ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.12.2018Справа № 910/5253/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармгруп"
до 1. Акціонерного товариства "Калцекс", юридичної особи за законодавством Латвійської Республіки
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом"
про визнання недійсним правочину
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кукота О.Ю.
Представники учасників справи:
від позивача Кучерявий Д.В. (представник за довіреністю);
від відповідача-1 Коптілін С.Ю. (адвокат);
від відповідача-2 Змієвська С.О. (представники за довіреністю).
В судовому засіданні 13.12.2018 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників сторін, що повне рішення буде складено 28.12.2018р., проте через завантаженість суду протягом відповідного періоду повне рішення було складено та підписано 04.01.2019р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфармгруп" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Калцекс", юридичної особи за законодавством Латвійської Республіки (відповідач-1) та Tовариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" (відповідач-2), щоб в судовому порядку визнати недійсним Контракт №01 від 01.02.2018, що укладено між Акціонерним товариством "Калцекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діатом", а саме наступних товарів виробництва Акціонерного товариства "Калцекс": Морфін Калцекс, розчин для ін'єкцій, 10 мг/мл, по 1 мл в ампулах №5, Фентаніл Калцекс, розчин для ін'єкцій, по 0,05 мг/мл , по 2 мл в ампулах №5, Промедол Калцекс, розчин для ін'єкцій, по 20 мг/мл, по 1 мл в ампулах №5, Дазепекс, розчин для ін'єкцій, по 5 мг/мл, по 2 мл в ампулах №10, Диазепекс, таблетки по 5 мг №20.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржуваний правочин порушує ексклюзивне право позивача на продаж на території України відповідної групи товарів, суперичать вимогам 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року (суддя Головіна К.І.) у справі №910/5253/18, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармгруп" до Акціонерного товариства "Калцекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" про визнання недійсним контракту.
Постановою Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі №910/5253/18 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармгруп" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 року у справі № 910/5253/18 скасовано, справу № 910/5253/18 передано на розгляд Господарському суду міста Києва зі стадії відкриття провадження у справі.
Розпорядженням керівника апарату № 05-23/1615 від 04.09.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/5253/18, у зв'язку з відпусткою судді Головіної К.І.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2018 року справу № 910/5253/18 передано на розгляд судді Коткова О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/5253/18 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.10.2018 року.
19.09.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання посилається на те, що в провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/8909/18 між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
03.10.2018 року через канцелярію суду від відповідача-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання посилається на те, що в провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/8909/18 між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. При цьому, провадження у справі № 910/8909/18 відкрито 30.07.2018 року, тобто раніше, ніж відкрито провадження у даній справі.
04.10.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Укрфармгруп» від 19.09.2018 року про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання посилається на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року у справі № 910/8909/18 залишено без розгляду позовну заяву ТОВ «Укрфармгруп» до АТ «Калцекс» та ТОВ «Діатом» про визнання недійсним контракту № 01 від 01.02.2018 року, у зв'язку з чим подане позивачем клопотання про залишення позовної заяви без розгляду є не актуальним.
В підготовчому засіданні 04.10.2018 року судом оголошувалася перерва.
08.10.2018 року через канцелярію суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву № 435 від 08.10.2018 року, в якому відповідач-2 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що підстави для визнання оскаржуваного правочину недійсним відсутні, оскільки позивачем не доведено, в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України, що оскаржуваний правочин порушує публічний порядок, як і не наведено жодних підстав, які б вказували на наявність умислу щодо настання протиправних наслідків для держави та суспільства. Крім того, відповідач-2 вказав, що не порушував права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки оскаржуваний правочин з позивачем не укладав.
В підготовчому засіданні 09.10.2018 року відповідач-1 подав заяву про зупинення провадження у справі № 910/5253/18 до набрання законної сили рішенням у справі № 910/9070/18 за позовом АТ «Калцекс» до ТОВ «Укрфармгруп» про визнання недійсним контракту № 01 (з додатковими угодами № 1 від 21.12.2015, № 2 від 14.07.2016, № 3 від 27.01.2017, № 4 від 30.10.2017), укладеного 21.12.2015 року між АТ «Калцекс» та ТОВ «Укрфармгруп», що розглядається Господарським судом міста Києва. В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що предметом розгляду у справі № 910/5253/18 є встановлення факту наявності чи відсутності у ТОВ «Укрфармгруп» ексклюзивного права на продаж на території України продукції АТ «Калцекс», яке базується на наявності укладеного контракту № 01 від 21.12.2015 року, справа № 910/5253/18 та справа № 910/9070/18 є взаємопов'язаними, оскільки предметом розгляду справи № 910/9070/18 є визнання недійсним контракту № 01 (з додатковими угодами № 1 від 21.12.2015 року, № 2 від 14.07.2016 року, № 3 від 27.01.2017 року та № 4 від 30.10.2017 року), укладений 21.12.2015 року між АТ «Калцекс» та ТОВ «Укрфармгруп».
В підготовчому засіданні 09.10.2018 року судом оголошувалася перерва.
Також, в підготовчому засіданні 09.10.2018 року судом було розглянуте клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Вказане клопотання судом було відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 09.10.2018 року, з огляду на те, що підстави для залишення позову без розгляду відпали.
Крім того, в підготовчому засіданні 09.10.2018 року судом було розглянуте клопотання про закриття провадження у справі. Вказане клопотання судом було відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 09.10.2018 року, з підстав його необґрунтованості, в аспекті ст. 231 ГПК України, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 року у справі № 910/8909/18 залишено без розгляду позовну заяву ТОВ «Укрфармгруп» до АТ «Калцекс» та ТОВ «Діатом» про визнання недійсним контракту № 01 від 01.02.2018 року.
В підготовчому засіданні 16.10.2018 року судом оголошувалася перерва.
Судом в підготовчому засіданні 16.10.2018 року була розглянута та відхилена заява про зупинення провадження у справі, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 16.10.2018 року. Відхиляючи наведену заяву, суд виходив з того, що у відповідності до п. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Дослідивши підстави поданої відповідачем-1 заяви, суд дійшов висновку про її необґрунтованість на підставі приписів ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, а саме з мотивів не доведення заявником факту об'єктивної неможливості розгляду справи №910/5253/18 до набрання законної сили судовим рішенням в справі № 910/9070/18 та про можливість встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду в даному господарському спорі.
22.10.2018 року через канцелярію суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач не надав документи на підтвердження того, що укладаючи оскаржуваний правочин відповідач-1 розумів поняття ексклюзивного права позивача, як монополію останнього на продаж своєї продукції на території України, тоді як постачання відповідачем-1 лікарських засобів на територію України іншим особам, окрім позивача, не може призвести до негативних наслідків для позивача чи порушення будь-яких його прав за оскаржуваним правочином. Відповідач-1 вказав, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що оскаржуваний правочин є таким, що порушує публічний порядок, не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тому недоведеність факту порушення прав і законних інтересів позивача є підставою для відмови в позові. Також, відповідач-1 зазначив, що висновок науково-правової експертизи № 126/85-е від 20.04.2018 року не є належним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог, в аспекті ст.ст. 78, 79, 108 Господарського процесуального кодексу України.
23.10.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзиви, в якій позивач проти доводів відповідачів, викладених у відзивах на позовну заяву заперечив, посилаючись на те, що твердження відповідача-1 про неможливість позивача виконувати зобов'язання за контрактом № 01 від 21.12.2015 року через накладені санкції не відповідають дійсності, тому що рішення Адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 48-ріш було прийнято 18.11.2016 року, а в 2017 році позивач виконував обсяги закупівлі. Щодо розбіжностей в розумінні ексклюзивного права на продаж продукції позивач зазначив, що протягом двох років був єдиним дистриб'ютором відповідача-1 на території України, що фактично підтверджує виключне право позивача на продаж виробленого відповідачем-1 товару на території України. Стосовно висновку науково-правової експертизи № 126/85-е від 20.04.2018 року позивач зауважив, що даний висновок не є висновком судової експертизи в розумінні ст. 98 ГПК України, однак має бути досліджений судом на рівні з іншими доказами.
В підготовчих засіданнях 23.10.2018 року та 25.10.2018 року судом оголошувалася перерва.
В підготовчому засіданні 25.10.2018 року відповідач-1 подав заяву про зупинення провадження у справі № 910/5253/18 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 року у справі № 910/9070/18.
