Справа № 825/1177/18 Суддя першої інстанції: Д'яков В.І.
02 січня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Епель О.В., Кузьменка В.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняту у порядку письмового провадження ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач, Міноборони України), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Третя особа, Чернігівський ОВК), про:
- визнання неправомірними дій Міноборони України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії;
- скасування протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02.02.2018 року № 12 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги;
- зобов'язання Відповідача призначити та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до та в розмірі, встановленому пп. «б» п. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 року позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 року частково задоволено апеляційну скаргу Міноборони України - рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 року в частині задоволення позовних вимог про скасування протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 02.02.2018 року № 12 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги та зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до пп. «б» п. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - скасовано, а адміністративний позов у цій частині позовних вимог задоволено частково - зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням II (другої) групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до пп. «б» п. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні позовних вимог про скасування протоколу та зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, в іншій частині - відмовлено.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 року - залишено без змін.
У жовтні ОСОБА_1 у порядку ст. 383 КАС України звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив постановити окрему ухвалу та направити її на адресу Міністра оборони України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме прийняттю комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протоколу від 31.08.2018 року №89, відповідно до якого всупереч норм законодавства України та рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 року у справі №825/1177/18 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності. Крім того, у своїй заяві Позивач просив постановити окрему ухвалу щодо притягнення до відповідальності членів комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, які в порушення норм законодавства України та рішення суду прийняли рішення (протокол) кардинально протилежне рішенню (висновкам) судів у справі №825/1177/18.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Міноборони України на виконання рішення суду у справі №825/1177/18 - залишено без задоволення. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на виконання судових рішень Міноборони України повторно розглянуто документи ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до норм чинного законодавства і прийнято рішення, викладене у формі протоколу, із зазначенням підстав відмови в її призначенні та виплаті. Крім того, суд зауважив, що незгода Позивача з викладеним у протоколі від 31.08.2018 року № 89 рішенням є підставою для звернення до суду у загальному позовному порядку з вимогою про визнання протиправним та скасування вказаного рішення.
Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти рішення про задоволення заяви у порядку ст. 383 КАС України про постановлення окремої ухвали для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та притягнення членів комісії Міноборони України, які прийняли протокол від 31.08.2018 року всупереч та без врахування висновків суду. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Відповідач, попри висновки судів першої та апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову у призначенні Позивачу одноразової грошової допомоги з підстав, які вже були визнані необґрунтованими. Крім того, наголошує, що судовими рішеннями зобов'язано Відповідача не лише розглянути заяву Позивача, а прийняти відповідне рішення саме з урахуванням висновків суду. Зазначає про помилковість позиції суду першої інстанції щодо необхідності захисту порушених прав шляхом звернення до суду із новим окремим позовом, оскільки ст. 383 КАС України передбачено окремий інститут судового контролю за виконанням рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу Міноборони України просить в її задоволенні відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію аналогічними висновкам суду першої інстанції доводами.
У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2018 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду у справі №825/1177/18 виконано Міноборони України у повному обсязі, а незгода з прийнятим на його виконанням рішенням комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум є підставою для оскарження його у загальному порядку.
Однак з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст. 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Як було встановлено раніше, рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 року у справ №825/1177/18 Міноборони України зобов'язано повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням II (другої) групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до пп. «б» п. 1 ст. 16.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Крім того, у згаданому рішенні суду встановлено, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, травми, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності ІІ групи - 17.08.2016 року. Про наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги вказано й у постанові Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2017 року у справі №736/858/17, яка набрала законної сили 14.12.2017 року. та відповідно до положень ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню.
Крім іншого, у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 року у справі №825/1177/18 критично оцінено посилання Міноборони України на те, що ОСОБА_1 не надано копій документів, що підтверджують причини і обставини поранення, та зазначено, правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст. ст. 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, є відповідна довідка МСЕК, а також протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду у справі №825/1177/18 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, викладене у п. 27 протоколу засідання комісії від 31.08.2018 року № 89 (т. 2 а.с. 9). У даному рішенні зазначено, що, по-перше, зміна групи інвалідності у ОСОБА_1 відбулася понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 8 Порядку № 975 та правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2018 року у справі №750/5074/17, не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності, по-друге, ОСОБА_1 не подано документ, що свідчить про причини та обставини порушення, які передбачено п. 11 Порядку №975, оскільки висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 04.01.2012 року №5/ж, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 05.12.2012 року №5, які подані разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення.
Разом з тим, Чернігівський окружний адміністративний суд не врахував, що викладені у протоколі від 31.08.2018 року №89 підстави для відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразового грошового забезпечення вже були спростовані судовими рішеннями у справі №825/1177/18, про здійснення контролю виконання яких просить Позивач.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що у резолютивній частині постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 року зазначено про обов'язок Міноборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги і прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. Водночас, зміст оформленого п. 27 протоколу від 31.08.2018 року №89 рішення свідчить, що Відповідачем не були враховані висновки суду апеляційної інстанції, адже підстави відмови у призначенні такої допомоги вже були визнані судом необґрунтованими.
Таким чином, з огляду на правовий статус Міноборони України як суб'єкта владних повноважень по відношенні до ОСОБА_1 як громадянина України, який за наслідками судового захисту вправі очікувати на своєчасне та у повному обсязі поновлення порушених прав з боку державних органів, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви, у тому вважає, що оформлене п. 27 протоколу від 31.08.2018 року №89 рішення відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги прийнято всупереч рішення суду, яке набрало законної сили, адже не враховує викладені у такому судовому акті висновки.
Таким чином, дії Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині прийняття рішення щодо відмови у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги без урахування висновків суду суперечать п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України, відповідно до яких судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Як вже було зазначено вище, згідно ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
З урахуванням наведеного, а також з огляду на наявність у суду апеляційної інстанції повноважень на постановлення окремої ухвали, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення із постановленням окремої ухвали про визнання протиправним рішення комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого п. 27 протоколу від 31.08.2018 року №89, та зобов'язання Міноборони України вжити заходи щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та прийняття відповідного рішення з урахуванням висновків суду.
Водночас, судова колегія вважає передчасними вимоги Апелянта про постановлення окремої ухвали щодо притягнення до відповідальності членів комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, які в порушення норм законодавства України та рішення суду прийняли рішення (протокол) кардинально протилежне рішенню (висновкам) судів у справі №825/1177/18, оскільки, в силу наведеної вище ч. 2 ст. 249 КАС України виключно у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. У даному випадку рішення, з яким не погоджується Позивач, приймалося колегіальним органом - комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а не конкретно визначеною посадовою (службовою) особою, у зв'язку чим підстави для постановлення окремої ухвали щодо кожного її члена відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про визнання протиправним рішення, вчиненого суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково - ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти окрему ухвалу, якою зобов'язати суб'єкта владних повноважень усунути порушення закону.
Керуючись ст. ст. 14, 242-244, 249, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 383 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року - скасувати.
Прийняти окрему ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 27 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31 серпня 2018 року №89.
Зобов'язати Міністерство оборони України вжити заходи щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням II (другої) групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до пп. «б» п. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Зобов'язати Міністерство оборони України подати до Шостого апеляційного адміністративного суду у двомісячний строк з дня набрання законної сили даною постановою суду звіт про вжиті заходи щодо усунення встановлених порушень.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді О.В. Епель
В.В. Кузьменко
Повний текст постанови складено « 02» січня 2019 року.