вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
17.03.09Справа №2а-3409/09/4/0170
о 12:27
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі Заєвській Н.В., за участю представників сторін
від позивача - Цвілій Д.В.,
від відповідача - Бікіров А.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Вікторія"
до Державної податкової інспекції у Совєтському районі АР Крим, смт. Совєтський
про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання недійснимакту
Суть спору: Селянське (фермерське) господарство «Вікторія» (далі -позивач) звернулось до адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Совєтському районі АР Крим (далі - відповідач) про визнання недійсним акту невиїзної перевірки №522/23-1/24025938 від 22.12.2008 і скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 12.01.2009 №0000012301/0 і №0000022301/0 і від 16.02.2009 №0000012301/1 і №0000022301/1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку на підставі норм, які регулюють проведення органами державної податкової служби виїзних позапланових перевірок платників податків, крім того сам факт проведення перевірки не був доведений позивачеві у встановленому порядку.
На підставі висновків за актом перевірки, проведеної відповідачем, останнім прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість. Вказані висновки зроблені на підставі припущень відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем із контрагентом, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1., але нікчемність правочину не доведено у встановленому законом порядку.
Ухвалами суду від 20.02.2009 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті справи.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких пояснив, що акт невиїзної документальної перевірки складено у відповідності до норм чинного законодавства, цей акт не є рішенням відповідача, а є документом, що фіксує порушення вимог законодавства позивачем. Податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 126000,00 грн. у спірному податковому повідомленні-рішенні від 12.01.2009 №0000012301/0 та від 16.02.2009 №0000012301/1 визначене відповідачем у зв'язку із порушенням позивачем вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168) і включенням до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціні сільськогосподарської продукції, придбаної у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1., реєстрація у якості платника ПДВ якого анульована згідно із актом ДПІ в Запорізькому районі від 17.03.2008 №19. Податкові повідомлення-рішення від 12.01.2009 №0000022301/0 та від 16.02.2009 №0000022301/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 136500,00 грн. прийняті у зв'язку із порушенням позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), через неправомірне включення до складу валових затрат в податкових деклараціях з податку на прибуток за І півріччя 2008 року, затрат від придбання сільськогосподарської техніки від суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1., запис про державну реєстрацію якого скасовано постановою Господарського суду Запорізької області від 26.11.2007. Вказане, на думку відповідача свідчить про те, що правочин між позивачем і суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1. був укладений з метою, яка не переслідувала мети створення взаємних прав та обов'язків, а була спрямована на ухилення від сплати податків, від так є метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також порушує публічний порядок.
Крім того, відповідач посилався на недотримання сторонами письмової форми правочину, обов'язковість якої встановлена ст. 208 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні 17.03.2009 представником відповідача заявлено клопотання про витребування матеріалів кримінальної справи №1880721, які знаходяться в слідчому відділі Запорізького РВ УМВС в Запорізькій області з метою забезпечення доказів на підтвердження непричетності ОСОБА_1. до підприємницької діяльності.
Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, в задоволенні клопотання відмовлено, оскільки зазначені матеріали не стосуються предмету позову, і вказані обставини відповідач мав дослідити до прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.
Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).
Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).
Враховуючи зазначене, відповідач здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами є справою адміністративної юрисдикції і його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.
Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код 24025938, зареєстрований у якості платника податку на додану вартість (свідоцтво від 09.12.1997 №00744634).
Відповідачем, на підставі п. 5 ст. 11-1 Закону України від 04.12.1990 №512-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.07.2006 по 31.07.2006, з 01.07.2007 по 31.07.2007, з 01.05.2008 по 31.05.2008.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, суд зобов'язаний встановити, чи діяв відповідач на підставі закону, чи є його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Суд погоджується з посиланням позивача на порушення порядку проведення перевірки податковим органом з наступних підстав.
У вступній частині акту від 22.12.2008 № 02/23-124025938 вказано, що документальна невиїзна перевірка проведена згідно із п. 5 ст. 11-1 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509).
Разом з тим, ст. 11-1 вказаного Закону взагалі не містить окремо пункту 5. Частина п'ята цієї статті регулює порядок проведення планових виїзних перевірок органами державної податкової служби одночасно з іншими органами виконавчої влади. Пункт 5 ч. 6 ст. 11-1 передбачає обставину, за наявності якої, податковий орган може провести позапланову виїзну перевірку, а саме, у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Таким чином, суд зазначає, що перевірка позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 11-1 Закону №509 (на яку посилається сам відповідач в акті перевірки), мала б проводитись як позапланова виїзна перевірка, за умови дотримання усіх вимог щодо порядку і передумов її проведення, встановлених цим Законом.
Разом з тим, в акті перевірки зазначено такий її вид як документальна невиїзна. В запереченнях на позов відповідач також наполягає на тому, що податковим органом була проведена документальна невиїзна перевірка. Право органів держаної податкової служби здійснювати документальні невиїзні перевірки на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі передбачено п. 1 ст. 11 Закону №509. Зазначений Закон не передбачає витребування у платника податків письмових пояснень і документальних підтверджень для перевірки відомостей від особи, яка мала правові відносини з платником податків, оформлення наказу і направлень на проведення документальної невиїзної перевірки, тобто порядок її проведення надає платнику податків значно менший обсяг прав і гарантій щодо безпосередньої участі посадових осіб суб'єкту господарювання в ході проведення перевірки, надання пояснень і документів для підтвердження своїх доводів і спростування доводів посадових осіб податкового органу, обґрунтованого оскарження висновків перевірки в досудовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що дії відповідача по проведенню документальної невиїзної перевірки з питання правових відносин з контрагентом, з посиланням в акті перевірки на ст. 11-1 Закону №509 (що фактично є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки), не можна вважати обґрунтованими і такими, що вчинено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення за наслідками такої перевірки.
Крім того, податковим органом було порушено вимоги п. 4.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 N 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за N 925/11205 (далі - Порядок №327), згідно із яким підписання акта невиїзної документальної перевірки здійснюється у приміщенні органу державної податкової служби, куди посадові особи суб'єкта господарювання письмово запрошуються для підписання акта до закінчення строку, передбаченого у пункті 4.2 цього розділу (5-ти робочих днів від дня закінчення установленого для проведення перевірки строку, для суб'єктів малого підприємництва - протягом 3-х робочих днів, а для суб'єктів господарювання, які мають філії та перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10-ти робочих днів). Посилання відповідача на те, що затримка доставки поштового відправлення з запрошенням позивача для підписання акту не залежала від нього не може бути прийнято до уваги, оскільки Порядком №327 встановлені обов'язкові для податкового органу вимоги щодо оформлення та підписання акту перевірки, а цей Порядок не встановлює жодного виключення із встановленого пунктом 4.3 Порядку №327 правила.
Зазначене порушення потягло за собою порушення права позивача щодо своєчасного надання заперечень до акту перевірки (п. 4.4 Порядку №327).
Відповідно до п. 1.3 Порядку № 327 акт - це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Судом встановлено, що на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.01.2009 №0000011301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 126000,00 грн., з яких за основним платежем - 84000,00 грн. і за штрафними санкціям, застосованими відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 - 42000,00 грн. та від 12.01.2009 №0000022301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 136500,00 грн., з якої за основним платежем - 105000,00 грн. і за штрафними санкціям, застосованими відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 - 31500,00 грн.
Позивач не погодився з цими рішеннями, оскаржив їх в порядку адміністративного оскарження, відповідно до ст. 5 Закону №2181. За результатами розгляду його скарги, податкові повідомлення-рішення від 12.01.2009 №0000011301/0 і №0000022301/0, залишені без змін. Відповідно до п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21 червня 2001 р. N 253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 р. за N 567/5758 відповідачем винесені спірні податкові повідомленні-рішення від 16.02.2009 №0000012301/1 і №0000022301/1.
Вирішуючи справу в частині доводів відповідача про порушення позивачем вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону №168 судом встановлено, що відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Пункт 9.8 ст. 9 Закону №168 передбачає випадки, за яких відбувається анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Судом встановлено, що реєстрацію позивача у якості платника ПДВ на момент перевірки податковим органом не анульовано, що підтверджується самим актом перевірки від 22.12.2008 № 02/23-124025938 (п. 2.4.1, а.с. 7).
Суд зауважує, що з огляду на вид здійсненої перевірки, висновки податкового органу про порушення 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 обґрунтовані даними податкової звітності платника податку і відомостями про анулювання реєстрації у якості платника ПДВ контрагента позивача. Таким чином, відповідачем не досліджувались податкові накладні, видані суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1., не встановлювалось реальне здійснення господарських операцій, в акті перевірки не наведено даних про включення підприємцем ОСОБА_1. сум податку за відповідними господарськими операціями до складу податкового зобов'язання звітного податкового періоду і сплату сум податку до бюджету.
Судом досліджено в судовому засіданні податкові накладні, видані фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. №117 від 24.07.2006, №26 від 09.07.2007, №27 від 12.07.2007 на загальну суму 504000,00, в тому числі ПДВ 84000,00 грн.
В обґрунтування своїх доводів відповідач посилався на те, що реєстрація у якості платника ПДВ фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. анульована згідно із актом ДПІ в Запорізькому районі від 17.03.2008 №19, запис про державну реєстрацію скасовано постановою Господарського суду Запорізької області від 26.11.2007.
Судом встановлено, що податкові накладні, за якими позивачем сформовано податковий кредит, видані до анулювання реєстрація фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. у якості платника ПДВ і до скасування запису про його державну реєстрацію у якості суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, в наданій відповідачем постанові Господарського суду Запорізької області від 26.11.2007 відсутня відмітка про набрання цим судовим рішенням законної сили.
Суд звертає увагу відповідача, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання і анулювання його реєстрації у якості платника ПДВ не тягне автоматичного визнання недійсними всіх правочинів, укладених цим суб'єктом господарювання до моменту такого скасування (анулювання) і, за відсутності інших передбачених законом підстав, не надає податковому органу права для застосування заходів відповідальності до позивача у справі.
Донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за податковими повідомленнями-рішеннями від 12.01.2009 №0000022301/0 та від 16.02.2009 №0000022301/1 на загальну суму 136500,00 грн. мотивовано порушенням позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, через неправомірне включення до складу валових затрат в податкових деклараціях з податку на прибуток за І півріччя 2008 року, затрат від придбання сільськогосподарської техніки від суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1.
Згідно із вказаною нормою не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
При цьому відповідачем не зазначено, відсутність яких саме документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового органу і за якими саме господарськими операціями стала підставою для висновків перевірки про завищення позивачем валових витрат.
З огляду на вид проведеної перевірки (документальна невиїзна), відповідач фактично не мав можливості перевірити наявність будь-яких документів податкового обліку позивача, оскільки перевірку проведено виключно на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), поданих платником податків до податкового органу, а не первинних документів обліку позивача.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що загальний розмір валових витрат у сумі 420000 грн. сформовано позивачем за тими ж операціями, що і суми податкового кредиту у сумі 84000,00 грн., тобто за операціями, які мали місце до скасування запису про державну реєстрацію ОСОБА_1. у якості суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідач посилався на нікчемність правочинів, укладених позивачем, за якими сформовано податковий кредит у сумі 84000,00 грн. і валові витрати на суму 420000,00 грн. за господарськими операціями з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. , як таких, що суперечать моральним принципам суспільства і порушують публічний порядок, посилаючись на ч. 1 ст. 203, ст. 208, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.
Суд критично ставиться до даних тверджень відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
На обґрунтування невідповідності укладених позивачем правочинів вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України відповідачем вказано, що вони були укладені з метою, яка не переслідувала мети створення взаємних прав та обов'язків, а була спрямована на ухилення від сплати податків, від так є метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також порушує публічний порядок.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне формування податкового кредиту в податковому обліку позивача.
Наявність протиправного наміру позивача, як юридичної особи, означає наявність наміру або мети посадових осіб суб'єкта господарювання на незаконне отримання матеріальних благ або інших переваг через укладення спірного правочину.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок по наданню належних і допустимих доказів такого наміру покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідачем таких доказів не надано, крім того, за наданими відповідачем документами суд не має можливості відстежити реальне виконання сторонами правочинів, фактичну сплату ПДВ в ціні товару, відображення цього податку в податковій звітності постачальника і сплату цього податку до бюджету.
Таким чином, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування, а посилання відповідача на заподіяння державі збитку не підтверджено жодним з доказів, наданих останнім.
Посилання відповідача на порушення форми правочину через укладення позивачем із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. усних договорів про поставку сільськогосподарської продукції також не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, можуть вчинятися усно. Відповідачем не досліджено документів про виконання сторонами спірних правочинів і не спростовано можливості укладання спірних правочинів в усній формі. Крім того, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що достатність доказової бази на підтвердження нікчемності укладених правочинів є обов'язковою передумовою винесення спірних податкових повідомлень-рішень і за відсутності належних доказів спрямованості мети (наміру) суб'єкту господарювання на незаконне заволодіння майном держави, суперечності правочину інтересам держави і суспільства і порушення публічного порядку, податковий орган не мав права приймати спірні податкові повідомлення-рішення, тому їх слід визнати протиправними і скасувати.
Разом з тим, розглядаючи справу в частині позовних вимог про визнання недійсним акту перевірки суд зазначає, що акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинених у процесі чи за результатами перевірок тощо, не можуть оспорюватись в суді, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.
Зазначений позивачем акт може бути лише підставою для прийняття рішення податковим органом.
Статтею 3 КАС України визначено, що адміністративний позов є звернення до суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, якими згідно зі ст. 17 КАС України є прийняття рішень, тобто нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії.
Оскільки компетенція адміністративного суду не поширюється на розгляд спору в частині вимог про визнання недійсним акту перевірки, суд вважає що в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач зазначив позовні вимоги лише про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, а не про визнання їх протиправним та скасування, як це передбачене для правових актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторони по справі.
Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
У зв'язку зі складністю справи судом 17.03.2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 22.03.2009 року постанова складена у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Совєтському районі АР Крим від 12.01.2009 №0000011301/0 і від 16.02.2009 №0000012301/1 про визначення Сільськогосподарському (фермерському) господарству «Вікторія» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 126000,00 грн., в тому числі за основним платежем 84000,00 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 42000,00 грн.
Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Совєтському районі від 12.01.2009 №0000022301/0 і від 16.02.2009 №0000022301/1 про визначення Сільськогосподарському (фермерському) господарству «Вікторія» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 136500,00 грн., в тому числі за основним платежем 105000,00 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 31500,00 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського (фермерського) господарства «Вікторія» 1,70 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя підпис Циганова Г.Ю.