Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"28" грудня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/883/18
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Сікорської Н.А.
секретар судового засідання: Макарчук В.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер"
до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
про стягнення 86620,73 грн.
Процесуальні дії по справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полімер" звернулось з позовом до суду про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" коштів в сумі 86620,73 грн., з яких 75765,60 грн. - основний борг, 10855,13 грн. - пеня.
Ухвалою господарського суду від 30.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.11.2018.
27.11.2018 на адресу господарського суду від відповідача надійшло надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (а.с.37-39).
Крім того 27.11.2018 відповідачем подано письмові пояснення (а.с. 46-48).
Ухвалою від 27.11.2018 суд відклав розгляд справи по суті на 20.12.2018.
18.12.2018 позивачем подано відповідь на пояснення відповідача на позовну заяву (а.с. 53-56)
В судовому засіданні від 20.12.2018 оголошено перерву до 28.12.2018.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 142 від 12.02.2018 позивачем поставлено відповідачу продукції на загальну суму 75765,60 грн.
Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань отриманий товар не оплатив.
Таким чином, на момент звернення до суду у відповідача існує прострочена заборгованість в розмірі 75765,60 грн.
За порушення строків проведення розрахунків позивачем на підставі п. 7.2 договору заявлено до стягнення з відповідача 10855,13 грн. пені.
Згідно відповіді позивача на письмові пояснення відповідача, позивач вказує, що всі поставки продукції в межах позовних вимог здійснювались на підставі договору № 142 від 12.02.2018 . Посилання на договір № 111 від 12.02.2018 у видатковій накладній від 16.05.2018 є помилковим посиланням та вказує, що договір № 111 від 12.02.2018 між сторонами не укладався .
Крім того вказує, що всі рахунки на оплату товару надавались відповідачу напередодні кожної окремої поставки поставки і відповідно їх номери прописані в дорученнях на отримання товару
Згідно відзиву відповідача (письмових пояснень), останній заперечує проти позову у повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує про те, що видаткові накладні від 16.05.2018 на суму 10200,00 грн. та від 05.06.2018 на суму 13800,00 грн. відносяться до договору № 111 від 12.02.2018, який не є предметом розгляду у даній справі. Звертає увагу, що позивачем не надано рахунки-фактури, на які йдеться посилання у довіреності на отримання товару № СФ-0000076 від 20.02.2018 та видатковій накладній № РН-2018.02.20.4 від 20.02.2018.
Крім того зазначає, що позивачем при здійсненні нарахувань штрафних санкцій не враховано умови п. 2.4. договору, а саме дати складення актів вхідного контролю.
Сторони повноважних представників в судове засідання від 28.12.2018 не направили, про причини їх неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно на належним чином, про що свідчить розписка представників сторін від 20.12.2018 у справі № 906/883/18 про оголошену в судовому засіданні перерву.
Оскільки явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, суд вважає за можливе вирішити спір на підставі наявних матеріалів справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
12.02.2018 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод", іменований надалі (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полімер" (постачальник, позивач) укладено договір № 142 від 12.02.2018 (а.с. 7-11).
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях, надалі - "Продукція", на умовах та в строки, передбачені договором.
За умовами п. 2.1 договору кількість та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 2.4 договору, якість продукції, що є предметом договору перевіряється відділом технічного контролю покупця, результати перевірки оформляються актом вхідного контролю, на кожну окрему партію продукції.
За приписами п. 3.1. договору, поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами), в строки/терміни встановлені сторонами у відповідній специфікації. Моментом поставки продукції ( партії продукції) та передача її покупцю є дата підписання сторонами видаткової накладної.
У пункті 3.2 договору встановлено, що постачання продукції здійснюється партіями. Асортимент та кількість кожної партії повинні відповідати Продукції, визначеної специфікацією. Постачальник зобов'язаний повідомити покупця про прогнозовану дату поставки Продукції не пізніше 3 (трьох) днів до дати поставки.
Згідно п. 3.3. договору, право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної.
Поставка Продукції здійснюється за цінами, визначеними у відповідній Специфікації і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов'язані з поставкою Продукції (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору, загальна сума договору складається із сум специфікацій до договору.
За приписами 5.2 договору, покупець здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Порядок, строки оплати та ціна встановлюється сторонами у відповідній специфікації.
Постачальник зобов'язаний перерахувати зайво отримані від покупця кошти на поточний рахунок Покупця негайно, але не пізніше трьох банківських днів з моменту відповідної вимоги Покупця.
У пункті 7.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення строку проведення остаточного розрахунку з оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла на період нарахування пені, від суми заборгованості , за кожен день невиконання зобов'язань.
Згідно п. 10.5 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань ( у тому числі гарантійних), які виникли під час договору.
На виконання умов договору № 142 від 12.02.2018 сторонами підписано специфікації № 1 від 12.02.2018 та № 2 від 15.05.2018 (а.с. 12-13), в яких сторонами погоджено перелік товару, вартість товару, терміни поставки та умови оплати отриманого товару.
Зокрема, сторонами погоджено умови оплати - упродовж 30 (тридцяти) календарних днів по факту поставки продукції на склад покупця та проходження вхідного контролю.
Як вказує позивач, на виконання умов договору № 142 позивачем поставлено товар на загальну суму 75765,60 грн. , що підтверджується видатковими накладними: № РН-2018.02.20-4 від 20.02.2018 на суму 46365,60 грн., №РН-2018.05.16-1 від 16.05.2018 на суму 10200,00 грн.; № РН-2018.06.05-1 від 05.06.2018 на суму 13800,00 грн.; РН-2018.06.21-3 від 21.06.2018 на суму 5400,00 грн. (а.с. 14-17).
Відповідач в порушення умов договору № 142 від 12.02.2018 свої зобов'язання за договором не виконав та не сплатив за поставлену продукцію.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати товару у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 75765,60 грн.
За несвоєчасне проведення розрахунків за поставлену продукцію, в порядку п.7.2. договору, відповідачу за період з 23.03.2018 01.10.2018 нараховано пеню в розмірі 10855,13 грн.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частинами 1, 2 ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 142 від 14.02.2018, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, матеріалами справи, а саме видатковими накладними, довіреностями № 154 від 20.02.2018, № 418 від 15.05.2018 , № 464 від 30.05.2018, № 493 від 12.06.2018 (а.с. 14-21) долученими до матеріалів справи, підтверджується факт поставки відповідачу товару на загальну суму 75765,60 грн.
Факт поставки товару вказує на необхідність виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У підписаних сторонами специфікаціях № 1 від 12.02.2018 та № 2 від 15.05.2018 до договору поставки № 142 від 12.02.2018 сторони погодили, що поставлений товар оплачується протягом 30 календарних днів по факту поставки продукції на склад покупця та проходження вхідного контролю.
В ході вирішення спору судом досліджено видаткові накладні та акти вхідного контролю, складені відповідачем на виконання умов п. 2.4 договору № 142 від 12.02.2018, з яких вбачається, що поставлений позивачем товар згідно видаткових накладних № РН2018-02.2000 від 20.02.2018, № РН-2018.05.16-1 від 16.05.2018, № РН-2018.06.05-1 від 05.06.2018, № РН-2018,06.21-3 від 21.06.2018 придатний до використання (а.с.40-43 ).
При дослідженні видаткових накладних суд встановив, що товар поставлений по видатковим накладним № РН-2018.02.20-4 від 20.02.2018 та № РН-2018.05.16-1 від 16.05.2018 поставлявся відповідачу в межах договору № 142 від 12.02.2018, оскільки перелік та кількість, поставленого товару відповідачу, погоджено сторонами у підписаних специфікація до договору.
Водночас, як пояснив позивач, посилання у видатковій накладній № РН-2018.05.16-1 від 16.05.2018 на договір № 111 від 12.02.2018 як на підставу поставки, є технічною помилкою.
