Справа № 503/995/18
Провадження № 2/503/528/18
20 грудня 2018 року Кодимський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Сердюк Б.С.,
при секретарі Клемпуш Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Максус Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.05.2018 року між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу №01247, предметом якого було придбання транспортного засобу. Відповідно до п.1.3 договору, відповідач бере на себе зобов'язання, придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Під час укладання договору позивачем через касу банку було сплачено грошові кошти в сумі 20000 грн., як авансовий платіж згідно договору, що підтверджується квитанцією № 1 від 16.05.2018 р. В подальшому виявилося, що сплачені грошові кошти являються комісією за організацію договору, і складають 10% від вартості предмету лізингу, незалежно від призначення платежу у квитанції про сплату. Крім того, згідно п. 12.1 договору у випадках розірвання договору за бажанням лізингоодержувача, комісія за утримання договору не повертається. З дня укладання договору та після оплати вказаних коштів жодних дій щодо виконання умов договору сторонами не вчинялись і до теперішнього часу сплачені ним кошти позивачу не передано. На вимоги позивача повернути сплачені ним кошти, відповідач не реагує. У зв'язку з цим, стало зрозуміло, що позивача введено в оману, а дійсною метою укладання договору було не надання у власність транспортного засобу, а отримання грошових коштів та розірвання договору без повернення сплаченого авансового платежу, який таким не являється. Вважає, що укладений договір суперечить положенням законодавства, а тому повинен бути визнаний недійним, а грошові кошти сплачені відповідачу повинні бути повернуті.
В судове засідання позивач не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Виклик відповідача було здійснено відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України шляхом публікації оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились, враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, відповідачем не подано відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Наявних у справі доказів достатньо для її розгляду у відсутності відповідача. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що 16 травня 2018 року між позивачем та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» було укладено договір фінансового лізингу № 01247. За умовами вказаного договору відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль «Ravon R2, comfort, АТ, 4х2», об'ємом двигуна 1.25, вартістю 199 000 грн., а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору.
Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору; або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.
Того ж дня, 16 травня 2018 року позивач оплатив авансовий платіж на рахунок ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» в розмірі 20 000 грн. та комісію за здійснення банківського переказу у розмірі 200 грн.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
За статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Так, згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Згідно ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Проте, договір фінансового лізингу від 16 травня 2018 року нотаріально посвідчено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-2766цс15, яка також стосується подібних правовідносин із ТОВ «ЛК «Автофінанс», та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, які мають привести свою практику у відповідність із такими рішеннями Верховного Суду України.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Так, згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановлений чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.
Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.
Таким чином, з аналізу змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в Законі України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 11.05.2016 року у справах №6-65цс15 та №6-3020цс15.
В укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України.
Тобто укладений договір не був спрямований на настання реальних наслідків.
Підсумовуючи викладене, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» договір фінансового лізингу є недійсним.
Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено на рахунок ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» кошти в розмірі 20 000 грн. та комісію за здійснення банківського переказу у розмірі 200 грн., то суд приходить до висновку, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу.
Крім того, підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 8 грн.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Будь-яких заперечень та відзиву на позов відповідачем до суду не надано.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовні ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.
Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 01247 від 16 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ», код ЄДРПОУ - 41597671 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 20208 (двадцять тисяч двісті вісім) грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ», код ЄДРПОУ - 41597671 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом, в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуте Кодимським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області, через Кодимський районний суд Одеської області, протягом тридцяти днів з дня складення тексту рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Суддя Б.С. Сердюк