20 грудня 2018 року справа № 823/1871/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кульчицького С.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Зачепи Х.В.,
позивача ОСОБА_1 - особисто,
позивача ОСОБА_2 - особисто,
позивача ОСОБА_3 - особисто,
представника відповідача Плівак Л.М. - за довіреністрю,
третьої особи ОСОБА_5 - особисто,
представника третьої особи ОСОБА_6 - за ордером,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Ватутінської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання дій неправомірними та скасування рішення міської ради,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_7 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2) та ОСОБА_1 (далі - позивач 3) з адміністративним позовом до Ватутінської міської ради (далі - відповідач), в якому просять:
- визнати неправомірними дії відповідача в частині затвердження рішення Ватутінської міської ради №44-3/VІІ від 12.12.2017 «Про затвердження на посаду заступника міського голови» та прийняття ОСОБА_5 на посаду заступника міського голови до виконавчого комітету Ватутінської міської ради;
- скасувати рішення відповідача №44-3/VІІ «Про затвердження на посаду заступника міського голови».
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачі вказують про протиправність оскаржуваного рішення, з огляду на порушення відповідачем процедури його прийняття.
Заперечуючи проти позову відповідач 19.06.2018 надав до суду відзив, відповідно до якого вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення не порушує прав, свобод та законних інтересів позивачів.
Ухвалою суду від 25.06.2018 до участі в справі № 823/1871/18 залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5.
У судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача та третя особа у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували.
Заслухавши пояснення позивачів, представника відповідача та третьої особи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Судом встановлено та визнається сторонами, що позивачі є депутатами Ватутінської міської ради Черкаської області.
Рішенням Ватутінської міської ради Черкаської області №44-3/VІІ від 12.12.2017 «Про затвердження на посаду заступника міського голови» відповідно до п.п. 3, 5 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" затверджено ОСОБА_5 на посаду заступника міського голови.
Вважаючи вказане рішення протиправним, оскільки прийнято відповідачем з порушенням процедури його ухвалення позивачі звернулись до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом пунктів 1, 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Конституційний Суд України в рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас, право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Предметом судового розгляду у даній справі є правомірність оскаржуваного рішення, яке прийнято відповідачем з метою організації та впорядкування його роботи, стосується кадрових питань, тобто за своєю суттю є індивідуально-правовим актом.
Відповідно до визначення наданого у п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що такий правовий акт породжує права та обов'язки тільки того суб'єкта, якому його адресовано.
З огляду на наведене суд висновує про відсутність у позивачів прав і обов'язків, у зв'язку із прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 28.02.2017 та Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 (справа № 804/16525/15).
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з врахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність існування порушеного права позивачів у публічно-правових відносинах, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, у зв'язку із чим відмовляє в присудженні на користь позивачів понесених судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 72, 76 - 79, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Ватутінської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання дій неправомірними та скасування рішення міської ради - відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.01.2019.
Суддя С.О. Кульчицький