ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.01.2019Справа № 910/15329/18
За позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 1081,65 грн.
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Я.І. Мухіна
Представники: без виклику представників сторін.
Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 1081,65 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що у травні 2018 року Залізницею було здійснене перевезення вантажу, вугілля кам'яного. У результаті перевезення було встановлено, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим вагон №56862675 з вантажем прибув з недостачею, що була зафіксована комерційним актом № 388103/74 від 18.05.2018, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 1081,65 грн.
В матеріалах справи наявні докази отримання сторонами ухвали Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 про відкриття провадження у справі №910/15329/18.
19.12.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач в повному обсязі заперечив проти задоволення позовних вимог, зокрема зазначив, що позивачем невірно застосовано відсоток природної втрати маси вантажу при перевезенні. Так відповідач зазначає, оскільки в накладній №45907532 вказано, що наданий до перевезення вантаж має вологість до 16%, то у даному випадку слід застосовувати відсоток норми природної втрати вантажу у розмірі 2%, а відтак недостача вантажу у вагоні №56862675 становить 610 кг. Також відповідач зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що залізницею не забезпечено схоронності наданого до перевезення вантажу. Разом з тим, відповідач вказав, що позивачем не надано суду жодних доказів оплати спірного вантажу за ціною відправника, а відтак позивачем не доведено факту завдання шкоди внаслідок здійснення спірного перевезення.
На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Разом з тим, 19.12.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності у якому відповідач зазначив, що 11.05.2018 залізницею було складено комерційний акт №454502/72 в якому було зафіксовано нестачу вантажу у вагоні №56862675, проте позивач звернувся до суду 13.11.2018, тобто з пропуском визначеного шестимісячного строку на подання відповідного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву і додані до неї докази, відзив на позов та заяву про застосування строку позовної давності.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні матеріали справи, суд
10.05.2018 Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» як вантажовідправник по залізничній накладній № 45907532 від 10.05.2018 здійснило відправлення вагону з вугіллям кам'яним марки г-газовий № 56862675 зі станції «Богуславський» Придніпровської залізниці на станцію «Бурштин» Львівської залізниці одержувачу ДТЕК Бурштинська ТЕС.
На станції «Бурштин» Львівської залізниці залізницею проведено переважування маси вантажу, під час якого виявлено, що маса вантажу у вагоні № 56862675 не відповідає масі, вказаній у накладній, про що складено комерційний акт №388103/74 від 18.05.2018.
У розділі Д Комерційного акту №388103/74 від 18.05.2018 зазначено, що фактично при зважуванні виявилося: Брутто 91800 кг. Тара 23500 кг. Нетто 68300 кг, що менше від документа на 1200 кг. При комерційному огляді виявлено, що навантаження нижче бортів на 20 см, вантаж маркований поздовжньою смугою. Двері і люка закриті, при видачі вантажу просипання не було. Справа по ходу поїзда над 1-3 люками мається заглиблення 3 м х 0,7 м х 0,4 м, над 6-7 люками 2м х 0,6 м х 0,3 м. В місцях заглиблення маркування відсутнє. Вагон в технічному і комерційному відношенні справний. Недостаючий вантаж міг міститись у вагоні.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» своїх обов'язків щодо здійснення перевезень вантажу позивача, а саме, щодо його збереження до моменту видачі останнього вантажоотримувачу. Враховуючи нестачу вантажу, яка виникла під час здійснення відповідачем перевезення вантажу, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість недостачі вантажу у розмірі 1081,65 грн.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст.76-79 ГПК України).
Згідно із ст.86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з «Загальними положеннями» Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (ст.2 Статуту). На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (ст. 5 Статуту).
Статтями 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно з абз. 1 п. 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Відповідно до ст. 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Як встановлено судом, 10.05.2018 Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» як вантажовідправник по залізничній накладній № 45907532 від 10.05.2018 здійснило відправлення вагону з вугіллям кам'яним марки г-газовий № 56862675 зі станції «Богуславський» Придніпровської залізниці на станцію «Бурштин» Львівської залізниці одержувачу ДТЕК Бурштинська ТЕС.
За приписами ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Відповідно до п. 2 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 р. №334, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженність, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.
Судом встановлено, що відомості про зафіксовану сторонами недостачу вантажу у вагоні № 56862675 внесені до комерційного акту №388103/74 від 18.05.2018.
Вказаний комерційний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому приймається судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних № 45907532 від 10.05.2018, фактичній масі вантажу.
