ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 грудня 2018 року № 640/19776/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмовому провадженні матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби
Дарницького районного управління юстиції - Фещук Олени Андріївни
третя особа ОСОБА_3
про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції - Фещук Олени Андріївни (далі по тексту - відповідач), третя особа ОСОБА_3, в якому просить визнати протиправними та скасувати постанову про відкриття ВП №57769958 від 23 листопада 2018 року, постанову про розшук майна боржника від 23 листопада 2018 року ВП №57769958, постанову від 23 листопада 2018 року про арешт майна боржника у ВП №57769958, винесені відповідачем, зобов'язати відповідача закрити виконавче провадження №57769958 від 23 листопада 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірні постанови є протиправними, оскільки відповідачем фактично не було стягнуто з боржника на користь стягувача сум, присуджених згідно виконавчого листа.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 грудня 2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.
18 та 22 грудня 2018 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що вказану справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли щодо дій державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору, а виконавче провадження відкрито на підставі виданого Дніпровським районним судом м. Києва виконавчого листа.
З приводу поданого клопотання суд зазначає, що згідно положень ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Оскільки в межах даної адміністративної справи предметом розгляду є, зокрема, постанова про стягнення виконавчого збору та пов'язані з її винесенням постанови, справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим клопотання відповідача щодо закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.
У судове засідання 24 грудня 2018 року прибули позивач та третя особа, відповідач не прибув, в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Позивач та третя особа у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.
Суд на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до подальшого розгляду адміністративної справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
В провадженні Відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції перебуває виконавче провадження №48981283 за заявою стягувача ОСОБА_3 (стягувач) до ОСОБА_1 (боржник) на підставі виконавчого листа від 07 листопада 2014 року №755/22344/14-ц, виданого Дніпровським районним судом м. Києва.
22 листопада 2018 року позивач та ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявами про закриття виконавчого провадження про справі №755/22344/14-ц та про повернення стягувачу виконавчого листа №755/22344/14-ц від 07 листопада 2014 року, зняття арешту з транспортних засобів.
23 листопада 2018 року відповідачем, керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та припинення чинності арешту майна боржника згідно постанови ВП №48981283 від 02 жовтня 2018 року.
Крім того, 23 листопада 2018 року відповідачем винесено наступні постанови:
- ВП №57769958 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 50339,99 грн.;
- ВП №57769958 про розшук майна боржника, якою оголошено у розшук майно позивача та постановлено затримати та направити на штрафний майданчик тимчасового затримання наступний транспортний засіб: PEUGEOT 3008, тип кузова Універсал-В, № кузова VF3MJAHXVJS082479, № двигуна 10DY1C4003009, 2018 року випуску, НЗ: АА1207КА, ПФ 01 ФЕРМЕР, причіп ПР-Бортовий-В, 2000 року випуску, ДНЗ: 13724КА;
- ВП №57769958 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно, що належить позивачу в межах суми звернення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 50339,99 грн.
Не погоджуючись з правомірністю винесення зазначених постанов, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За вимогами п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 02 квітня 2012 року за №489/20802, (далі - Інструкція), встановлено наступне.
Примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону.
У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (п. 5 розділу ІІІ Інструкції).
Згідно з п.8 розділу ІІІ Інструкції, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Відповідно ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №57769958 від 23 листопада 2018 року була винесена державним виконавцем на підставі постанови відповідача №48981283 від 23 жовтня 2015 року про стягнення з позивача виконавчого збору. Спірні постанови про розшук майна боржника від 23 листопада 2018 року ВП №57769958, від 23 листопада 2018 року про арешт майна боржника у ВП №57769958, винесені відповідачем на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №57769958 від 23 листопада 2018 року.
Тобто, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №57769958 від 23 листопада 2018 року прийнята у відповідності до вимог законодавства. При цьому, доводи позивача про безпідставність стягнення з нього виконавчого збору з огляду на відсутність примусового стягнення з нього суми заборгованості за виконавчим листом Дніпровського районного суду м. Києва не можуть бути підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних постанов, оскільки постанова державного виконавця №48981283 від 23 жовтня 2015 року про стягнення виконавчого збору позивачем не оскаржувалась, а тому є чинною станом час розгляду даної справи (протилежного позивачем не доведено).
Оскільки виконавчий документ повернено постановою від 23 листопада 2018 року відповідно п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий збір при цьому не було стягнуто, суд дійшов висновку, що відповідачем в межах визначених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкції винесено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження №57769958 та, як наслідок, винесено спірні постанову про розшук майна боржника від 23 листопада 2018 року ВП №57769958, та від 23 листопада 2018 року про арешт майна боржника у ВП №57769958.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що спірні постанови від 23 листопада 2018 року про відкриття виконавчого провадження №57769958, про розшук майна боржника №57769958, про арешт майна боржника у ВП №57769958 є такими, що прийняті в межах та на підставі Закону України «Про виконавче провадження», а отже позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Оскільки позовна вимога зобов'язати відповідача закрити виконавче провадження №57769958 від 23 листопада 2018 року є похідною від попередніх, суд вважає, що відсутні підстави для її задоволення.
При цьому, стосовно клопотання позивача про закінчення виконавчого провадження суд зазначає наступне.
Положеннями ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено, зокрема, обов'язок розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;
2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;
3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;
4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;
7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;
8) визнання боржника банкрутом;
9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;
14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України;
15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;
16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
З наведених норм вбачається, що у Законі України «Про виконавче провадження» відсутня така підстава для закінчення виконавчого провадження як подання боржником клопотання про закінчення виконавчого провадження.
Щодо розгляду клопотання позивача про закінчення виконавчого провадження, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що 22 листопада 2018 року позивач та ОСОБА_3 звернувся до відповідача з відповідними заявами про закриття виконавчого провадження про справі №755/22344/14-ц та про повернення стягувачу виконавчого листа №755/22344/14-ц від 07 листопада 2014 року, зняття арешту з транспортних засобів, за наслідками розгляду яких 23 листопада 2018 року відповідачем, керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та припинення чинності арешту майна боржника згідно постанови ВП №48981283 від 02 жовтня 2018 року.
Тобто, при розгляді клопотань, поданих третьою особою та позивачем, відповідач діяв у межах, визначених положеннями Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відтак, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем у ході судового розгляду справи доведено правомірність винесення оскаржуваних постанов.
Керуючись вимогами статей 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 287, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова