ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 грудня 2018 року № 826/13698/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (01135, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1)
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368)
про зобов'язання вчинити дії ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначила, що відповідно до записів у трудовій книжці станом на 01 травня 2016 року стаж державної служби становив 26 років 03 місяці 02 дні, адже ОСОБА_1 працювала на посадах інженера, економіста 1 та 2 категорії, спеціаліста 1 категорії відділу матеріально-технічного забезпечення Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України в період з 26 січня 1988 року по 28 квітня 2014 року.
Позивач стверджує, що відмова відповідача у призначенні їй пенсії державного службовця є грубим порушенням її прав, гарантованих законодавством.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.
Представник відповідача копію вказаної ухвали суду від 30 серпня 2018 року отримав 06 вересня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача надіслав до суду відзив на адміністративний позов, у якому стверджує, що основним критерієм, який визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Додатково представник відповідача повідомив, що відповідно до поданих документів та записів у трудовій книжці позивач станом на 01 травня 2016 року не перебував на посаді державного службовця та має стаж державної служби 18 років 08 місяців та 08 днів, тобто для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутні обґрунтовані підстави.
Позивач подала до суду відповідь на відзив, відповідно до якої станом на 01 травня 2016 року стаж ОСОБА_1 становив 26 роки 03 місяці та 02 дні, що є достатнім для призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Крім того, позивач стверджує, що до прийняття в 1993 році Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ не існувало механізму встановлення рангів державним службовцям, отже дії відповідача щодо зарахування до стажу державної служби періоду роботи на посаді державного службовця, починаючи з дня встановлення рангу є помилковими, оскільки до прийняття вказаного Закону та присвоєння ОСОБА_1 ранку остання перебувала на тій самій посаді.
Додатково позивач зазначила, що пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 визначено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.
Відповідно до вимог пункту 10 та пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 04 січня 2018 року звернулась до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою та необхідними документами для призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Листом від 28 лютого 2018 року №11323/05 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що відповідно до поданих документів станом на 01 травня 2016 року ОСОБА_1 не перебувала на посаді державного службовця та має стаж державної служби 18 років 8 місяців 8 днів.
Тобто, позивачу повідомлено про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Незгода позивача із вказаною відмовою зумовила її звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
01 травня 2016 року набув чинності Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, згідно з частиною другою Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до ч. 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року, відповідно до ст. 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 591/6970/16-а.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 станом на 01 травня 2016 року вона не перебувала у трудових відносинах, адже 28 квітня 2014 року звільнена за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
При цьому, з копії трудової книжки вбачається, що позивач прийняла присягу державного службовця 22 серпня 1995 року та до 28 квітня 2014 року займала посади державного службовця під час перебування на службі.
Водночас, відповідно до даних трудової книжки з позивач з 26 січня 1988 року обіймала посади у Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України.
Разом з тим, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (чинного до 01.05.2016 року, тобто в період проходження позивачем служби в органах державної податкової служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно з ч. 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 26 липня 2018 року №151, яка видана ОСОБА_1 на підтвердження того, що за період її роботи (проходження державної служби) у Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України, змінювалися найменування Головного управління:
- відповідно до наказу Міністра оборони України від 23 березня 1992 року №38 Квартирно-експлуатаційне управління Київського військового округу перейменовано у Управління розквартирування військ і експлуатації фондів будівельно-квартирних органів Міністерства оборони України та віднесено до органів виконавчої влади;
- відповідно до директиви начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 12 квітня 1994 року №115/1/340 Управління розквартирування військ і експлуатації фондів будівельно-квартирних органів Міністерства оборони України переформовано у Центральне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України та віднесено до органів виконавчої влади;
- відповідно до директиви Міністра оборони України від 20 грудня 1996 року №115/1/0375 Центральне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України переформовано у Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України та віднесено до органів виконавчої влади.
Додатково суд звертає увагу, що позивачем прийнято присягу державного службовця та їй присвоєно 9 ранг державного службовця в період обіймання нею посади економіста по матеріально-технічному забезпеченню відділу матеріально-технічного забезпечення 1 категорії, що спростовує доводи відповідача стосовно того, що основним критерієм, який визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що станом на 01 травня 2016 року ОСОБА_1 мала більше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
З огляду на встановлені у суді обставини, враховуючи, що загальний стаж позивача є більшим 26 років та досягнення позивачем пенсійного віку (дата народження позивача - 04 березня 1959 року), суд приходить до висновку, що позивач набула право на призначення їй пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог статті 37 Закону №3723-ХІІ з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук