27 грудня 2018 року м. Чернігів Справа № 620/3537/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Д'якова В.І.,
за участю секретаря - Федорок К.М.,
представника позивача - Богданової І.Д.,
представника відповідача - Атрощенка Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач 1), в якому просить визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 28 грудня 2017 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 28 грудня 2017 року; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна в розмірі 59 886 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 02 копійок.
Позов обґрунтовано тим, що позивачу військовою частиною НОМЕР_1 протиправно в порушення норм чинного законодавства не нараховувалася та не виплачувалася індексації грошового забезпечення, крім того протиправно не невиплачена грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 59886,02 грн.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
Відповідачем в установлений строк подано відзив, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Крім того відповідачем подано до суду клопотання про заміну неналежного відповідача по справі військовою частиною НОМЕР_1 на належного військову частину НОМЕР_2 .
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 призначено справу № 620/3537/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити певні дії - до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи з проведенням судового засідання 17 грудня 2018 року о 11:00 год.
Ухвалою суду від 17.12.2018 без видалення до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засіданні до протоколу судового засідання, до участі у справі в якості другого відповідача залучено військову частину НОМЕР_2 та відкладено розгляд справи на 27.12.2018 о 13:30 год.
У судовому засіданні 27.12.2018 представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила суд їх задовільнити з підстав, викладених у позові.
Представник ВЧ НОМЕР_1 у судовому засіданні проти позовних вимог не заперечив, та пояснив, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 і грошова компенсація за речове майно ОСОБА_1 та індексація грошового забезпечення буде виплачена після цільового фінансування.
Представник ВЧ НОМЕР_2 у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, прапорщик ОСОБА_1 , начальник зміни станції фельд'єгерсько - поштового зв'язку 400 вузла фельд'єгерсько-поштового зв'язку оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », наказом командира військової частини НОМЕР_1 №248 від 28.12.2017 виключений із списків військової частини НОМЕР_1 у запас за пунктом «б» ( за станом здоров'я) відповідно до частини шостої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232 - XII.
При звільненні ОСОБА_1 не було в повному обсязі здійснено розрахунок, а саме не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день звільнення 28.12.2017 року та не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у сумі 59886 ( п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 02 копійок
До військової частини НОМЕР_1 06.08.2018 року було направлено адвокатський запит стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та грошової
компенсації за належне до видачі речове майно.
16.08.2018 за вих. № 612/3/4/724 була надана відповідь від військової частини НОМЕР_2 ,в підпорядкуванні якої знаходиться військова частина НОМЕР_1 що індексація грошового забезпечення з січня 2016 року дійсно не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідач послався на роз'яснення Міністерства соціальної політики України вх.08.08.2017 № 13700з та від 08.08.2017 року № 78/0/66-17 та пояснив, що: «механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.» а також послався на те, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 і грошова компенсація за речове майно ОСОБА_1 буде виплачена після цільового фінансування.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 59886,02 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, необхідно зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Зважаючи на наведене не нарахування та не виплата позивачу індексації за період з 01.01.2016 по 28.12.2017, що підтверджується довідкою нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та одноразових видів колишньому військовослужбовцю ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 за період з грудня 2015 року по листопад 2017 року, не ґрунтується на законі та є протиправною.
При цьому, відсутність бюджетного фінансування вказаної витрати на позбавляє позивача права на її отримання і не звільняє від обов'язку її виплачувати.
Щодо вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, та виплата вказаної компенсації передбачена в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2017 № 248.
Враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек з.г.о.» проти Чеської Республіки», №26449/95, п. 54, від 09.11.1999). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Веуеіег у. Іїаіу), [ВП], №33202/96).
Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ОС], заяви №25701/94, §§ 79 і 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції захист прав і основоположних свобод, юрисдикцій Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.
Також, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 59 886 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 02 копійок., і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом стягнення з відповідального органу відповідної суми.
Щодо того, яка військова частина повинна була нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення, а також грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Крім того, відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Також, відповідно до п. 4.3 наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України" зазначено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати тощо особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на грошовому забезпеченні).
З матеріалів справи вбачається, що зокрема деякі підрозділи військової частини НОМЕР_1 , що розміщуються за пунктом постійної дислокації частини (м. Чернігів) знаходяться на фінансовому, продовольчому, речовому, квартирно - експлуатаційному, паливно - мастильному забезпеченні інших військових частин за територіальним принципом, що підтверджується телеграмою Начальника штабу - першого заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.02.2013 №116/2/4/115 (а.с. 39).
З огляду на вказане, станція фельдегерсько поштового зв'язку (військова частина НОМЕР_1 -В), де виконував свої функціональні обов'язки ОСОБА_1 , знаходиться на всіх видах забезпечення (включно фінансовому) при військовій частині НОМЕР_2 , а отже нарахування і виплата грошових коштів повинна здійснюватися виключно військовою частиною НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2017 № 248 зобов'язано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористане речове майно в сумі 59886 грн. 02 коп., але нараховувати та проводити виплату будь яких фінансових коштів військова частина НОМЕР_1 не може, так як не має свого фінансового господарства та з 01.01.2018 перебуває на фінансовому забезпеченні іншої військової частини, що підтверджується, що підтверджується листом фінансово-економічного управління командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 28.12.2017 №116/14/1/5140 (а.с. 40).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що військова частина НОМЕР_2 визнає, що грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу повинна виплачувати саме вона при надходженні коштів на цільове фінансування про що вказано у відповіді командира військової частини НОМЕР_2 на запит адвоката ОСОБА_2 від 16.08.2018 № 612/3/4/724 (а.с. 16-18).
Також суд звертає увагу, що довідка про розмір грошового забезпечення від 17.01.2018 та довідка нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та одноразових видів колишньому військовослужбовцю ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 за період з грудня 2015 року по листопад 2017 року, видані начальником військової частини НОМЕР_2 , що також підтверджує знаходження військової частини НОМЕР_1 на час виникнення спірних правовідносин на фінансовому, продовольчому, речовому, квартирно - експлуатаційному, паливно - мастильному забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на встановлені обставини та на правове регулювання спірних правовідносин, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог, та обрати належний в розумінні статті 13 Конвенції спосіб захисту порушеного права позивача та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 28 грудня 2017 року; зобов'язання військової частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 28 грудня 2017 року; стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна в розмірі 59 886 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 02 копійок.
У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача підлягають стягненню здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Керуючись статями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 28 грудня 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 28 грудня 2017 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна в розмірі 59 886 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 02 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири вісімдесят) грн 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 02 січня 2019 року.
Суддя В.І. Д'яков