Судом в підготовчому засіданні 25.10.2018 року була розглянута та відхилена заява про зупинення провадження у справі, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 25.10.2018 року. Відхиляючи наведену заяву, суд виходив з того, що у відповідності до п. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Дослідивши підстави поданої відповідачем-1 заяви, суд дійшов висновку про її необґрунтованість на підставі приписів ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, а саме з мотивів не доведення заявником факту об'єктивної неможливості розгляду справи №910/5253/18 до набрання законної сили судовим рішенням від 23.10.2018 року у справі № 910/9070/18 та про можливість встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду в даному господарському спорі.
В підготовчому засіданні 25.10.2018 року відповідач-1 подав заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача-1, в яких зазначив, що пункт 1 додаткової угоди № 1 до контракту № 01 від 21.12.2015 року щодо ексклюзивного права позивача на продаж продукції на території України визнаний недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 року у справі № 910/9070/18.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 25.10.2018 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/5253/18 до судового розгляду по суті на 13.11.2018 року, про що сторін було повідомлено під розписку.
В судовому засіданні 13.11.2018 року судом постановлено протокольну ухвалу про повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні та продовження підготовчого засідання у цьому ж судовому засіданні, яка занесена до протоколу судового засідання від 13.11.2018 року.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 13.11.2018 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/5253/18 до судового розгляду по суті на 20.11.2018 року, про що сторін було повідомлено під розписку.
В судовому засіданні 20.11.2018 року судом оголошувалася перерва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 року повідомлено сторін, що судове засідання у справі призначене на 27.11.2018 року не відбудеться, у зв'язку з направленням судді для участі у тренінгу, розгляд даної справи, судове засідання призначено на 06.12.2018 року.
В судовому засіданні 06.12.2018 року судом оголошувалася перерва.
В судовому засіданні 13.12.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідачів-1, 2 проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1, 2, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
21.12.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфармгруп" та Акціонерним товариством "Калцекс" укладено контракт № 01, відповідно до якого АТ «Калцекс» (продавець, виробник) продає, а ТОВ «Укрфармгруп» (дистриб'ютор, покупець) купує товари - продукцію різного виду та асортименту, яка вироблена АТ «Калцекс» під будь-якою торгівельною маркою впродовж строку дії контракту - на умовах, передбачених контрактом, а також у специфікаціях та додаткових угодах до контракту, які є його невід'ємними частинами (п.п. 2.1., 2.2. контракту).
Згідно з п. 16.1. контракту, даний контракт вступає в силу з дати підписання його сторонами та діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами власних обов'язків.
В п. 17.11. контракту сторони передбачили, що взаємовідносини сторін регулюються законодавством України.
Відповідно до додатку № 2 від 21.12.2015 року до контракту № 01 від 21.12.2015 року об'єм однієї виробничої серії для товару є наступним:
№ п/пНайменування (асортимент) товаруОдиниця виміруОб'єм серії
1.Діазепекс 5 мгТаблетка100 000
2.Діазепекс 5 мг/мл 2 млАмпула240 000
3.Фентаніл Калцекс 0,05 мг/мл 2 млАмпула160 000
4.Морфін Калцекс 10 мг/мл 1 млАмпула160 000 або 240 000
5.Промедол Калцекс 20 мг/мл 1 млАмпула160 000
Додаткові угоди до даного контракту є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у випадку, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані сторонами, скріплені їх печатками та вступають в силу з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до даного договору, якщо інше не передбачено в самій додатковій угоді (п. 17.2. контракту).
21.12.2015 року між сторонами підписано та скріплено печатками товариств додаткову угоду № 1 до контракту № 01 від 21.12.2015 року, відповідно до п. 1 якої, продавець надає покупцю ексклюзивне право продажу товару на території України.
В додатку № 1 від 21.12.2015 року до додаткової угоди № 1 до контракту № 01 від 21.12.2015 року сторонами затверджено наступний річний мінімальний об'єм/ план закупок:
№ п/пНайменування (асортимент) товаруКількість товаруОдиниця вимірювання товаруЩомісячний мінімальний об'єм поставки, шт.
1Діазепекс 5 мг №201шт.15 000 шт. №20
2Діазепекс 5 мг/мл №101шт.95 000 шт. №10
3Фентаніл Калцекс 0,05 мг/мл 2 мл №51шт.125 000 шт. №10 або 250 000 шт. №5
4Фентаніл Калцекс 0,05 мг/мл 2 мл №101шт.