Відповідно до пп. "а" п. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст.ст.114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
В матеріалах справи наявна Довідка №1/3147 від 31.05.2018 вантажовідправника - Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», відповідно до якої вартість однієї тонни вантажу у вагоні №56862675 за залізничною накладною №45907532 з урахуванням якісних характеристик складає - 1784,91 грн. без врахування ПДВ та 2141,89 грн. з урахуванням ПДВ.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у даному випадку документом, який підтверджує вартість відправленого вантажу є довідка позивача про вартість однієї тонни вугілля.
Аналогічна правова позиція, щодо можливості прийняття довідки вантажовідправника, як належного доказу на підтвердження вартості відправленого вантажу викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2018 у справі №910/22325/16, від 07.08.2018 у справі №910/23346/16, від 10.08.2018 у справі №910/22324/16.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів.
Як слідує з матеріалів справи, вантажовідправник передав відповідачу для перевезення вугілля кам'яне, яке відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) та Митного тарифу України, встановленого Законом України № 584-VII від 19.09.2013. (Група 27 Палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні) відноситься до мінеральних палив (код 2701 - вугілля кам'яне).
З огляду на вказані обставини суд дійшов висновку, що норма природної втрати і граничного розходження спірного вантажу становить 1%.
Думка відповідача, висловлена у відзиві на позов, про те, що норма природної втрати і граничного розходження спірного вантажу має бути 2%, а не 1%, визнається судом помилковою.
Суд зазначає, що вартість 1 тони вантажу у вагоні № 56862675 відповідно до довідки вантажовідправника складає 2141,89 грн. з ПДВ.
Згідно з Комерційним актом №388103/74 від 18.05.2018 нестача у вагоні № 56862675 склала 1200 кг. Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення 1% маси нетто (від маси нетто 69500 кг) складає: 69500 кг *1% = 695 кг. Таким чином, кількість фактичної нестачі складає: 1200 кг - 695 кг = 505 кг. (0,505 т) Отже, сума втраченого вантажу в вагоні №56862675 складає: 0,505 т * 2141,89 грн. = 1081,65 грн.
Частиною 1 статті 127 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Виходячи з аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, а саме таких його елементів: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагоні № 56862675, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому відповідачем в свою чергу не доведено суду жодними належними та допустимими доказами, що нестача вантажу у вказаних вагонах сталась не з вини відповідача відповідно до ст.127 Статуту.
Разом з тим, стосовно поданої відповідачем заяви про застосування наслідків сплаву строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас ч.1 ст.258 Цивільного кодексу України встановлює, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України визначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.
Відповідно до пункту 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Зазначені терміни обчислюються:
а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;
б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки - для претензій про відшкодування за втрату вантажу;
в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення - для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;
г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу - для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;
д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;
е) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, - для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень.
Положеннями ч.5 ст.307 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч.4 ст.909, ч.1 ст.920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Тобто стаття 315 Господарського кодексу України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.
За приписами ст.ст.253, 254 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
На підтвердження своїх доводів щодо пропуску позивачем строку позовної давності відповідач посилається на Комерційний акт №454502/72 від 11.05.2018, який складений на станції «Павлоград 1» Придніпровської залізниці та відповідно на необхідність обчислення строку позовної давності саме з дати складання вказаного комерційного акту.
Проте, суд не може погодитись із даними твердженнями відповідача, оскільки відповідно до положень пункту «а» статті 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.
Таким чином, оскільки видача вантажу здійснювалась на станції призначення - «Бурштин» Львівської залізниці, то у даному випадку строк позовної давності слід обраховувати починаючи з наступного дня від дати складання комерційного акту саме на станції призначення, тобто з 19.05.2018, а відтак кінцевим строком пред'явлення даного позову до суду є 19.11.2018.
Відтак, оскільки позивач направив позовну заяву на адресу господарського суду міста Києва 13.11.2018, що підтверджується Накладною №5140500796000 ПАТ «Укрпошта», що міститься на поштовому конверті в якому надійшов даний позов, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено визначенні чинним законодавством строки позовної давності, а відтак заява відповідача задоволенню не підлягає.
Таким чином, оскільки при перевезенні вантажу у вагоні № 56862675 залізницею не було дотримано вимог щодо збереження вантажу у вказаному вагоні, прийнятого до перевезення, у зв'язку з чим виявилась нестача вантажу, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивач разом із позовною заявою подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача, який складається тільки з суми судового збору у розмірі 1762 гри. Інші судові витрати у наведеному попередньому розрахунку позивачем не вказані.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1762 грн. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд.5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Соборна, буд. 76; ідентифікаційний код 00178353) вартість втраченого вантажу у розмірі 1081 (одна тисяча вісімдесят один) грн. 65 коп. та судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 03.01.2019.
Суддя О.В. Гумега