ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 грудня 2018 року № 826/3515/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Добрівської Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства соціальної політики України
третя особа:Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
проскасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства соціальної політики України з вимогами про:
- скасування наказу Міністерства соціальної політики від11.02.2016 №58к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування Департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- поновлення з 12.02.2016 ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування Департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Міністерства соціальної політики України;
- стягнення з Міністерства соціальної політики України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.02.2016 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що перебуваючи на посаді начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування Департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Міністерства соціальної політики України стосовно неї була проведена перевірка відповідно до Закону України «Про очищення влади». Наказом заступника Міністра-керівника апарату Міністерства соціальної політики України від 11.02.2016 №58к її було звільнено з посади з підстав передбачених п.7-2 частини першої ст.36 Кодексу законів про працю України.
Позивач вважаючи зазначений наказ незаконним та протиправним, звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
09.03.2016 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
27.04.2016 в судовому засіданні до матеріалів справи долучено заперечення відповідача, в яких його представник проти позову заперечував в повному обсязі просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у письмових запереченнях.
10.05.2016 та 17.05.2016 представник відповідача надіслав заперечення на адміністративний позов у яких наголошував на правомірності дій відповідача, зазначив, що він діяв у межах і у спосіб визначений законодавством.
18.05.2016 позивач подала клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п.4 ч.2 ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з оскарженням в судовому порядку висновку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 27.11.2015 за №1486-Д/9/26-50-17-03-23 про результати додаткової перевірки достовірності відомостей ОСОБА_1, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади».
02.06.2016 позивачем подано заяву про зміну підстав для подачі клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п.3 ч.1ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України.
21.09.2016 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва зупинено провадження у справі.
12.07.2017 позивач подала заяву до суду про поновлення провадження у справі у зв'язку з постановленням рішення Київським апеляційним адміністративним судом від 21.06.2017 по справі № 826/77/34/16, яким визнано незаконним та скасовано висновок Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 27.11.2015 за № 1486-Д/9/26-50-17-03-23 про результати податкової перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1, вказаних у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, який був підставою для звільнення з посади позивача.
11.08.2017 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва поновлено провадження у справі.
На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 за №6058 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/3515/16 та вказану справу передано 01.11.2017 на розгляд судді Добрівській Н.А.
Ухвалою від 04.12.2017 справа прийнята до провадження та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України шляхом викладення його в новій редакції.
Пунктом 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку з наведеним, розгляд даної справи продовжується судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017.
07.02.2018 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якій уповноважений представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначав, що відповідач діяв у межах визначених законом на підставі довідки виданої Державною фіскальною службою.
13.04.2018 позивачем подано проект надісланої відповідачу мирової угоди для врегулювання спірних правовідносин та поновлення її на посаді, який був відхилений представником відповідача у підготовчому засіданні.
У підготовчому засіданні 25.04.2018, за результатами обговорення клопотання представника відповідача, судом постановлена ухвала про залучення до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державну податкову інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
29.08.2018 судам постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадженні і призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись дана справа, судом враховано наступне.
Згідно частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.
Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.
Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.
Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).
Враховуючи, що згідно ухвали суду від 04.12.2017 відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про розгляд справи одноособово, про що складено відповідний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018.
Ухвалою суду від 14.09.2018 витребувано у третьої особи інформацію про результати додаткової перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1, вказаних у декларації про майно, доходи і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, проведеної на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 у справі №826/7734/16.
04.09.2018 представником відповідача надано додаткові пояснення у справі, в яких представником зазначається, що позивач ознайомлена з наказом про звільнення у передбачений законом строк, зауважень не мала, а отже відповідач права позивача не порушив.
24.09.2018 відповідач надав додаткові пояснення, просив у задоволенні позову відмовити.
На виконання вимог ухвали від 04.09.2018 третьою особою 17.10.2018 наданий висновок про результати додаткової перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади».
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала і просила позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, наголосив на правомірності дій відповідача, якими не порушив права позивача, у задоволенні позову просив відмовити.
За результатами судового засідання, наявних матеріалів справи, які дають змогу здійснити оцінку правомірності взаємовідносин сторін, відсутністю потреби заслуховувати свідків чи експерта, за наявності заяви учасників процесу, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 11.02.2016 за №58к ОСОБА_1 11.02.2016 звільнена з посади начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи з підстав, передбачених пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Підставою для прийняття вказаного наказу стала довідка про результати перевірки передбаченої Законом України «Про очищення влади», яка складена на підставі висновків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 15.06.2015 за №1486/9/26-50017-03-23 та висновку про результати додаткової перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади».
Вважаючи протиправним своє звільнення, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку (матеріалам справи) встановленим у справі обставинам з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд зважає на наступне.
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».
За визначенням частини першої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем В.Ф., підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до Закону України від 17.07.1997 за №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04.08.1961, передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
Крім того, згідно рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи, викладених у Резолюції №1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», ліквідуючи спадщину колишніх комуністичних тоталітарних систем демократична держава, заснована на верховенстві права, повинна застосовувати власні процесуальні засоби. Вона не може застосовувати будь-які інші засоби, оскільки тоді вона буде не кращою, ніж тоталітарний режим, який потрібно ліквідувати. Демократична держава, заснована на верховенстві права, має у своєму розпорядженні достатньо засобів для служіння справі правосуддя і покарання винних, однак вона не може й не повинна піддаватися бажанню помститися замість того, щоб домагатися правосуддя. Замість цього вона повинна дотримуватися прав людини й основоположних свобод, таких як право на справедливий судовий розгляд і право бути почутим, та поширювати їх навіть на тих осіб, які, коли вони були при владі, самі їх не дотримувалися.
Встановлені згадуваною Резолюцією №1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини, який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі ( рішення від 24.04.2007 у справі «Матиєк проти Польщі», від 17.07.2007 у справі «Бобек проти Польщі», від 15.01.2008 у справі «Любох проти Польщі»), а також рішення від 14.02.2006 у справі «Турек проти Словаччини».
У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем В.Ф., підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
З матеріалів справи вбачається, що позивач займала посаду начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування Департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи з 16.06.2014 і по день звільнення, таким чином, відповідач правомірно проводив перевірку відносно позивача.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» затверджено Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; перелік органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Відповідно до цього Порядку вбачається, що перевірка достовірності відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» проводиться керівником відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу), згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, Керівник відповідного органу приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).
При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/7734/16 визнано незаконним та скасовано висновок від 27.11.2015 за №1486-Д/9/26-50-17-03-23 про результати додаткової перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1.
На виконання наведеного вище рішення суду Головним управлінням ДФС у м. Києві складено висновок від 16.10.2018 про результати додаткової перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади», в якому встановлено достовірність відомостей зазначених у Декларації ОСОБА_1
Оскільки як встановлено під час розгляду справи, висновок контролюючого органу, який слугував підставою для винесення відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 з відповідної посади, був визнаний у судовому порядку протиправним і скасований рішенням суду, наказ Міністерства соціальної політики від11.02.2016 за №58к підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 має бути поновлена на тій посаді, яку вона займала до свого звільнення -начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування Департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Міністерства соціальної політики України.
Так, згідно зі ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014).
Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача зі займаної до такого звільнення посади, він підлягає поновленню саме на ній з 12.02.2016 (наступного дня після незаконного звільнення).
Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.02.2016 по день ухвалення судового рішення.
За припасами частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 за №9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 за №21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з довідкою Мінсоцполітики 12.03.2018 за №42/0/26-18 середня заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи складає 8 790,68 грн (грудень 2015 року та 7 974,58 грн (січень 2016 року), а середньоденна заробітна плата - 371,27 грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі звільненого працівника, в даному випадку з 12.02.2016 по 26.12.2018, що становить 718 робочих днів.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу становить 266 571,86 грн (718 х 371,27 грн).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст.2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов Кривоус Вікторії Миколаївни задовольнити.
Скасувати наказ Міністерства соціальної політики від 11.02.2016 за №58к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування Департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Поновити ОСОБА_1 з 12.02.2016 на посаді начальника відділу організації медико-санітарного лікування онкохворих та дитячого харчування Департаменту соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Міністерства соціальної політики України.
Стягнути з Міністерства соціальної політики України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.02.2016 по 26.12.2018 в сумі 266 571 (двісті шістдесят шість тисяч п'ятсот сімдесят одна) гривня 86 коп.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя Н.А. Добрівська