному розписі Головного управління ДФС у Закарпатській області були вакантними (а.с. 177-178).
Таким чином, судом встановлено, що за наявності всі вакантних посад в штатному розписі Головного управління ДФС у Закарпатській області відповідачем 1 в Попередженні про наступне вивільнення було запропоновано позивачеві тільки одну вакантну посаду.
У відповідності до ст. 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Виходячи з системного аналізу пп. "г" п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ вбачається, що звільнення працівника з роботи за вказаним пунктом в запас (з постановкою на військовий облік) допускається виключно у випадку наявності в сукупності таких складових, а саме: 1) скорочення штатів; 2) відсутності можливості подальшого використання на службі.
Однак, як було встановлено в судовому засіданні, під час звернення відповідача 1 з Поданням до відповідача 2 про звільнення позивача із займаної посади та при прийнятті оскаржуваного наказу від 24.10.2014 року № 2152-о про звільнення з посади, відповідачі жодним чином не обґрунтували відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.
Відповідно відсутні і докази відмови позивача щодо переведення його на інші вакантні посади наявні у відповідача 1, окрім єдиної запропонованої вакантної посади.
Виходячи з вище викладеного, суд приходить висновку, що вибірково запропонувавши позивачеві тільки одну вакантну посаду з усіх наявних вакантних посад в штатному розписі Головного управління ДФС у Закарпатській області, відповідачем були порушені трудові права позивача, що позбавило його права на вільний вибір роботи та подальшого проходження служби.
Щодо посилання представника відповідача 1 на те, що до позивача застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" на основі критеріїв, а саме: заборона перебувати на службі в органах державної влади , суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, згідно абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, в судовому засіданні 18.12.2014 представником відповідача 1 було надано до суду Довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та /або трудовій книжці, згідно якої зазначено, що до позивача засновується заборона, визначена ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" (а.с. 38). Однак, в наданій відповідачем 1 Довідці відсутня дата її складання, а тому вона не може слугувати належним доказом того, що під час вирішення питання про звільнення позивача з роботи здійснювалася перевірка відомостей особової справи та/або трудової книжки щодо того, чи застосовується до позивача заборона визначена ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади".
Натомість, в оскаржуваному наказі від 24.10.2014 №2152-о, який є предметом розгляду в даній адміністративній справі, відсутнє жодне посилання на Закон України "Про очищення влади", як на підставу звільнення позивача з роботи.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що під час вирішення питання про звільнення позивача із займаної посади відповідачами розглядалися обставини щодо застосування або не застосування до позивача заборони, визначеної ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", на основі критеріїв визначених ч. 1 ст. 3 вказаного Закону.
Таким чином, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень не було надано до суду доказів того, що в основу оскаржуваного наказу від 24.10.2014 №2152-о були покладені обставини, щодо заборони перебування позивача на службі в органах державної влади, визначені Закону України "Про очищення влади".
Враховуючи вище викладене, суд констатує, що питання щодо застосування або не застосування до позивача заборони, визначеної ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" не є предметом розгляду в межах даної адміністративної справи.
Таким чином, суд приходить висновку, що відповідачами, як суб'єктами владних повноважень не було доведено належними та допустимими доказами неможливості подальшого використання позивача на службі, а відповідно і правомірності прийняття наказу від 24.10.2014 № 2152-о "Про звільнення ОСОБА_1".
Також, в матеріалах справи наявна Довідка №8250 видана 21.10.2014 СМЗ УМВС України в Закарпатській області про перебування позивача у період з 21.10.2014 по 31.10.2014 на амбулаторному лікуванні (а.с. 12).
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі. Однак, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Представником відповідача 1 було надано до суду Довідку про середню заробітну плату від 14.09.2017 року №148/05-0, згідно якої, з урахуванням грошового забезпечення позивача за останні два повні місяці роботи, зазначено, що середньомісячне грошове забезпечення позивача складає 6469,91 грн.
Позивача звільнено з роботи згідно наказу №2152-о з 24 жовтня 2014 року, а поновлено на роботі рішенням суду від 28.11.2018 року.
Отже, сума грошового забезпечення, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за час вимушеного прогулу (в межах суми стягнення за один рік) становить 77638,92 грн. (6469,91грн. (середньомісячна заробітна плата) Х 12 місяців).
При цьому, відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6469,91 грн. підлягає негайному виконанню.
На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, позовні вимоги підтверджено належними та допустимими доказами.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області, Міністерства доходів і зборів України - задовольнити частково.
2. Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України (04655, м. Київ, пл. Львівська, 8, код ЄДРПОУ 38516786) за №2152-о від 24 жовтня 2014 року в частині звільнення підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (88000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з посади заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та органів податкової міліції у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "г" (через скорочення штатів).
3. Поновити підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (88000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області з 25 жовтня 2014 року.
4. Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) на користь ОСОБА_1 (88000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2014 року (в межах стягнення за один рік) в сумі 77 638,92 (сімдесят сім тисяч шістсот тридцять вісім гривень 92 копійки) грн.
5. В задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
6. Рішення суду в частині поновлення підполковника податкової міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області з 25 жовтня 2014 року та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6469,91 (шість тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень 91 копійку) підлягає до негайного виконання.
6. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Головуючий суддяМ.М. Луцович
Суддя С.Є. Гаврилко
Суддя С.І. Рейті
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано колегією суддів 08.01.2019 року, з огляду на перебування судді Гаврилка С.Є. у відпустці, преребування головуючого судді Луцовича М.М. на лікарняному та перебування судді Рейті С.І. у відпустці.