ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 грудня 2018 року № 759/9027/16-ц
Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Качура І.А., Амельохіна В.В., при секретарі судових засідань Козловій І.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України,
Печерського районного суду міста Києва
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди
за участю:
від відповідача 1 - Кривов'яз О.В.,
Обставини справи.
ОСОБА_3 (27500, АДРЕСА_1 ІПН: відомості відсутні) (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ: відомості відсутні) (далі - Відповідач 1), та Печерського районного суду міста Києва (01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, 42А, код ЄДРПОУ: 02896745) з вимогою відшкодувати матеріальну і моральну шкоду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області на користь позивача присуджено суму у розмірі 61 466,00 грн. Виконавче провадження започатковано у 2000 році та закінчено 01 березня 2013 року на підставі рішення суду від 21 лютого 2000 року. Таким чином, рішення суду залишилось без виконання. Органом державної виконавчої служби порушувались права позивача до 2004 року, тоді як з 2004 року права позивача порушуються Печерським районним судом міста Києва. Вказані обставини, на думку позивача, є підставами для стягнення матеріальної шкоди у розмірі 61 466,00 грн та моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 51 000,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року матеріали позову ОСОБА_3 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Печерського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної і моральної шкоди направлено до Апеляційного суду міста Києва з метою визначення підсудності зазначеної справи.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 червня 2016 року підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_3 . до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Печерського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, визначено Святошинському районному суду міста Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2016 року позовну заяву позивача залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання копії ухвали.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року позовну заяву позивача вважати неподаною та повернуто позивачу.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва 04 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21 грудня 2016 року.
21 грудня 2016 року Апеляційним судом міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року скасовано, питання про відкриття провадження у справі передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року відкрито провадження у справі № 759/9027/16-ц та призначено у відкрите судове засідання на 12 травня 2017 року.
У зв'язку із перебуванням судді у відпустці судове засідання відкладено на 24 травня 2017 року.
У зв'язку з неявкою позивача судом оголошено перерву на 03 липня 2017 року.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Печерського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної і моральної шкоди направлено за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва, постановленою у складі судді Келеберди В.І. прийнято до провадження адміністративну справу № 759/9027/16-ц та призначено судовий розгляд на 06 грудня 2017 року.
Через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності та підтримання вимог позовної заяви у повному обсязі і ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідачем 2 через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника та повідомити про прийняте рішення у встановленому законом порядку.
Представник відповідача 1 прибув в судове засідання та надав заперечення проти позову, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано відсутністю належних доказів щодо заподіяння позивачу шкоди за невизначений проміжок часу та доведення протиправної поведінки, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.
У відповідному судовому засіданні суд протокольної ухвалою змінив порядок розгляду справи, ухваливши про перехід до подальшого завершення розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Обставини встановлені судом.
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Печерського районного суду міста Києва та просить суд відшкодувати матеріальну і моральну шкоду.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області на користь позивача присуджено суму у розмірі 61 466,00 гривень.
Виконавче провадження започатковано у 2000 році (а.с. - 3).
Разом з тим, як вбачається з долученого до матеріалів справи виконавчого листа від 21 лютого 2000 року у справі № 2-793/2000 виконавчий лист повернуто стягувачеві 01 березня 2013 року на підставі пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач зазначає, що органом державної виконавчої служби порушувались права позивача до 2004 року, тоді як з 2004 року права позивача порушуються Печерським районним судом міста Києва.
Вказані обставини, на думку позивача, є підставами для стягнення матеріальної шкоди у розмірі 61 466,00 гривень та моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 51 000,00 гривень
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою зазначеної статті.
Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв'язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини.
Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодування такої шкоди.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача та не обґрунтовано її розміру.
Матеріли справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання відповідачами моральної шкоди позивачу.
При цьому, як зазначалось самим позивачем у позовні заяві, матеріальна шкода, у розмірі 61 466,00 гривень, яким є борг по заробітній платі, стягувалась на його користь рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з відкритого акціонерного товариства «Зоря», що слугувало підставою для видачі виконавчого листа та стягнення боргу. При цьому, як уже зазначалось. Виконавчий лист повернуто стягувачу 01 березня 2013 року на підставі пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження». Інших доказів матеріали справи не містять.
Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та відсутністю належних і допустимих доказів на їх підтвердження.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільнено від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення чи компенсації відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (27500, АДРЕСА_1, ІПН: відомості відсутні) до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ: відомості відсутні) та Печерського районного суду міста Києва (01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, 42А, код ЄДРПОУ: 02896745) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Підстави для вирішення питання про відшкодування чи компенсацію судових витрат відсутні.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя-доповідач: В.І. Келеберда
Судді: В.В. Амельохін
І.А. Качур