04 січня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2484/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Ковельське ОУПФ, відповідач) про визнання протиправними дій щодо призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84 відсотки від заробітної плати працюючого судді; зобов'язання зарахувати до стажу роботи судді, що дає право на відставку, стаж роботи на посадах старшого помічника прокурора Любомльського району, старшого помічника Любомльського міжрайонного прокурора, заступника Любомльського міжрайонного прокурора Волинської області з 07 липня 1987 року по 05 серпня 1996 року, що становить 09 років 00 місяців 26 днів; зобов'язання зарахувати до стажу роботи судді, що дає право на відставку, період строкової служби в армії з 05 травня 1978 року по 05 травня 1980 року, що становить 02 роки 00 місяців 00 днів; здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 02 листопада 2018 року, із врахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 84 відсотки заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді відповідачем протиправно не враховано роботу на посадах старшого помічника прокурора Любомльського району, старшого помічника Любомльського міжрайонного прокурора, заступника Любомльського міжрайонного прокурора Волинської області з 07 липня 1987 року по 05 серпня 1996 року, що становить 09 років 00 місяців 26 днів та період строкової служби в армії з 05 травня 1978 року по 05 травня 1980 року, що становить 02 роки 00 місяців 00 днів, що суперечить вимогам Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № № 1798-VIII ) та Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ), що діяв на час призначення ОСОБА_1 суддею.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та на підставі частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд даної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно із частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є позов та відзив.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 19 грудня 2018 року №11849/06-21 відповідач позов заперечив, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
В обґрунтування своєї позиції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин діяли норми щодо соціального захисту суддів, визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Законом № 1798-VIII, який набрав чинності 05 січня 2017 року внесено зміни до пункту 34 розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнивши абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІ, чинного на день призначення позивача суддею, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Проте, відповідач вважає, що зазначена норма, до якої відсилає пункт 34 розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, впливає тільки на визначення права на призначення довічного грошового утримання судді, але не на його розмір. Тобто, стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих може зараховуватися до стажу роботи на посаді судді для визначення права на довічне грошове утримання в загальному розмірі (80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді), однак, для застосування норми про збільшення розміру на 2 відсотки за кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді повинен братися до уваги стаж, визначений статтею 137 Закону № 1402-VIII.
Також, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для зарахування до стажу роботи на посаді судді періодів роботи позивача на посаді старшого помічника прокурора, оскільки така посада не охоплюється поняттям «прокурор», визначення якого міститься у статті 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ), чинного на час роботи позивача в органах прокуратури.
Ковельським ОУПФ враховано період роботи позивача на посаді заступника Любомльського міжрайонного прокурора Волинської області з 14 грудня 1993 року по 05 серпня 1996 року для визначення права на отримання довічного грошового утримання судді. Проте, для включення зазначеного періоду роботи для обрахунку розміру довічного грошового утримання немає передбачених законом підстав.
Крім того, відповідач вважає, що відсутні підстави для зарахування до стажу роботи на посаді судді для отримання щомісячного довічного грошового утримання періоду проходження строкової служби в Збройних Силах строком 2 роки відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що Ковельське ОУПФ приймаючи рішення щодо призначення та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 84 відсотки заробітної плати працюючого судді та не зарахування позивачу до стажу роботи судді, що дає право на відставку, стажу роботи в прокуратурі та періоду проходження строкової служби в Збройних силах, діяло у відповідності до вимог чинного законодавства. Тому, просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно із копією військового квитка НОМЕР_3 від 18 червня 1996 року ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних сил СРСР з 05 травня 1978 року по 05 травня 1980 року.
Відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 15 липня 1976 року, в період з 09 липня 1987 року по 05 серпня 1996 року позивач працював в Любомльській міжрайонній прокуратурі Волинської області на посадах старшого помічника прокурора та заступника прокурора. 05 серпня 1996 року позивач був звільнений з займаної посади у зв'язку з обранням суддею Шацького району. Загальний стаж роботи позивача в органах прокуратури складає 09 років 00 місяців 26 днів.
Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 482/96 ОСОБА_1 призначено суддею Шацького районного суду Волинської області. До виконання обов'язків судді приступив 06 серпня 1996 року згідно із наказом начальника управління юстиції у Волинській області від 06 серпня 1996 року № 101.
Указом Президента України від 25 травня 1999 року № 568/99 ОСОБА_1 переведено в межах п'ятирічного строку на посаду судді Ковельського міського суду Волинської області.
Постановою Верховної Ради України від 07 червня 2001 року № 2521-ІІІ ОСОБА_1 обрано суддею Ковельського міського суду Волинської області безстроково.
Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 позивача переведено на посаду судді Ковельського міськрайонного суду. До виконання обов'язків судді приступив 27 березня 2004 року згідно із наказом начальника управління юстиції у Волинській області від 27 березня 2004 року № 33-2-6/к.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 27 вересня 2018 року № 3004/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставку», позивача звільнено з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
З 02 жовтня 2018 року позивачу, як судді у відставці, було призначено довічне грошове утримання у розмірі 84 відсотки від заробітної плати працюючого судді.
25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до Ковельського ОУПФ про призначення довічного щомісячного грошового утримання, з приводу не правильного визначення відповідачем стажу судді, що дає право на відставку.
Листом від 07 листопада 2018 року за № 252/М-01 Ковельське ОУПФ повідомило позивачу наступне. Довічне грошове утримання йому призначено у розмірі, що передбачений абзацом другим пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яким визначено, що коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Стаж роботи ОСОБА_1 безпосередньо на посаді судді становить 22 роки 01 місяць 27 днів. Розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 84 відсотки суддівської винагороди та обчислено згідно норм чинного законодавства.
Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час виходу позивача у відставку (27 вересня 2018 року) діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
Відповідно до пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Згідно із абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, чинного на день призначення позивача суддею, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до пункту 34 розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Як визначено абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить не менше 10 років, до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також період проходження строкової військової служби та половина строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі.
Крім того, згідно із абзацом другим пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 8 частини п'ятої, частини шостої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року №20.
Суд також виходить з того, що неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.
Судом встановлено, що повноваження ОСОБА_1 як судді припинилися прийнятим Вищою радою правосуддя рішенням від 27 вересня 2018 року № 3004/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставку», яким позивача звільнено з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2018 року позивача було відраховано зі штату Ковельського міськрайонного суду Волинської області у зв'язку з поданням заяви про відставку з 01 жовтня 2018 року.
Отже, з 02 жовтня 2018 року позивач припинив свої повноваження як суддя та набув право на призначення грошового утримання судді у відставці на умовах, визначених нормами законодавства, чинного станом саме на 02 жовтня 2018 року.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом № 1402-VIII , було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Це підтверджується також положеннями Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким були внесені зміни в Закону № 1402-VIII, зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а.
Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним.
Щодо зарахування періоду роботи позивача в органах прокуратури до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд зазначає наступне.
За змістом абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІ, чинного на день призначення позивача суддею, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується, зокрема, також час роботи на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (стаття 137 Закону №1402-VIII).
Стаття 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (чинного на час роботи позивача в органах прокуратури) містить поняття «прокурор», під яким слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Що стосується зарахування періоду роботи позивача в органах прокуратури на посадах старшого помічника прокурора Любомльського району, старшого помічника Любомльського міжрайонного прокурора, заступника Любомльського міжрайонного прокурора Волинської області до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд вважає за необхідне зазначити, що посади «старший помічник прокурора» та «заступник прокурора» охоплюються поняттям «прокурора», визначення якого міститься у статті 56 Закону № 1789-XII
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що є законні підстави для зарахування періоду роботи з 07 липня 1987 року по 05 серпня 1996 року, що становить 09 років 00 місяців 26 днів на посадах старшого помічника прокурора Любомльського району, старшого помічника Любомльського міжрайонного прокурора, заступника Любомльського міжрайонного прокурора Волинської області до стажу, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 серпня 2018 року по справі №9901/28/17.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що до стажу роботи позивача, який надає йому право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, повинно зараховуватися 22 роки 01 місяць 27 днів стажу роботи на посаді судді, календарний період проходження строкової військової служби 02 роки 00 місяців 00 днів та стаж роботи в органах прокуратури - 09 років 00 місяців 26 днів.
Таким чином, загальний стаж роботи судді Миронюка Миколи Гнатовича, що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 33 років 02 місяць та 23 дні.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що на момент звільнення позивача у відставку, з урахуванням його стажу роботи на посаді судді, з урахуванням строку проходження військової служби та роботи в органах прокуратури, позивач має право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Водночас, вирішуючи питання про захист прав позивача, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково, а саме, в частині здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді з 25 жовтня 2018 року - моменту звернення до Ковельського ОУПФ з заявою про призначення довічного щомісячного грошового утримання, а з не з 02 листопада 2018 року як просить позивач.
Таким чином, на думку суду, відповідач не довів, що діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому такі його дії є протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Як визначено частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача з урахуванням завдань адміністративного судочинства позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення і виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84 відсотки від заробітної плати працюючого судді; зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на відставку, стаж роботи на посадах старшого помічника прокурора Любомльського району, старшого помічника Любомльського міжрайонного прокурора, заступника Любомльського міжрайонного прокурора Волинської області з 07 липня 1987 року по 05 серпня 1996 року, що становить 09 років 00 місяців 26 днів; зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на відставку, період строкової служби в армії з 05 травня 1978 року по 05 травня 1980 року, що становить 02 роки 00 місяців 00 днів; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 25 жовтня 2018 року, в задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до частин першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з цим позовом із позовними вимогами, які є пов'язаними між собою, позивач сплатив судовий збір у сумі 704 грн 80 коп. згідно з квитанцією від 29 листопада 2018 року № 41, тому зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача необхідно стягнути витрати на сплату судового збору, пропорційно до задоволеної частини вимог (2/3) у сумі 469 грн 87 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо призначення і виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84 відсотки від заробітної плати працюючого судді.
Зобов'язати Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України (45008, Волинська область, місто Ковель, вулиця Незалежності, будинок 101, ідентифікаційний код юридичної особи 37788984) зарахувати ОСОБА_1 (45006, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до стажу роботи судді, що дає право на відставку, стаж роботи на посадах старшого помічника прокурора Любомльського району, старшого помічника Любомльського міжрайонного прокурора, заступника Любомльського міжрайонного прокурора Волинської області з 07 липня 1987 року по 05 серпня 1996 року, що становить 09 років 00 місяців 26 днів.
Зобов'язати Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України (45008, Волинська область, місто Ковель, вулиця Незалежності, будинок 101, ідентифікаційний код юридичної особи 37788984) зарахувати ОСОБА_1 (45006, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до стажу роботи судді, що дає право на відставку, період строкової служби в армії з 05 травня 1978 року по 05 травня 1980 року, що становить 02 роки 00 місяців 00 днів.
Зобов'язати Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України (45008, Волинська область, місто Ковель, вулиця Незалежності, будинок 101, ідентифікаційний код юридичної особи 37788984) здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 (45006, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 25 жовтня 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (45008, Волинська область, місто Ковель, вулиця Незалежності, будинок 101, ідентифікаційний код юридичної особи 37788984) на користь ОСОБА_1 (45006, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати в сумі 469 грн 87 коп. (чотириста шістдесят дев'ять гривень вісімдесят сім копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк