Іменем України
26 грудня 2018 року
Київ
справа №819/1937/17
адміністративне провадження №К/9901/51155/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 (Головуючий суддя: Осташ А.В.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 (головуючий суддя: Старунський Д.М., судді: Кушнерук М.П., Рибачук А.І.)
у справі №876/42/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колексі»
до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
про скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Колексі» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило скасувати рішення ОДПІ від 14.09.2016 № 59/12-01 «Про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість».
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення ОДПІ від 14.09.2016 № 59/12-01 «Про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість».
У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм: абзацу «г» пункту 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст.ст. 72, 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції після внесення змін Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОДПІ посилається на те, що анулювання позивачу реєстрації платником ПДВ було зроблено правомірно у зв'язку з наявністю підстав, визначених в абзаці «г» пункту 184.1 ст. 184 ПК України.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У судовому процесі встановлено, що рішенням про анулювання реєстрації платника ПДВ від 14.09.2016 № 59/12-01 було анульовано реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Колексі» з підстав неподання до ОДПІ податкових декларацій з ПДВ протягом 12 послідовних місяців - з серпня 2015 року по липень 2016 року. Як правову підставу цього рішення ОДПІ вказало абзац «г» пункту 184.1 ст. 184 ПК України.
Відповідно до підпункту «г» пункту 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.
Вказані правові норми встановлюють дві окремі підстави для анулювання реєстрації платника ПДВ: неподання платником податків декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або подання такої декларації, яка свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.
Отже, при вирішенні вказаного спору у судовому процесі мають бути встановлені обставини щодо наявності або відсутності вищевказаних підстав і на підставі цих обставин необхідно зробити висновок про правомірність або неправомірність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника ПДВ з підстав підпункту «г» пункту 184.1 ст. 184 ПК України.
Обставини щодо дійсних підстав прийняття ОДПІ оспорюваного рішення не були встановлені у судовому процесі відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови суду першої інстанції) та частини 2 ст. 73 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови апеляційного суду) входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника ПДВ.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зробили висновок про відсутність підстав, визначених підпунктом «г» пункту 184.1 ст. 184 ПК України. Такий висновок зроблений із врахуванням встановлення обставин подання позивачем податкових декларацій з ПДВ за серпень та вересень 2015 року, які не були прийняті контролюючим органом як податкова звітність; вилучення у позивача комп'ютерної техніки під час проведення обшуку СУФР ГУ ДФС у Тернопільській області згідно протоколу обшуку від 23.12.2015; обставин зміни позивачем місця реєстрації та перебування позивача на тимчасовому обліку до кінця року у контролюючому органі за попереднім місцем реєстрації. Тоді як у касаційній скарзі, як і у судовому процесі, контролюючий орган посилається на те, що підставою для анулювання реєстрації платника ПДВ позивача було подання позивачем податкової звітності з ПДВ з показниками, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів (робіт/послуг) протягом 12 послідовних місяців.
Згідно зі ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови суду першої інстанції) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).
Ці норми кореспондуються з нормами ст.ст. 72 та 90 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови суду апеляційної інстанції).
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).
При цьому, враховуючи те, що судами у судовому процесі не було встановлено обставин щодо підстав для прийняття ОДПІ оспорюваного рішення, судові рішення підлягають скасуванню повністю з направленням на новий розгляд до суду першої інстанції.
Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)
Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.
Скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя:І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко