27 грудня 2018 р. № 1440/2375/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54001
до відповідача:Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області Заводський РВ у м. Миколаєві, вул. Шосейна, 2, м. Миколаїв, 54029
про:скасування рішення від 30.08.2018 № 2/3-8189 та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (далі - відповідач) з вимогами: скасувати рішення Заводського РВ у м.Миколаєві УДМС України в Миколаївській області № 2/3-8189 від 30.08.2018р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну; зобов'язати Заводського РВ у м.Миколаєві УДМС України в Миколаївській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянину Грузії, уродженцю м.Поті.
Ухвалою суду від 17.10.2018р. провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач при прийнятті рішення 30.08.2018р. керувався нормами закону, який не передбачає підстав для скасування дозволу на імміграцію. Крім того, позивач зазначає в позові, що взагалі не існувало жодних підстав та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Крім того, позивач вважає, що скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для нього, оскільки він має на території України неповнолітнього сина, який проживає разом з позивачем та перебуває на його утриманні, а тому в разі скасування дозволу будуть порушуватися права не тільки позивача, а й права та інтереси дитини.
Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначив, що він діяв в межах наданих повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законамми України.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив матеріали справи та докази, що містяться в ній, суд дійшов висновку про наступне.
Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Грузії, уродженцем м. Поті. Як пояснює позивач в позовній заяві, що у листопаді 2015р. він звернувся до Заводського РВ у м.Миколаєві УДМС України в Миколаївській області з заявою та надав відповідні документи для надання дозволу на імміграцію в Україну, про що отримав довідку від 17.05.2015р. за вих..№ 5724. Заводський РВ у м.Миколаєві УДМС України в Миколаївській області на заяву позивача видав йому відповідний дозвіл. На підставі такого рішення позивачу була видана посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_4 від 02.02.2016р.
Пізніше, позивачу стало відомо, що вищевказане рішення Заводського РВ у м.Миколаєві УДМС України в Миколаївській області було скасовано на підставі пунктів 1,3,4,5 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», а видана посвідка в свою чергу була скасована. Крім того, відповідно прийнятого рішення про скасування дозволу на імміграцію, позивача було зобов'язано виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Також позивач пояснює в позові, що він не згоден з прийнятим рішенням, виходячи з наступного. По-перше, позивачем 19.07.2014р. був зареєстрований шлюб з ОСОБА_4, про що видано відповідне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5. Під час шлюбу у позивача ІНФОРМАЦІЯ_5. народився син ОСОБА_5, який набув громадянства України відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України».
Позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним, безпідставним та підлягає скасуванню, оскільки ним на момент видачі посвідки виконані всі вимоги щодо її отримання, а прийняття такого рішення порушує права позивача та права й інтереси його сина.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Разом з тим, для реалізації своїх прав і свобод іноземці та особи без громадянства обтяжені специфічними обов'язками та умовами відповідно до норм чинного законодавства. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно до ст. 23 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - Тимчасовий порядок), затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 681 від 15.07.2013 р. зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрували в Україну мають право на отримання посвідки на постійне проживання.
Іммігранти, які отримали посвідки, повинні зареєструватися за місцем постійного проживання, а у разі зміни місця проживання перереєструватися в порядку, встановленому для громадян України (п.19 Порядку формування квоти імміграції затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983). Це правило також закріплено у ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-1V (громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов 'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання).
Позивач зазначає в позові, що 23.05.2018р. знявся з реєстрації, з місця його проживання, що обумовлено, тим, що мати його дружини - ОСОБА_6, запропонувала йому зареєструватися за адресою їх постійного місця проживання всією родиною, а саме АДРЕСА_1, власником якої вона є, на що позивач погодився, але й дотепер нотаріальної згоди ОСОБА_6 позивачу не надала, саме тому ОСОБА_1 дотепер не зареєстрував своє місце проживання.
До УДМС України в Миколаївській області надійшло подання УКР ГУНП в Миколаївській області № 2144/16-2018 від 27.04.2018 р. про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (що додається) на підставі наступної інформації.
В 2015 році з метою легалізації на територію України прибув громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
17.11.2015 року, до Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області звернулась громадянка Республіки Грузія з заявою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, оскільки він є її племінником, а вона є власницею квартири по зазначеній адресі. В цей же день ОСОБА_1 подав заяву № 2600 з документами про надання дозволу на імміграцію в Україну до Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області, при подачі яких надав паспорт громадянина Республіки Грузія № НОМЕР_2 від 18.02.2013 р.
Крім того, в заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну (додаток 2 до відзиву) позивач вказав, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.
Згідно повідомлення НЦБ Інтерполу в Грузії наданою головним спеціалістом міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Миколаївській області № 565/22-2018 від 05.04.2018, громадянин Республіки Грузія ОСОБА_1, 23.12.2015 року отримав новий паспорт громадянина Грузії № НОМЕР_3, а паспорт громадянина Республіки Грузії № НОМЕР_2 від 18.02.2013 був анульований у зв'язку з втратою.
Згідно норм чинного законодавства громадянин Республіки Грузія, ОСОБА_1, обов'язково повинен був повідомити Заводський РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області та долучити до заяви новий паспорт громадянина Республіки Грузії № НОМЕР_3 від 23.12.2015 р., але цього не зробив.
27.01.2016р. ОСОБА_1 подав заяву № 81/02/45 для оформлення посвідки на постійне проживання до УДМС України в Миколаївській області та надав при цьому анульований паспорт громадянина Грузії № НОМЕР_2 від 18.02.2013 р. про що завідомо знав. Так, 02.02.2016 р. громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_4 виданою УДМС України в Миколаївській області, яку отримав 12.02.2016 р.
За інформацією, що зазначена в поданні УКЗ ГУГІП в Миколаївській області, 01.10.2016 р. Приморським відділом Одеського ВП ГУНП в Одеській області в порядку ст. 208 КПК України був затриманий громадянин Республіки Грузія ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, з обранням міри запобіжного заходу тримання під вартою, за кримінальним провадженням № 12016160500007673 від 01.10.2016 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 263 ч. І КК України (Носіння зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу), ст. 296 ч. 4 КК України. З Одеського СІЗО (№ 21) 09.06.2017 року був звільнений на підставі ст. 314- 316 КПК України про зміну міри запобіжного заходу, тримання під вартою на особисте зобов'язання.
За час перебування в Україні громадянин Грузії ОСОБА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, при документуванні посвідкою на постійне місце проживання використовував паспорт громадянина Грузії № НОМЕР_2 від 18.02.2013 р., який був анульований у зв'язку з його втратою.
Відповідно до пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983 (далі - Порядок провадження), із урахуванням подання УКР ГУНП в Миколаївській області від 24.04.2018 р. № 2144/16-2018, Заводським РВ в м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області була проведена перевірка матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В результаті проведеної перевірки встановлено, що гр. ОСОБА_1 17.11.2015 р. звернувся до Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС у Миколаївській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію на підставі п. 1 ч. З ст. 4 Закону України «Про імміграцію», так як є батьком громадянина України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 р.н., який набув громадянство України ягідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про громадянство України».
При подачі документів ОСОБА_1 надав паспорт НОМЕР_2 від 18.02.2013 р., виданий Міністерством юстиції Грузії.
На підставі рішення Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області, затвердженого начальником Заводського РВ УДМС України в Миколаївській області, позивач 12 січня 2016 року отримав дозвіл на імміграцію відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та був документований посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_4 від 02.02.2016 р. з безстроковим терміном дії за заявою для оформлення посвідки на постійне проживання (що додається) від 27.01.2018 р., де вказав анульований паспорт громадянина Грузії.
Позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 і 23.05.2018 р. був знятий з реєстрації місця проживання за власним бажанням, вказавши місце реєстрації в подальшому: с. Трихати, Миколаївський район, Миколаївська область.
На адресу УДМС України в Миколаївській області надійшло подання за вих. № 2144/16-2018 від 24.04.2018 з УКР ГУНП в Миколаївській області, щодо вжиття заходів та прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію гр. Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, оскільки паспорт № НОМЕР_2 анульований в зв'язку з його втратою. Вказана інформація була перевірена шляхом надіслання запиту та згідно повідомлення Консульства Грузії м. Одеса № 72/23121 від 31.05.2018 р. підтверджена.
Отже на дату подачі документів, отримання дозволу 12.01.2016 р., при подачі документів на отримання посвідки на проживання 27.01.2016 р. та при отриманні самої посвідки (12.02.2016 р.), позивач завідомо надав втрачений паспорт, визнаний анульованим владою, не повідомивши про те, що отримав новий паспорт.
Частиною 7 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Законність перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні обчислюється з урахуванням вимог Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 р. № 150 та Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2015 р. № 884. Законність свого перебування на території України на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію (17.11.2015 р.) іноземець підвередив паспортом зі штампом перетину кордону в КИП Іллічівський МТП 25.08.2015 р.
Проте згідно даних Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» вказаний перетин кордону ним не здійснювався. Тобто іноземець незаконно перебував на території України та подав про себе свідомо неправдиві відомості, а також, як наслідок порушив законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.
Крім того, у поданні УКР ГУНП в Миколаївській області від 24.04.2018 р. № 2144/16-2018 зазначено, що вказаний іноземець неодноразово притягувався (як в Грузії так і в Україні) до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, зброї та вибухових речовин, хуліганство, тобто йому характерно скоєння злочинів, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, порушують права і законні інтереси громадян України.
Пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (далі - Закон) визначено, що дозвіл на імміграцію в Україну може бути скасовано у разі, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Пунктами 3 і 4 Закону визначено, що дозвіл на імміграцію в Україну може бути скасовано у разі, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Пунктом 5 передбачено скасування дозволу на імміграцію, коли іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок оформлення), посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень, довів перед судом правомірність своїх дій щодо прийнятого ним рішення.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 158- 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволені позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54001 НОМЕР_1) до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області Заводський РВ у м. Миколаєві (вул. Шосейна, 2, м. Миколаїв, 54001 ) відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов