08 січня 2019 року Справа № 160/8680/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.11.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , в переведенні на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , право на отримання пенсії по втраті годувальника та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити їй пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до вимог чинного законодавства з розрахунку 50 відсотків розміру пенсії, розраховану ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 24.09.2018 року, тобто з дня її звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з відповідною заявою.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вважає протиправною відмову відповідача у переведенні її на пенсію померлого чоловіка. За твердженнями ОСОБА_1 , її чоловік, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримував пенсію за віком як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи першої категорії, був інвалідом 2-ї групи, та його захворювання були пов'язані з участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у розмірі фактичних збитків відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі фактичних збитків. Натомість розмір її пенсії є значно нижчим, ніж розмір пенсії чоловіка, тому вона виявила бажання щодо переведення на пенсію чоловіка, у зв'язку з чим і звернулась до відповідача з відповідною заявою.
За поясненнями позивача, вона надала ГУ ПФУ в Дніпропетровській області всі необхідні документи на підтвердження участі її чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також його статус та заробіток. Крім того, позивач зазначила, що наразі не має змоги отримати та надати інші довідки на вимогу відповідача, про що останньому достеменно відомо.
Тому ОСОБА_1 вважає, що відповідач протиправно відмовив їй у переведенні на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка, тому вважає, що має право на призначення пенсії по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту звернення із заявою, а саме: з 24.09.2018 року.
Ухвалою суду від 22.11.2018 року було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) та проведення судового засідання, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову), заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - відповіді на відзив.
У встановлений судом строк відповідач, заперечуючи проти позову, надав відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що підставою для перерахунку пенсії є довідка, видана підприємством, установою, організацією, де працювала особа, яка була призвана на військові збори, а підставою для проведення розрахунку заробітної плати за період роботи в зоні відчуження є первинні документи про нараховану заробітну плату, період та фактичну тривалість робочого дня і місця її виконання. Проте, згідно з наданими позивачем документами, відповідач не вбачає роботу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) в зоні відчуження, а саме: в довідці Центрального архіву Міністерства оборони України від 10.12.1993 року № 51/19149 зазначено, що в наявних наказах виїзди на Чорнобильську атомну електростанцію (ЧАЕС) не відображені, накази щодо виїздів на ЧАЕС знищені. При цьому, як зазначив відповідач, довідка про заробітну плату ОСОБА_2 від 04.05.2018 року, видана ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» не містить підстав видачі, розшифровки сум, та в довідці зазначено, що первинна документація не збереглась.
З огляду на це, відповідач вважає, що відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії позивачу, згідно з наданими нею документами.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.257, ст.261, ст.263 КАС України, суд розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком.
За поясненнями позивача, розмір її пенсії є значно нижчим, ніж розмір пенсії померлого чоловіка, тому вона звернулась до відповідача за консультацією щодо переведення її на пенсію по втраті годувальника. Проте їй в усному порядку було відмовлено.
Однак, згодом 24.09.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення та перерахунок пенсії.
Листом № Г15381-18 від 02.10.2010 року відповідач також відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії по втраті годувальника на тій підставі, що матеріалами пенсійної справи не підтверджується робота ОСОБА_2 в зоні відчуження, а саме: в довідці Центрального архіву Міністерства оборони України від 10.12.1993 року № 51/19149 зазначено, що в наявних наказах виїзди на ЧАЕС не відображені, накази щодо виїздів на ЧАЕС знищені. Окрім того, довідки про заробітну плату № 154 від 04.05.2018 року та № 313 від 11.09.2018 року, видані ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» не містять підстав видачі, розшифровки сум, та в довідках зазначено, що первинна документація не збереглась.
Проте, не погодившись з такими твердженнями відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, оскаржуючи дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Отже, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу протиправності дій відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка.
Суд зазначає, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особі, яка одночасно має право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника) призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сім'ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і цим Законом.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин),учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, відповідно до примітки до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
За приписами ч. 2 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), або відповідно до статті 54 цього Закону.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян», військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.
За приписами ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян», пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, у тому числі, б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, мають право перейти на нову пенсію.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення», сім'ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також сім'ї померлого пенсіонера пенсія призначається незалежно від стажу роботи годувальника.
Відповідно до ст. 46Закону України «Про пенсійне забезпечення», сім'я, яка має право на пенсію в разі втрати годувальника, може звертатися за призначенням пенсії в будь-який час після смерті або встановлення безвісної відсутності годувальника без обмеження будь-яким строком.
Пенсії в разі втрати годувальника призначаються:
а) сім'ям осіб, зазначених у статті 3 цього Закону, - незалежно від того, коли помер годувальник: у період роботи (навчання) чи після припинення роботи (навчання);
б) сім'ям пенсіонерів - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення виплати пенсії.
Згідно зі 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім'ї померлого вважається непрацездатним згідно з статтею 37 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , - довічно.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому настали обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Частиною 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсій на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату(дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 перебував на обліку у територіальному управлінні Пенсійному фонді України та отримував пенсію по інвалідності, був учасником ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії, інвалідом другої групи, мав статус інваліда війни.
Окрім того, згідно з експертним висновком № 9300 від 13.09.2004 року, захворювання ОСОБА_2 , що призвело до його смерті, було пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Також, за поясненнями позивача, ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в тридцяти кілометровій зоні у складі військової частини НОМЕР_2 в період з 20.04.1989 року по 25.07.1989 року, отримав дозу опромінення 4, 2665 бер.
Це підтверджується матеріалами справи, а саме копіями: свідоцтва про шлюб, свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , посвідчення дружини померлого громадянина із числі ліквідаторів категорії першої, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, посвідчення серії НОМЕР_3 , видане 13.10.2006 року, яким надаються пільги, встановлені законодавством України для сімей померлих ветеранів війни, експертного висновку, довідки №4/414 від 09.08.2004 року, довідки № ф/501 від 17.08.2018 року, № 58 від 10.09.2004 року, довідки № 51/19149 від 10.12.1993 року, довідки № 440 від 25.07.1989 року, довідки № 341 від 04.10.2018 року, довідки № 185 від 17.09.2004 року, довідки № 340 від 04.10.2018 року, довідки № 342 від 04.10.2018 року, особових рахунків ОСОБА_2 , довідки № 34 від 12.01.1994 року, військового квитка ОСОБА_2 , трудової книжки ОСОБА_2 .
Окрім того, на вимогу суду відповідач надав копії пенсійних справ ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в матеріалах яких також містяться відповідні письмові докази.
Суд, безпосередньо дослідивши зазначені вище докази, прийшов до висновку про те, що в матеріалах справи є достатні, належні та допустимі докази того, що померлий чоловік позивача - ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та працював в зоні відчуження. Тим самим, спростовуються доводи відповідача про те, що з наданих позивачем документів не вбачається робота ОСОБА_2 в зоні відчуження.
З огляду на це, судом встановлено, що ОСОБА_2 помер через захворювання, отримане ним внаслідок виконання обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що, оскільки померлий ОСОБА_2 отримав інвалідність та захворювання, що призвело до смерті внаслідок виконання обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, його дружина - ОСОБА_1 має право на отримання пенсії по втраті годувальника на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян».
Водночас суд зазначає, що позовна вимога про визнання за позивачем права на отримання пенсії по втраті годувальника після смерті чоловіка не підлягає задоволенню, бо таке право встановлене законом та не потребує додаткового чи окремого визнання адміністративним судом. У свою чергу, відповідачем було порушене право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника після смерті чоловіка, що було встановлено в ході судового розгляду справи.
Окрім того, пенсія померлому ОСОБА_2 вже була призначена на підставі документів, наявних в матеріалах його пенсійної справи, та виплачувалась йому. Тому суд не вбачає підстав для витребування у позивача додаткових документів для переведення її на пенсію померлого чоловіка, розмір якої вже призначався раніше.
Таким чином, суд прийшов до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у переведенні на пенсію померлого чоловіка, який був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії.
Також з приводу призначення позивачу пенсії по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до вимог чинного законодавства з розрахунку 50 відсотків розміру пенсії, розраховану ОСОБА_2 , суд зазначає, що така вимога є передчасною, бо право позивача у частина визначення розміру пенсії не було порушене. Крім того, визначення розміру пенсії відповідно до вимог чинного законодавства саме з розрахунку 50 відсотків розміру пенсії, відповідно до вимог ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є дискреційним повноваженням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, а тому в цій частині суд відмовляє в задоволенні позову.
У відповідності до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Водночас ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги підтверджуються матеріалами справи та є обґрунтованими. У свою чергу, доводи відповідача спростовані письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, або визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов частково, а саме, в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні її на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дня звернення ОСОБА_1 - з 24.09.2018 року, у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Так, на підставі положень ч. 1 ст. 133 КАС України, а також враховуючи те, що позивач перебуває у скрутному фінансовому становищі, є інвалідом 2-ої групи, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає за необхідне звільнити позивача від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.90, 139, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , в переведенні її на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дня звернення 24.09.2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Текст рішення у повному обсязі складений 08.01.2019 року.
Суддя І.О. Лозицька