5Морфін Калцекс 10 мг/мл 1 мл №51шт.70 000 шт. №10 або 140 000 шт. №5
6Морфін Калцекс 10 мг/мл 1 мл №101шт.
7Промедол Калцекс 20 мг/мл 1 мл №51шт.35 000 шт. №10 або 70 000 шт. №5
8Промедол Калцекс 20 мг/мл 1 мл №101шт.
Листом № 48 від 25.01.2018 року АТ «Калцекс» повідомило ТОВ «Укрфармгруп» про те, що згідно з умовами п. 5.3.2. контракту № 01 від 21.12.2015 року з 2018 року ТОВ «Укрфармгруп» не буде вважатися єдиним дистриб'ютором на території України, який має право на розповсюдження продукції заявника Калцекс. При цьому, ТОВ «Укрфармгруп» залишається дистриб'ютором, який має право на розповсюдження продукції Калцекс на території України у відповідності з умовами контракту № 01 від 21.12.2015 року.
Також, в листі зазначено, що необхідність даного листа викликана юридичним застереженням від дій, направлених на отримання невиправданих конкурентних переваг (шляхом усунення конкурентів, формування цін та ін.) та встановлення контролю над ринком в частині препаратів (товарів) виробництва компанії «Калцекс», в результаті чого до останньої можуть бути застосовані штрафні санкції, передбачені Антимонопольним комітетом України, регламентовані стягненню штрафів та їх розмір у випадку встановлення факту недобросовісної конкуренції.
01.01.2018 року між Акціонерним товариством «Калцекс» (надалі - продавець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діатом» (надалі - покупець, відповідач-2) укладено контракт № 01, відповідно до п. 2.3. продавець продає, а покупець купує товари на умовах, викладених в даному контракті.
Позивач вважає, що контракт № 01 від 01.02.2018 року підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить додатковій угоді № 1 до контракту № 01 від 21.12.2015 року, в якій закріплено ексклюзивне право позивача на продаж на території України відповідної групи товарів, відтак на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним, як такий, що суперечить інтересам суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до п. 5.3.2. контракту № 01 від 21.12.2015 року виробник зобов'язаний письмово інформувати дистриб'ютора про появу на території нових дистриб'юторів, дилерів, продавців товару випущеного (виробленого) виробником протягом дії даного контракту.
Листом № 23/02-1 від 23.02.2018 року позивач повідомив відповідача про те, що контрактом і додатковою угодою № 1 передбачено ексклюзивне право ТОВ «Укрфармгруп» на реалізацію на території України всієї продукції АТ «Калцекс». Додатковою угодою передбачено лише дві підстави для втрати ТОВ «Укрфармгруп» права ексклюзивного дистриб'ютора. Оскільки, зі сторони ТОВ «Укрфармгруп» не було допущено будь-яких порушень контракту, які б могли привести до скасування відповідного статусу та ТОВ «Укрфармгруп» зі свого боку не надано згоду на дострокове припинення додаткової угоди № 1, тому ТОВ «Укрфармгруп» просило АТ «Калцекс» припинити дії, які порушують його ексклюзивне право.
Пунктом 3 додаткової угоди № 1 до контракту № 01 від 21.12.2015 року сторони передбачили, що покупець втрачає статус ексклюзивного дистриб'ютора на кожне окреме найменування товару у випадку, якщо покупець не починає реалізацію товару впродовж 5 (п'яти) місяців після отримання реєстраційного посвідчення на відповідне найменування товару у відповідності з п. 2 цієї угоди, та/або якщо за кожен повний календарний рік впродовж всього строку дії контракту мінімальний об'єм продажу такого товару, який визначений в додатку № 1 до даної угоди, виконаний менш ніж на 50 (п'ятдесят) відсотків. Продавець в такому випадку письмово інформує покупця про скасування статусу ексклюзивного дистриб'ютора на відповідне найменування товару.
Відповідно до п. 6 додаткової угоди № 1 до контракту № 01 від 21.12.2015 року продавець вправі достроково відмовитись від даної угоди в односторонньому позасудовому порядку без виплати будь-яких компенсацій за таку відмову покупцю при істотному порушенні покупцем обов'язків по контракту та даній угоді. Під істотним порушенням обов'язків покупцем визначається наступне-у випадку, якщо за кожен повний календарний рік впродовж всього строку дії контракту мінімальний об'єм продажу товару, який визначений у додатку № 1 до даної угоди, в грошах сумарно виконано менш ніж на 80 (вісімдесят) відсотків.
02.03.2018 року відповідач-1 направив на адресу позивача лист вих. № 135, в якому повідомив, що чинне законодавство України не містить терміну «ексклюзивність», та був вказаний в контракті № 01 від 21.12.2015 року, як мотивація ТОВ «Укрфармгруп» виконувати прийняті за контрактом зобов'язання.
Відповідач-1 направив гарантійний лист на адресу ДП «Інститут нейрохірургії ім. Академіка А.П. Ромоданова НАМН України», що ТОВ «Діатом» є представником АТ «Калцекс» на наступні лікарські засоби: Фентаніл Калцекс, 0,05 мг/мл, 2 мг №5, Діазепекс, таблетки по 5 мг/мл 2мл №10.
20.03.2018 року ТОВ «Діатом» отримало від Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками дозвіл №НП 13/І-03.2018 «На ввезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» на ввезення лікарських засобів на територію України виробництва АО «Калцекс»: Морфін Калцекс, розчин для ін'єкцій, 10 мг/мл, по 1 мл в ампулах №5 - 31 190 уп., Фентаніл Калцекс, розчин для ін'єкцій, по 0,05 мг/мл, по 2 ампулах №5 - 30 628 уп., Промедол Калцекс, розчин для ін'єкцій, по 20 мг/мл, по 1 мл в ампулах №5 - 29 800 уп., Діазепекс, розчин для ін'єкцій, по 5 мг/мл, по 2 мл в ампулах №10 - 23 406 уп., Діазепекс, таблетки по 5 мг №20 - 5 000 уп.
На думку позивача, оскаржуваний правочин порушує ексклюзивне право позивача на продаж на території України відповідної групи товарів, суперечить вимогам 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.
Отже, між сторонами існує спір з приводу наявності чи відсутності у позивача ексклюзивного права на продаж товарів на території України, який встановлений у п. 1 додаткової угоди № 1 до контракту № 01 від 21.12.2015 року.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Так, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним контракту № 01 від 01.02.2018 року, що укладено між Акціонерним товариством «Калцекс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діатом», а саме наступних товарів виробництва Акціонерного товариства "Калцекс": Морфін Калцекс, розчин для ін'єкцій, 10 мг/мл, по 1 мл в ампулах №5, Фентаніл Калцекс, розчин для ін'єкцій, по 0,05 мг/мл , по 2 мл в ампулах №5, Промедол Калцекс, розчин для ін'єкцій, по 20 мг/мл, по 1 мл в ампулах №5, Дазепекс, розчин для ін'єкцій, по 5 мг/мл, по 2 мл в ампулах №10, Диазепекс, таблетки по 5 мг №20.
За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).
В ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.
Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не доведено належними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, матеріалами справи спростовуються посилання позивача на те, що оскаржуваний правочин суперечить інтересам держави і суспільства, адже останнім не доведено наявності обставин, за якими положення ст. 228 Цивільного кодексу України відносять відповідний правочини до таких, що порушує публічний порядок.
Таким чином, наявними в матеріалах справи документами належним чином спростовується твердження позивача про те, що оскаржуваний правочин суперечить інтересам суспільства, його моральним засадам, що виключає існування правових підстав для визнання його недійсним з наведених в позові обставин. Крім того, позивачем не доведено, що уклавши оскаржуваний контракт відповідачами було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, в той час, як позивач не є стороною оскаржуваного правочину.
При цьому, суд не надає оцінки доказам сторін щодо тлумачення ексклюзивного права позивача на продаж на території України відповідної групи товарів, можливості виконання позивачем умов контракту № 01 від 21.12.2015 року, оскільки останній не є предметом розгляду даної справи.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Щодо розподілу судових витрат відповідача-1 на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
В ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відшкодування витрат на правничу допомогу здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц.
В той же час суд відзначає, що матеріали справи не містять договору про надання правової допомоги, акту приймання-передачі наданих послуг, платіжних документів про оплату таких послуг та розрахунку таких витрат, відтак у суду відсутні для розподілу судових витрат, у зв'язку з їх недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.01.2019р.
Суддя О.В. Котков