Відповідач факт поставки товару за видатковою накладною № РН-2018.05.16-1 від 16.05.2018 на виконання іншого договору, аніж договір № 142 від 12.02.2018, також не спростував
Таким чином у відповідності до умов договору № 142 від 12.02.2018 з урахуванням складених відповідачем актів вхідного контролю від 27.02.2018 та від 21.05.2018 (а.с. 40, 41) у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий від позивача товар:
- згідно видаткової накладної № РН-2018.02.20-4 від 20.02.2018 на суму 46365,60 грн. до 29.03.2018
- згідно видаткової накладної № РН-2018.05.16-1 від 16.05.2018 на суму 10200,00грн. до 20.06.2018
Разом з тим, дослідивши видаткові накладні № РН-2018.06.05-1 від 05.06.2018 та № РН-2018.06.21-3 від 21.06.2018 суд встановив, що товар , поставлений відповідачу за вказаними накладними, сторонами не було погоджено в порядку п. 1.1., 2.1. договору, у відповідних специфікаціях.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Виходячи з вищевикладених обставин, між сторонами згідно видаткових накладних № РН-2018.06.05-1 від 05.06.2018 та № РН-2018.06.21-3 від 21.06.2018 виникли правовідносини поставки, укладені в спрощений спосіб.
Щодо строку проведення розрахунків за поставлений товар згідно видаткових накладних № РН-2018.06.05-1 від 05.06.2018 на суму 13800,00 грн. та № РН-2018.06.21-3 від 21.06.2018 на суму 5400,00 грн., то при визначенні терміну розрахунків слід керуватись нормами ст. 692 ЦК України, оскільки суд дійшов висновку, що вказана поставка здійснювалась поза межами договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює порядок проведення розрахунків при виникненні між суб'єктами господарювання правовідносин купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Таким чином, обов'язок оплатити отриманий від позивача товар, який поставлявся поза межами договору, у відповідача виник після його прийняття, тобто після підписання відповідних видаткових накладних.
Отже, у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий від позивача товар:
- за видатковою накладною № РН-2018.06.05-1 від 05.06.2018 на суму 13800,00грн. до 06.06.2018:
- за видатковою накладною № РН-2018.06.21-3 від 21.06.2018 на суму 5400,00 грн. до 22.06.2018;
Відповідач, всупереч умов договору та норм чинного законодавства, отриманий від позивача товар у строк встановлений у договорі та в строк передбачений ст. 692 ЦК України відповідно, не оплатив.
Таким чином у відповідача, як станом на день звернення позивача до суду так і на момент розгляду справи, існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару на загальну суму 75765,60 грн.
Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно, зокрема, до закону, інших правових актів, договору, а також відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з відповідача в сумі 75765,60 грн. обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 10855,13 грн. пені, суд зазначає про наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Статтею 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вбачається з умов договору, сторони у п. 7.2 погодили, що у випадку порушення строку проведення остаточного розрахунку з оплати продукції, покупець послуг за даним договором, замовник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З розрахунку позивача (а.с. 22) вбачається, що пеню заявлено за період з 23.03.18 по 15.06.2018 на суму простроченої заборгованості 46365,00 грн.; з 16.06.2018 по 05.07.2018 на суму простроченої заборгованості 57619,42 грн.; з 06.07.2018 по 21.07.2018 на суму простроченої заборгованості 70365,60 грн.; з 22.07.2018 по 01.10.2018 на суму простроченої заборгованості 75765,60 грн.
Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування пені, судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені та невірно застосовано подвійну облікову ставку, що існувала у відповідний період, а саме позивачем в розрахунку застосовано облікову станку НБУ на рівні 17 % (34% подвійна), в той час як з 13.07.2018 діяла ставка НБУ 17,5% (35% подвійна), з 07.09.2018 діє ставка НБУ 18% (36% подвійна).
Судом встановлено, що за видатковою № РН-2018.02.20-4 від 20.02.2018 на суму 46365,60 грн. заборгованість є простроченою з 30.03.2018, в той час як позивач визначив початок для нарахування пені за вказаною накладною з 23.03.2018.
За видатковою накладною № РН-2018.05.161 від 16.05.2018 на суму 10200,00 грн. заборгованість є простроченою з 21.06.2018, в той час як позивач період нарахування пені визначив з 16.06.2018.
Водночас, оскільки судом встановлено, що поставка товару позивачем, в межах укладеного між сторонами договору № 142 від 12.02.2018, здійснювалась на підставі видаткових накладних № РН-2018.02.20-4 від 20.02.2018 на суму 46365,60 грн. та № РН-2018.05.161 від 16.05.2018 на суму 10200,00 грн., правомірним є нарахування пені саме на заборгованість, яка виникла за товар поставлений на підставі зазначених накладних.
Відтак, правомірним є нарахування пені на заборгованість за видатковою накладною № РН-2018.02.20-4 від 20.02.2018 на суму 46365,60 грн. за період з 30.03.2018 по 29.09.2018; на заборгованість за видатковою накладною № РН-2018.05.161 від 16.05.2018 на суму 10200,00 грн. за період з 21.06.2018 по 01.10.2018 (кінцева дата нарахування визначена позивачем)
Однак, оскільки позивачем у розрахунку застосовано менший розмір облікової ставки НБУ ніж є правомірним, що є правом позивача, а також з урахуванням встановлених судом обставин щодо періоду нарахування пені за видатковими накладними № РН-2018.02.20-4 від 20.02.2018 на суму 46365,60 грн. та № РН-2018.05.161 від 16.05.2018 на суму 10200,00 грн., суд здійснив власний розрахунок пені, за яким пеня становить 8925,45 грн.
Разом з тим, оскільки суд дійшов висновку, що заборгованість за видатковими накладними № РН-2018.06.05-1 від 05.06.2018 на суму 13800,00 грн. та № РН-2018.06.21-3 від 21.06.2018 на суму 5400,00 грн., на яку позивачем здійснено нарахування пені, є заборгованістю за товар, який поставлявся на підставі договору поставки, вчиненого сторонами у спрощений спосіб, а також враховуючи відсутність між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в цій частині є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Таким чином вимога про стягнення пені є обґрунтованою, заявленою у відповідності до вимог чинного законодавства та підлягає частковому задоволенню в сумі 8925,45 грн.
В частині стягнення 1929,68 грн. (10855,13 грн. - 8925,45 грн.) пені суд відмовляє за безпідставністю вимог.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України обумовлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.
Так, в обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки) в час проведення на сході країни анти терористичної операції на території Луганської та Донецької областей.
Звертає увагу, що постановою Верховної Ради України трудовий колектив ДП "Житомирський бронетанковий завод" нагороджено грамотою № 376-к від 23.06.2017 за заслуги перед Українським народом, за виконанням якісного та своєчасного ремонту військової техніки для потреб Української армії.
Водночас зауважує, що збитки ні позивачу, ні іншим учасникам господарських відносин не завдано. Зокрема позивачем до матеріалів справи не додано доказів понесення збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару.
Вирішуючи подане відповідачем клопотання, суд зазначає, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (частина перша статі 145 Господарського кодексу України).
Поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України № 49/121 від 26.01.2001р., яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі- Положення).
Пунктом 1.1. Положення визначено, що фінансовий стан підприємства це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Положення, основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за два останні календарні роки та за останній звітній період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності.
Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.
Натомість, відповідачем жодних належних доказів того, що на підприємстві відповідача існують виключні обставини , які б давали підстави для зменшення розміру штрафних санкцій не надано.
Факт, що підприємство відповідача є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України не є виключною обставиною, що дає можливість суду зменшувати розмір неустойки за неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим, тому суд відмовляє в його задоволенні.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 84691,05 грн., з яких: 75765,60 грн. основного боргу, 8925,45 грн. пені.
В частині стягнення 1929,68 грн. пені суд відмовляє в позові за безпідставністю.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, смт. Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, буд. 1, код ЄДРПОУ 07620094)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер" (45200, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32328478)
- 75765,60 грн. - основний борг
- 8925,45 грн. пені.
- 1722,75 грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 02.01.19
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1- в справу
2,3-сторонам (рек. з повід.)