Справа № 135/1566/18
Провадження № 2/135/430/18
21.12.2018 року м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Патраманського І.О.,
при секретарі
судового засідання Ступак Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у загальному позовному провадженні, у залі суду, у місті Ладижин Вінницької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ладижинської міської ради Вінницької області про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом до Ладижинської міської ради, на обґрунтування якого зазначив, що житловий будинок АДРЕСА_1 входив до структури основних засобів КСП «Ладижинський». Він зареєстрований в даному з 1988 року і по даний час, та користується цим об'єктом нерухомості вже тридцять років Він є єдиними володільцем об'єкту нерухомості, будь - яких претензій щодо використання об'єкту нерухомості йому ніхто не виказує. Право власності на цей житловий будинок не зареєстровано.
У зв'язку з чим просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок із господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, що позначаються літерою «А» - житловий будинок, загальною площею 86,6 кв.м. та житловою площею 39,2 кв.м.; веранда - «а»; веранда - «а1»; ганок - «а2»; ганок - «а3»; госпблок - «Б»; погріб - «Бп»; убиральня - «б»; споруди - «1-4».
Позивач в судовому засідання не з'явився, однак, подав до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, а справу розглянути за його відсутності.
Представник відповідача - Ладижинської міської ради в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду від представника за довіреністю надійшла заява, у якій вона просить суд розгляд справи проводити за відсутності представника ради та не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно п.1 ч.2ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
У свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 344 ЦК України, особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Відповідно до ч.4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду, цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.
Відкрите володіння даним житловим будинком продовжується і до сьогодні. За весь час користування жодних спорів щодо даного будинку немає, жодних претензій зі сторони третіх осіб щодо будинку не пред'являлось.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається.
Як вбачається з п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" можливість предявлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Пунктом 14 зазначеної постанови вказано, що виходячи зі змісту частини першої ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Згідно п.9 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга ст. 344 ЦК України).
Добросовісним набувачем є особа (незаконний володілець), яка протягом всього часу володіння майном повинна бути впевнена, що на це майно не претендують інші особи, і вона отримала це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 розпочав добросовісно володіти житловим будинком АДРЕСА_1 з 1988 року та володів ним відкрито та безперервно.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Частиною 4 статті 206 ЦПК України, передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд вважає, що у відповідності до ст. 206 ЦПК України позовні вимоги підлягають задоволенню, так як визнання відповідачем позову є безумовним, не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Не зважаючи на те, що у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, суд вважає за необхідне дослідити докази.
Отже, дані факти підтверджуються сукупністю доказів, що не викликають сумнівів у своїй достовірності та допустимості.
Із паспорту громадянина України серії МЕ 580291, видно, що ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1 з 18.10.1988 року.
Із технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_2, видно характеристики будинку, господарських будівель та споруд.
Із домової книги на будинок АДРЕСА_1 видно, що ОСОБА_2 проживає у даному будинку.
Із архівної довідки № 01-15/306 від 13.12.2013 року, виданої Архівним відділом Ладижинської міської ради видно, що до структури основних засобів КСП «Ладижинський» входив житловий будинок АДРЕСА_1, проте, хата та сарай ОСОБА_2 не входять в перелік майна, яке підлягає паюванню.
Із письмових пояснень ОСОБА_4 видно, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 близько 20 років та проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 Даним житловим будинком її чоловік володіє більше 10 років.
Ці докази суд приймає до уваги, оскільки вони зібрані із дотриманням вимог законів, не суперечать один одному та ніким не оскаржуються.
Отже, оскільки ОСОБА_2 є добросовісним набувачем АДРЕСА_1, володіє ним відкрито і безперервно протягом 30 років, тобто, при заволодінні чужим майном не знав і не іг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, не приховував факт знаходження майна в його володінні, і володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Особливості розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду урегульовані нормами ст. 142 цього Кодексу. Зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч. 1 ст. 142 ЦПК України).
Положенням п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову визначена позивачкою у сумі 150 000 грн., а судовий збір відповідно становить 1 500,00грн.
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_2 при зверненні до суду з цим позовом сплатив судовий збір у розмірі 1 500,00грн., а відповідачем Ладижинською міською радою Вінницької області визнано позов на стадії підготовчого провадження, то згідно із ч. 1 ст. 142 ЦПК України розподіл судових витрат необхідно здійснити таким чином: зобов'язати відповідача сплатити позивачеві 50 відсотків судового збору, що становить 750,00 грн., та повернути позивачеві з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, що становить 750,00 грн.
На підставі ст. ст. 3, 4, 12, 13, 77, 78, 79, 80, 141, 223, 259, 263-265, 352,354-356 ЦПК України, керуючись ст. ст. 16, 328, 344 ЦК України, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", суд -
Позов ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати право власності за набувальною давністю за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, на житловий будинок із господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що позначаються літерою «А» - житловий будинок, загальною площею 86,6 кв.м. та житловою площею 39,2 кв.м.; веранда - «а» ; веранда - «а1»; ганок - «а2»; ганок - «а3»; госпблок - «Б»; погріб - «Б/п»; убиральня - «б»; споруди - «1-4».
Стягнути із Ладижинської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Повернути ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, що становить 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року) апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21 грудня 2018 року.
Суддя: