28 грудня 2018 року справа № 2340/2876/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
секретар судового засідання - Попельнуха Ю.І.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача-1 - Сиромятникової Я.В.,
представника відповідача-2 - Лисенко Н.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, що виступає в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, до управління Державної міграційної служби України у Черкаській області, Придніпровського районного відділу управління державної міграційної служби України у Черкаській області про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), що виступає в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, подав позов до управління державної міграційної служби України у Черкаській області (далі - УДМСУ у Черкаській області, відповідач-1), Придніпровського районного відділу управління державної міграційної служби України у Черкаській області (далі - Придніпровський РВ УДМСУ у Черкаській області, відповідач-2), в якому просить:
- зобов'язати управління ДМС України у Черкаській області у подальшому здійснити паспортний облік його дитини - ОСОБА_5, згідно "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою ВРУ № 2503 від 26.06.1992 (редакція з 03.07.2012), а саме: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (статті 28, 294, 296 ЦК України), роком народження та місцем реєстрації;
- зобов'язати управління ДМС України у Черкаській області Придніпровський районний відділ видати (без використання засобів ЄДДР України), неповнолітній дочці ОСОБА_1 - ОСОБА_5 паспорт громадянина України раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжки, форма якого затверджена постановою ВРУ № 2503 від 26.06.1992 (редакція - 2012 року) та у подальшому здійснити паспортний облік дитини ОСОБА_1 згідно "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою ВРУ № 2503 від 26.06.1992 (у редакції 03.07.2012), а саме: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (статті 28, 294, 296 Цивільного кодексу України", роком народження та місцем реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 являється юридичним представником своєї доньки ОСОБА_5 та у зв'язку з настанням її 16-ти річчя позивач звернувся із заявами до відповідачів з проханням оформити та видати паспорт у вигляді паспортної книжки.
Листами відповідачі повідомили ОСОБА_1 про розгляд вищевказаної заяви, проте позитивної відповіді по суті питання позивач не отримав, лист містив перелік нормативно-правових актів та не містив обґрунтованої причини у відмові.
У зв'язку з вказаними обставинами позивач звернувся до суду та просить зобов'язати відповідачів здійснити паспортний облік його дитини - ОСОБА_5 виключно за прізвищем, іменем та по батькові, оскільки таке право громадянина передбачене статті 28, 294, 296 ЦК України, Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ № 2503 від 26.06.1992 та Законом України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
23 липня 2018 року ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачеві строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки.
31 липня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про видачу копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
31 липня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву з додатками на виконання вимог ухвали судді Черкаського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 про залишення позовної заяви без руху.
06 серпня 2018 року ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.09.2018.
21 серпня 2018 року представник УДМСУ у Черкаській області подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі.
22 серпня 2018 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідачі просили в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивачем до позовної заяви не надано жодного належного доказу звернення до відповідачів із заявою про отримання/оформлення паспорта громадянина України, в задоволенні якої було б відмовлено з підстав, визначених п. 100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Відповідачі наголосили, що в даному випадку відсутнє порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту.
Відповідачі також, зазначили, що враховуючи вимоги законодавства, відповідачами розглянуто заяву-звернення та скаргу позивача, про результати їх розгляду поінформовано позивача у визначені законодавством порядок та в строки, надавши відповідне роз'яснення щодо оформлення паспорту громадянина України. А тому відповідачі вважають, що посадовими особами вимоги законодавства про звернення громадян додержано в повному обсязі, права позивачів не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю, оскільки їх заяву та скаргу розглянуто у строки та порядку, передбаченому законодавством про звернення громадян.
Відповідачі також, наголошують, що а ні відповідачем-1, а ні відповідачем-2 рішення про відмову в оформленні паспорта громадянина України неповнолітній донці позивача - ОСОБА_5 не приймалося.
Окрім того, відповідачі зазначили, що відповідач-2 зобов'язаний забезпечити оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме: здійснювати видачу паспортів особам, які досягли 14-ти річного віку, у вигляді картки, бажання позивача оформити неповнолітній дочці паспорт, який би не містив безконтактного електронного носія, обумовлене релігійними переконаннями позивачів, однак доводи позивача щодо дискримінації громадян за релігійною чи віковою ознакою з боку відповідачів належним чином не підтверджено.
04 вересня 2019 року усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву у судовому засіданні до 11.09.2018.
05 вересня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів по справі.
11 вересня 2018 року ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду зупинено провадження у справі № 2340/2876/18 за позовом ОСОБА_1, що виступає в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, до управління Державної міграційної служби України у Черкаській області, Придніпровського районного відділу управління Державної міграційної служби України у Черкаській області про зобов'язання вчинити певні дії до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17.
18 вересня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про видачу вступної та резолютивної частин ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року про зупинення розгляду справи.
03 жовтня 2018 року та 26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відновлення провадження у справі.
20 листопада 2018 року ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду поновлено провадження у справ №2340/2876/18.
28 листопада 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи.
28 листопада 2018 року усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.12.2018.
06 грудня 2018 року представник відповідачів подав до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи.
11 грудня 2018 року усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву у розгляді справи по суті до 28.12.2018.
21 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 28 листопада 2018 року позивач та його представник просили адміністративний позов задовольнити повністю, а представники відповідачів - відмовити в його задоволенні повністю.
Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що 23 травня 2018 року ОСОБА_1 подав до відповідача-2 заяву про вчинення певних дій (вх. №1 від 22.05.2018 Придніпровського РВ УДМС в Черкаській області), в якій, зокрема, просив вести облік його дитини ОСОБА_5 згідно положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (ред. - 2012 року), без використання номера УНЗР та просив на дану заяву надати відповідь письмово, у термін згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації".
24 травня 2018 року ОСОБА_1 подав до відповідача-1 заяву про вчинення певних дій, в якій, зокрема, просив вести облік його дитини ОСОБА_5, згідно положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (ред. - 2012 року), без використання номера УНЗР та просив на дану заяву надати відповідь письмово, у термін згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Управління ДМС України в Черкаській області 21.06.2018 надіслало ОСОБА_1 лист № 7101.6-10498/71.1-18 про розгляд звернення № П-169/6/7101-18 від 24.05.2018, в якому, зокрема, зазначило, що бажання особи щодо отримання паспорта зразка 1994 року в зв'язку із досягненням 14-річного віку не враховується за умови оснащення територіального підрозділу ДМС України матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Згідно вимог чинного законодавства, адміністративна послуга з оформлення та видачі паспорта громадина України з безконтактним електронним носієм особі, яка досягла 14-річного віку, надається територіальним підрозділом ДМС України відповідно до зареєстрованого місця проживання такої особи на підставі її особистої заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
Одночасно, вказаним листом, відповідач-1 повідомив ОСОБА_1, що згідно пункту 1 наказу МВС № 161 від 01.03.2018, визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 № 320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", зареєстрований у міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за № 1089/21401 (зі змінами).
01 червня 2018 року Придніпровський РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області надіслав ОСОБА_1 лист № 2890, в якому, зокрема заначив, що для отримання послуги з видачі паспорта громадянина України у вигляді картки по досягненню віку (вперше) позивачеві необхідно звернутися до Придніпровського РВ у м .Черкасах УДМС України в Черкаській області та отримати дану адміністративну послугу в установленому законодавством порядку.
Також, у даному листі зазначено, що згідно вимог чинного законодавства адміністративна послуга з оформлення та видачі паспорта громадянина України, яка досягла 14-річного віку надається територіальним підрозділом ДМС України відповідно до зареєстрованого місця проживання такої особи на підставі особистої заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
До заяви-анкети необхідно додати свідоцтво про народження, а для осіб, які народилися до 01 березня 2001 року, також копії документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу їх батьків. У разі потреби довідку про реєстрацію особи громадянином України або інші документи, визначені статтею 5 Закону України "Про громадянство України".
05 липня 2018 року ОСОБА_5 подала до відповідача-2 скаргу на неправомірні дії посадової особи, в якій просила втрутитися у перебіг подій та надати правову оцінку неправомірних дій інспектора Куліш О.Ю., вчинити певні дії згідно положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (ред. - 2012 року) та видати ОСОБА_5 паспорт у вигляді книжечки, на дану скаргу надати відповідь письмово у термін 5-ти днів, згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації".
06 липня 2018 року начальник Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області подала доповідну записку начальнику УДМС України в Черкаській області, в якій зазначила, що 05.07.2018 до Придніпровського РВ у м .Черкаси УДМС України в Черкаській області звернулася громадянка ОСОБА_5 та подала скаргу на неправомірні дії посадової особи.
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_5 03.07.2018 звернулась до провідного спеціаліста Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області Куліш Олександри Юріївни за консультацією з приводу оформлення ІД-картки без присвоєння УНЗР. Їй було надано роз'яснення, що територіальними підрозділами ДМС України здійснюється лише прийом документів для отримання ІД-картки. Також, ОСОБА_5 було проінформовано, що до компетенції територіальних підрозділів ДМС України не входить повноваження з присвоєнням УНЗР. В день звернення остання документи не подавала, а звернулася з метою отримання консультації.
Перевіркою було також встановлено, що 23.05.2018 по питанню отримання паспорта громадянина України зразку 1994 для ОСОБА_5 до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС звертався її батько ОСОБА_1 01.06.2018 а дане звернення йому було надано відповідь згідно чинного законодавства.
Враховуючи викладене відповідач-2 просив рішення по суті питання.
13 липня 2018 року ДМС України в Черкаській області надіслало ОСОБА_5 лист № 7101.13-11697/71.1-18 про розгляд скарги, відповідно до якого ОСОБА_5 повідомили, що відповідно до частини 2 статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), кожен громадянин України, який досяг 14-го віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Жодних виключень з цього обов'язку ані стаття 35 Конституції України, ані стаття 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" - не містять.
Можливість відмови у оформленні паспорта, який не містить безконтактний електронний носій, або від внесення інформації до такого носія, існувала до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для Українців" № 1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до частини першої статті 16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Враховуючи укомплектування з 01.07.2016 Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області в повному обсязі матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено Порядком № 302, у останнього, станом на дату звернення ОСОБА_5, відсутня можливість оформлення паспорту у формі книжечки.
Наведене підтверджує правомірність дій посадової особи придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області та відповідно унеможливлює задоволення ваших вимог, викладених у скарзі.
Вирішуючи спір в частині наявності у ОСОБА_5 права на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002) та п. 65 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11)).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт" На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява N 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 має право на паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 12 Положення про паспорт № 2503-XII видача та обмін паспорта провадиться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина. Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін.
Пункт 13 вказаного Положення визначає, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Як свідчать матеріали справи ОСОБА_5 до відповідачів із заявою-анкетою про видачу паспорту не зверталася та документів, необхідних для оформлення паспорта до відповідачів не подавала.
В матеріалах справи містяться лише заяви про вчинення певних дій, з якими звертався ОСОБА_1, в яких просив вести облік його дитини ОСОБА_5, згідно положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (ред. - 2012 року), без використання номера УНЗР та просив на дану заяву надати відповідь письмово, у термін згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації" та скарга ОСОБА_5 на неправомірні дії посадової особи, які не є заявами для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1, що виступає в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1);
2) відповідач-1 - управління державної міграційної служби України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 117, ідентифікаційний код 37852733);
3) відповідач-2 - Придніпровський районний відділ управління державної міграційної служби України у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 32а).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 03.01.2019.
Суддя В.О. Гаврилюк