26 грудня 2018 р. Справа № 480/3902/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Воловика С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Веріч А.І.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Афанасьєва О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/3902/18
за позовом ОСОБА_3
до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області
про стягнення грошової компенсації,-
ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся з позовною заявою до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області (далі - відповідач, Управління ДСНС) в якому просить суд:
- стягнути з відповідача компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки в сумі 4 139, 07 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовує наступним. У період з 21.02.2005 по 03.07.2007 позивач проходив службу в Управлінні ДСНС та мав право на щорічну основну відпустку тривалістю 45 календарних днів. Під час проходження служби у 2016 році, згідно з наказом від 21.04.2016, ОСОБА_3 була надана частина відпустки тривалістю 30 календарних днів. З метою отримання залишку відпустки за 2016 рік терміном 15 днів, позивачем 03.03.2017 подавався відповідний рапорт, який відповідач залишив без задоволення.
Після звільнення у липні 2017 року зі служби в органах ДСНС у запас, ОСОБА_3 виплачена компенсація за невикористані 23 дні основної щорічної відпустки за 2017 рік. При цьому, компенсація за невикористану відпустку у 2016 році, не виплачувалась.
На переконання позивача, невиплата Управлінням ДСНС компенсації за невикористану у 2016 році відпустку, суперечить приписам Кодексу цивільного захисту України, Положенню про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013, та Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим є протиправною.
З вищезазначених підстав, ОСОБА_3 вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 18.10.2018 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3902/18, на підставі клопотання позивача розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначене на 14.11.2018 о 10 год. 00 хв.
Від Управління ДСНС 08.11.2018 надійшов відзив (а.с. 27-28), у якому відповідач зазначив, що грошова компенсація за невикористану основну відпустку не є заробітною платою, у зв'язку з чим, звернення до суду з позовом про її стягнення обмежене певним строком. Беручи до уваги те, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом поза межами вказаного строку, Управління ДСНС вважає, що цей позов підлягає залишенню без розгляду.
Так, у судовому засіданні 14.11.2018, представник відповідача заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
З метою надання позивачу можливості обґрунтувати свої заперечення проти згаданого клопотання, Ухвалою суду від 14.11.2018, занесеною до протоколу, в судовому засіданні оголошено перерву до 10 год. 00 хв. 23.11.2018.
У поясненнях, наданих 20.11.2018 (а.с. 44), ОСОБА_3 зазначив, що після звільнення з Управління ДСНС та невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку, він 14.11.2017 звернувся з позовною заявою про стягнення цієї компенсації до Зарічного районного суду м. Суми. Ухвалою суду від 16.11.2017 відкрито провадження у справі № 591/6527/17, але розгляд цієї справи не здійснювався через хворобу судді та його зайнятість в інших судових засіданнях. Лише 05.06.2018, за результатами розгляду клопотання відповідача, ухвалою суду провадження у згаданій справі було закрито у зв'язку з її підсудністю адміністративному суду (а.с. 45-49).
Крім того, позивач звернув увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України та Верховного Суду, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати і звернення до суду з вимогами про її виплату не обмежується будь-яким строком.
За результатами розгляду клопотання Управління ДСНС про залишення позовної заяви ОСОБА_3 без розгляду, ухвалами суду від 23.11.2018 в його задоволенні відмовлено, розгляд справи відкладено на 12.12.2018 о 12 год. 00 хв.
Заперечуючи проти позову, 27.11.2018 відповідач надав відзив (а.с. 59-61), у якому повідомив про те, що спірні правовідносини регулюються нормами спеціального законодавства, зокрема, Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013, Постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 та Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою Наказом МВС України № 475 від 23.04.20015, а не загальними нормами Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці».
Оскільки норми спеціального законодавства передбачають виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки лише у році звільнення за поточний рік, на думку Управління ДСНС, правові підстави для виплати цієї компенсації за минулі роки відсутні.
За наведених обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив (а.с. 63-66) ОСОБА_3 зазначив, що через неврегульованість спеціальним законодавством питань виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у минулих періодах роботи, до спірних правовідносин мають застосовуватись загальні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці».
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання 12.12.2018 належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи представників сторін, ухвалою суду розгляд справи відкладено на 26.12.2018 о 14 год. 30 хв.
В судовому засіданні 26.12.2018 представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник Управління ДСНС в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд в його задоволенні відмовити.
Заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та об'єктивно оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 у 2016-2017 роках проходив службу в Управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області. У квітні 2016 року позивачем був поданий рапорт про надання частини щорічної основної відпустки за 2016 рік тривалістю 30 календарних днів, починаючи з 04.05.2016 (а.с. 9), яка була надана згідно з Наказом № 146 від 21.04.2016 (а.с. 10).
У березні 2017 року ОСОБА_3 подав відповідачу рапорт про надання невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2016 рік тривалістю 15 календарних днів, починаючи з 13.03.2017 (а.с. 13). Втім, як зазначає позивач, цей рапорт задоволений не був, невикористана частина відпустки не надавалась.
У зв'язку із закінченням строку контракту, першим заступником начальника Управління ДСНС ОСОБА_4 з позивачем була проведене бесіда, під час якої, на запитання про наявність побажань або претензій, ним було повідомлено, зокрема, щодо не надання в повному обсязі відпустки за 2016 рік (а.с. 11-12).
Наказом № 186 від 14.06.2017 (а.с. 14), з урахуванням змін внесених Наказом № 214 від 03.07.2017 (а.с. 15), позивача звільнено зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за підпунктом 1 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу. Одночасно, згідно з цими наказами ОСОБА_3 виплачена компенсація за 23 дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2017 рік та премія за червень і липень 2017 року в розмірі 516%.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та обставинам справи, суд не може погодитись з доводами Управління ДСНС щодо відсутності у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2016 рік, з огляду на таке.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу визначається Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013 (далі - Положення).
Особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання (пункт 3 Положення).
Згідно з пунктами 137, 138 Положення, особи рядового і начальницького складу мають право, зокрема, на щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів за наявності вислуги до 10 років, 35 календарних днів - за наявності вислуги від 10 до 15 років, 40 календарних днів - за наявності вислуги від 15 до 20 років та 45 календарних днів - за наявності вислуги більше 20 років.
Відповідно до п. 140 Положення, щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано через виняткові обставини. Щорічна основна відпустка тривалістю 40 і більше календарних днів на прохання особи рядового і начальницького складу може бути поділена на дві частини за умови, що основна її частина становить 30 календарних днів.
На виконання п. 142 Положення, рапорт про надання щорічної основної відпустки подається відповідному керівникові (начальникові) особою рядового і начальницького складу не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку відпустки. На підставі рапорту видається наказ по особовому складу не пізніше ніж за один тиждень до встановленого графіком строку відпустки.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту під час проходження служби позивачем, регулювався Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою Наказом МВС України № 475 від 23.04.2015 (далі - Інструкція).
Розділ XIV вказаної Інструкції встановлює порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за час відпустки.
Так, згідно з п. 1 зазначеного розділу, особам рядового і начальницького складу, які відповідно до чинного законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення (щорічні відпустки, у тому числі під час навчання у навчальних закладах цивільного захисту; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням у навчальних закладах цивільного захисту та інших вищих навчальних закладах без відриву від служби, а також у зв'язку з допуском до складання вступних іспитів у навчальні заклади цивільного захисту та інші вищі навчальні заклади; для лікування у зв'язку з хворобою; відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; інші додаткові відпустки, що визначені відповідними законами України), грошове забезпечення виплачується за весь період цих відпусток.
Пунктами 2, 3 Розділу XIV Інструкції визначено, що особам рядового і начальницького складу, які вибули у додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення (соціальні відпустки; відпустки в разі, коли дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку; інші додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення, що визначені законами України), за час перебування в цих відпустках грошове забезпечення не виплачується.
Особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустках для догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Особам рядового і начальницького складу, яким надається додаткова відпустка без збереження грошового забезпечення, призначається державна допомога для догляду за дитиною згідно із Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
Особам рядового і начальницького складу за час відпусток, зазначених у пункті 1 цього розділу, грошове забезпечення виплачується в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.
Якщо в період перебування у відпустках, зазначених у пункті 1 цього розділу, в особи рядового або начальницького складу змінено оклад за займаною посадою, виникло право на збільшення окладу чи надбавки за вислугу років або їй присвоєно чергове спеціальне звання начальницького складу, то після повернення з відпустки проводиться відповідний перерахунок. Перерахунок не проводиться, якщо в період перебування у відпустці посадовий оклад особи рядового і начальницького складу змінився у зв'язку з призначенням її на іншу посаду.
Отже, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013 та Інструкція про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена Наказом МВС України № 475 від 23.04.2015, є спеціальними нормативним актами, які регулюють питання надання особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту відпусток, їх тривалість, оплати грошового забезпечення, а також, у разі звільнення, виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної за поточний рік. При цьому, питання надання невикористаних днів щорічної основної відпустки у минулих роках, так само, як і питання виплати грошової компенсації за їх невикористання, вказаними актами не врегульовані.
В той же час, Кодекс цивільного захисту України, який регулює відносини, в тому числі, пов'язані з функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, містить норму, згідно якої, у рік звільнення осіб рядового та начальницького складу цивільного захисту, які звільняються зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (частина 25 статті 129).
Тобто, ця норма закріплює право особи рядового та начальницького складу цивільного захисту на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки не тільки у році звільнення, а й в інших (минулих) роках.
Крім того, варто зазначити, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За таких обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин стосовно виплати особам рядового та начальницького складу цивільного захисту грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у минулих роках, також мають застосовуватись і норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».
Статтею 83 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні приписи містяться і в частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки».
Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що особи рядового і начальницького складу цивільного захисту, у разі звільнення зі служби, мають право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток, незалежно від того в якому році/роках ця відпустка не була використана. При цьому, суд зазначає, що неврегульованість питання виплати такої компенсації у Положенні про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013 та Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої Наказом МВС України № 475 від 23.04.2015, не можуть бути підставою для позбавлення осіб згаданого права.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_3 у 2016 році не було використано 15 календарних днів щорічної основної відпустки, грошова компенсація за які Управлінням ДСНС при звільненні не виплачувалась.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
За наведених обставин, суд робить висновок, про доведеність наявності у позивача права на грошову компенсацію за невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки у 2016 році. У зв'язку з цим, невиплата відповідачем вказаної грошової компенсації, не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправною, а позовні вимоги про її стягнення - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Як убачається з наведеного у позовній заяві розрахунку, сума грошової компенсації складає 4 139, 07 грн. (звор.бік а.с. 6, а.с. 7). Належних та допустимих доказів того, що сума цієї компенсації є іншою, ніж визначена позивачем, Управління ДСНС суду не надало, у зв'язку з чим, суд вважає цю обставину такою, що визнається сторонами та приймає до уваги ту суму, яка визначена ОСОБА_3
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так, у позовній заяві ОСОБА_3 зазначив, що до судових витрат, пов'язаних з розглядом даної справи належать витрати на правову допомогу в сумі 4 000, 00 грн., які були сплачені адвокату ОСОБА_1 згідно додаткового договору № 2 від 01.08.2018 до договору № 04-ЦС/2017 від 30.10.2017 про надання правової допомоги (а.с. 20).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На виконання частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою згаданої статті встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз вказаних норм, дає підстави для висновків про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження реальності понесених витрат на правничу допомогу, обґрунтованості та розумності їх розміру, позивачем надані: додатковий договір № 2 від 01.08.2018 до договору № 04-ЦС/2017 від 30.10.2017 про надання правової допомоги (а.с. 20), акт про надану правову допомогу (надані послуги, виконані роботи) від 16.10.2018 (а.с. 21), ордер серія КС № 305968 від 30.10.2017 (а.с. 18), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 19) та квитанція про сплату коштів в сумі 4 000, 00 грн. (а.с. 4).
Відповідно до умов вказаного додаткового договору (а.с. 20), адвокат надає клієнту правову інформацію, консультацію і роз'яснення з правових питань, за якими звернувся клієнт (пункт 1.1); здійснює правовий аналіз наданих документів, формування правової позиції, визначає необхідні докази та джерело їх отримання (пункт 1.2); складає та подає до суду позовну заяву про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також відповіді на відзив (за необхідності) (пункт 1.3); готує та подає інші заяви та клопотання з процесуальних питань (пункт 1.4); представляє інтереси клієнта в суді при розгляді справи (пункт 1.5); ознайомлюється з матеріалами справи, складає та подає необхідні процесуальні документи по справі (пункт 1.6).
За змістом акту про надану правову допомогу (надані послуги, виконані роботи) від 16.10.2018 (а.с. 21), правова допомога адвоката ОСОБА_1 включала в себе: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, за якими звернувся клієнт; правовий аналіз наданих документів щодо їх достатності та належності; збір та правовий аналіз документів, пов'язаних із порушенням прав і законних інтересів клієнта внаслідок порушення строків виплати компенсації за дні невикористаної відпустки; підготовку та подання до суду позовної заяви про стягнення грошової компенсації.
Зазначені документи, на переконання суду, не можуть бути достатніми доказами реальності понесених витрат та їх обґрунтованості, оскільки позивачем не наданий детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, із зазначенням кількості витрачених годин на надання кожної із обумовлених договором видів правової допомоги та її вартості, а також докази надання кожного виду правової допомоги саме адвокатом ОСОБА_1 а не іншою особою.
Зокрема, суду не надані відомості щодо того, яка саме правова інформація, консультації і роз'яснення з правових питань надавалась ОСОБА_3 та її вартість; правовий аналіз яких саме документів здійснювався на виконання договору та його вартість; які саме документи збирались адвокатом та яким чином та яка вартість цієї послуги. Крім того, як уже зазначалось, відповідно до додаткового договору та акту про надану правову допомогу (надані послуги, виконані роботи), адвокат ОСОБА_1 готував та подавав до суду позовну заяву про стягнення грошової компенсації. В той же час, матеріалами справи підтверджено, що позовна заяви підписана та подана до канцелярії суду позивачем ОСОБА_3, що ставить під сумнів її складання та подання до суду адвокатом.
Також, варто зазначити, що беручи до уваги складність справи та ціну позову, визначений адвокатом розмір витрат, суд вважає завищеними, належним чином не обґрунтованим, а також таким, що становить надмірний тягар для відповідача та суперечить принципу розподілу судових витрат. При цьому, посилання на те, що цей розмір встановлений у межах рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених Радами адвокатів суміжних, за місцем розгляду справи, областей (Чернігівської та Харківської), не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження цієї обставини не надано.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу сплачених згідно з квитанцією від 10.10.2018 (а.с. 4) витрат на правничу допомогу в сумі 4 000, 00 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_3 до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про стягнення грошової компенсації - задовольнити.
Стягнути з Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області (40016, м. Суми, вул. Сергія Табали (Сєвєра), 70, код ЄДРПОУ 38602403) на користь ОСОБА_3 (40000, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки в сумі 4139 (чотири тисячі сто тридцять дев'ять) грн. 07 коп.
В задоволенні заяви ОСОБА_3 про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на оплату правничої допомоги в сумі 4000, 00 грн. - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В повному обсязі рішення суду складено 02.01.2019.
Суддя С.В. Воловик