вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
09.06.09Справа №2а-5501/09/6/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А.,
при секретарі Усковій О.І.,
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Євпаторійського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим
про визнання незаконним рішення
Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом про визнання незаконним рішення Євпаторійського МВ ГУ МВС України в АР Крим № 22-209 від 09.04.2009 року про видворення за межі території України з забороною в'їзду позивача. Позовні вимоги мотивовані тим, що у квітні 2008 року позивач прибув на території України у м. Угледар Донецької області на постійне місце мешкання. СГІРФО МВД України в Донецькій області продовжено строк перебування ОСОБА_1 на території України до 22.06.2009 року. 09.04.2009 року рішенням начальника СГІРФО Євпаторійського МВ ГУ МВС України в АР Крим ОСОБА_1 видворено за межі України у строк до 15.04.2009 року, із забороною в'їзду в Україну строком на шість місяців до 09.10.2009 р. З вказаним рішенням позивач не погоджується, вважає його незаконним та безпідставним, оскільки при його винесенні не враховано те, що позивач одружений на громадянці України і має сина, які перебувають на його утриманні, а також те, що у листопаді 2008 року позивач подав необхідні документи до органів МВС України на оформлення свідоцтва на постійне місце мешкання в Україні.
У судовому засіданні позивач на позовних вимогах наполягав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, будь-яких клопотань суду не направив, заперечень на позов не надав.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.
Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані позивачем, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно частини 2 статті 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Отже, суд вважає, що ОСОБА_1 має право звертатись до адміністративного суду за захистом свої прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом оскарження рішень суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про міліцію" від 20.12.90 N 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до ст.7 України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року565-XII міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Згідно з пунктом 10 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995 року контроль за дотриманням вимог цих Правил іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства або надають їм послуги, здійснюють в межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки та Державної прикордонної служби.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач, що входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, тобто є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання незаконним рішення Євпаторійського МВ ГУ МВС України в АР Крим № 22-209 від 09.04.2009 року про видворення за межі території України з забороною в'їзду позивача, суд зобов'язаний встановити, чи діяв відповідач на підставі закону, чи є його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
09.04.2009 року начальником Євпаторійського міського відділу Головного управління МВС України в АР Крим затвердженого рішення № 22-2009, яким вирішено громадянина Азербайджана ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, за порушення порядку перебування іноземних громадян в Україні видворети за межі України у строк до 15.04.2009 року; у національному паспорті громадянина Азербайжана ОСОБА_1, серії НОМЕР_1 виданого 05.05.2006 р. та дійсного до 05.05.2011 р., проставити штамп «В'їзд в Україну заборонено» на строк шість місяців до 09.10.2009 року; направити доручення до органів державної прикордонної служби про заборону в'їзду на територію України громадянина Азербайжана ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк до 09.10.2009 року; копію постанови направити до ВГІРФО ГУ МВС України в АР Крим; про видворення інформувати прокуратуру м. Євпаторії.
В якості підстав для прийняття вказаного рішення зазначено, що позивач не однократно притягався до адміністративної відповідальності по ч. 1 ст. 203 КУпАП. Громадянином Азербайжану ОСОБА_1 грубо порушені вимоги Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995, а також вимог постанови КМ України «Про порядок працевлаштування іноземних громадян» №2028 від 1999року.
Суд не погоджується з вказаним обґрунтуванням рішення та вважає наведені вище обставини такими що не були підтверджені доказами під час прийняття рішення про видворення №22-2009 від 09.04.2009 року.
Згідно ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України (ч. 1 ст. 32 Закону).
Крім випадків, зазначених у частині першій цієї статті, іноземець та особа без громадянства може бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України (ч. 2 ст. 32 Закону).
Відповідно до ст. 20 вказаного вище Закону, іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
З матеріалів справи вбачається, що громадянин республіки Азербайжан ОСОБА_1 постійно відвідує України у особистих справах, про що свідчать відмітки у його закордонному паспорті.
Згідно з імміграційною карткою позивача, останній зареєстрований за адресою: Донецьк, АДРЕСА_1. ( а. с. 5).
Службою громадянств, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВД України в Донецькій області продовжено термін перебування ОСОБА_1 на території України до 22.06.2009 року ( а. с. 6).
У судовому засіданні позивач пояснив, що місце проживання (реєстрації) не змінював, до м. Євпаторії виїжджає декілька разів на рік задля матеріального забезпечення своєї сім'ї.
Згідно до ч. 1 ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
На підставі ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Із ст. 2 (Свобода пересування) Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод випливає: 1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. 2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. 3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. 4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що 05.11.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Вугледарського міського управління юстиції Донецької області зареєстровано шлюб між позивач та громадянкою України ОСОБА_4, 02.12.1992 р. н. ( а. с. 8).
Від даного шлюбу, вони мають сина, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Вугледарського міського управління юстиції Донецької 05.11.2008 р., і ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_1 ( а. с. 7).
Згідно з поясненнями позивача, наданими у судовому засіданні, сім'я ОСОБА_1 мешкає у місті Вугледар.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах.
Тобто, після народження дитини у відповідності до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України, у позивача з'явився обов'язок щодо утримання дитини.
Відносно порушення правил працевлаштування без відповідного дозволу, то з матеріалів справи вбачається та не оспорюється позивачем, що ОСОБА_1 працював без відповідного дозвілу.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.
Згідно ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За дане порушення позивача було притягнено до адміністративної відповідальності з застосуванням штрафу у розмірі 240,00 грн.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про видворення позивача за межі України від 09.04.2009 року № 22-2009 є безпідставним, необґрунтованим, являється непропорційним, оскільки суб'єктом владних повноважень при винисенні рішення не дотримано необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Оспорюване рішення прийнято без урахування балансу між інтересами держави і належним дотриманням прав позивача на повагу до нього, до його сімейного життя, права на утримання і виховання дитини.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
У позовні заяві позивач просить суд визнати незаконним рішення Євпаторійського міського відділу Головного управління Міністерсрва внутрішніх справ України в АР Крим № 22-2009 від 09.04.2009 року.
Частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Євпаторійського міського відділу Головного управління Міністерсрва внутрішніх справ України в АР Крим № 22-2009 від 09.04.2009 року.
У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Оскільки квитанцією № 214Е010042 від 14.04.2009 року підтверджено розмір судового збору сплаченого позивачем, що складає 3,40 грн., дана сума має бути стягнута з Державного бюджету України.
Під час судового засідання, яке відбулось 09.06.2009 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 12.06.2009р.
Керуючись ст.ст. 11, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Євпаторійського МВ ГУ МВС України в АР Крим № 22-209 від 09.04.2009 року про видворення за межі території України з забороною в'їзду громадянину Азербайджана ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.
3. Стягнути з Державного бюджету України (пр 31115095700002, МФО 824026 ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 у банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим м. Сімферополь одержувач: Держбюджет м. Сімферополя (або іншого рахунку)) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_2) 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим в 10-ти денний строк з дня проголошення (складення в повному обсязі) постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Латинін Ю.А.