ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 грудня 2018 року № 826/16397/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Добрівської Н.А.,
розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
третя особа:Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 №7166-17, -
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві), за участю третьої особи - Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - третя особа, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 12.06.2015 за №7166-17.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що нею отримано у липні 2015 року спірне податкове повідомлення-рішення, яким нараховано суму податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн, яку позивачем було сплачено. Однак, ознайомившись із судовою практикою з вирішення спорів щодо нарахування транспортного податку за 2015 рік, позивач вважає помилковою сплату ним суми податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, а податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/16397/17 та вказану справу 15.12.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А.
Згідно з вимогами статей 12, 19, 20, 26 КАС України зазначений спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у формі спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими статтями 262, 263 КАС України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2018 призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) на підставі п.6 ч.6 ст.12 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду від 07.02.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, посилаючись на те, що позивач у відповідності до положень статті 267 Податкового кодексу України у 2015 році була платником транспортного податку та зобов'язана його сплачувати.
За результатами розгляду клопотання позивача призначення справи за загальними правилами у судовому засіданні судом 20.08.2018 постановлено ухвалу про відмову у його задоволені.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 12.06.2015 за №7166-17, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн.
Позивачем сплачено вказану суму транспортного податку у розмірі 25 000 грн, що підтверджується копією квитанції від 08.09.2015 за №8530810017.
Позивач, вважаючи незаконним нарахування їй вказаного податкового зобов'язання, а спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 за №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015, передбачено зміни до Податкового кодексу України шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, якою введено транспортний податок.
Як передбачено підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому згідно пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Тобто із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Разом з тим, відповідно до пункту 8.1. статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
За підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до переліку місцевих податків належить податок на майно.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.
Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.
Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, норма передбачає період опублікування рішення ради (період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим). Ці періоди не співпадають у часі.
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що транспортний податок у м. Києві встановлено рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 за №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 за № 242/5629», яке опубліковано у газеті Хрещатик у січні 2015 року за № 13/1, тобто після 15.07.2014 року, а тому в силу положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України норми вказаного рішення Київської міської ради підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.
При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах, зокрема, від 06.02.2018 у справі №808/2192/17, від 11.06.2018 у справі №820/5890/16, від 05.09.2018 у справі №822/579/16.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 за №7166-17, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст.2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 12.06.2015 за №7166-17.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 02095, АДРЕСА_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39479227, адреса: 02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, 3).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя Н.А. Добрівська