26 грудня 2018 р. № 489/76/17
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:1. Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19, м.Миколаїв,54001 2. Військової частини НОМЕР_1 , п АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
10.01.2017 року ОСОБА_1 (далі: Позивач) звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі: Відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі: Відповідач 2) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік.
08.05.2018 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва адміністративну справу передано до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 12.06.2018 Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято справу № 489/76/17 до свого провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте, в 2016 році позивачу не було нараховано та виплачено щорічну разову грошову допомогу в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком до 5 травня, тому позов підлягає задоволенню.
Відповідач 1 проти позову заперечив та зазначив, що позивач дійсно має право на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, яка виплачується в розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України. Позов необґрунтований та не підлягає задоволенню, оскільки позивач на обліку в управлінні соціальних виплат і компенсацій Інгульського району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради не перебуває, до 30.09.2016 до останнього не звернувся, тому втратив право на отримання щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій до 05 травня 2016 року.
Відповідач 2 проти позову заперечив, вважає, що позивач вчасно не надав підтверджуючий документ, копію посвідчення учасника бойових дій, внаслідок чого військова частина не мала можливості підтвердити право позивача на отримання допомоги до 5 травня та подати відповідна дані до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради. Позивач не звертався до відповідачів з метою реалізації свого права на отримання допомоги до 5 травня, тому допомогу виплачено не було.
Від сторін надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.05.2016 та має право на пільги, встановлені законодавством України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». В тому числі, право на щорічне отримання разової грошової допомоги до 5 травня, яка виплачується за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щорічна разова грошова допомога є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є інвалідами війни. Тобто, фактично ця допомога є формою реалізації конституційного права громадян, які є учасниками, ветеранами чи інвалідами війни, на соціальний захист.
Матеріали справи містять довідку (а.с. 10), Департаменту праці та соціального захисту Миколаївської міської ради населення від 24.11.16 № 3890/09.02.02-07, в якій зазначено, що позивач, як учасник бойових дій, у 2016 році не отримував разової грошової допомоги.
Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Таку редакцію цієї норми, викладену в Законі України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано такою, що не відповідає Конституції України і вона втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин діяла редакція частини пятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком.
Поряд з тим, згідно п.63 (І) Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення «… статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» … застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування». Дане положення Закону України неконституційним не визнавалося.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», із подальшими змінами внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року № 320 «Про збільшення розмірів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня деяким категоріям громадян», - у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), учасникам війни у розмірі 400 грн.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам війни: Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Українидоповнений пунктом 26.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Слід також зауважити на тому, що Конституційний Суд України рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У Рішенні №3-рп від 25 січня 2012 року Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян належить застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до п. 4 ст. 17 (1) Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, це визнається відповідачем 1. Однак звернень від позивача щодо отримання разової грошової допомоги до 5 травня, не надходило, в тому числі до 30 вересня відповідного року.
Крім того, Позивач не надав до військової частини (Відповідача 2) копію посвідчення учасника бойових дій, а тому Відповідач 2 не мав можливості підтвердити право позивача на отримання щорічної грошової допомоги до 5 травня.
Таким чином, підстав для нарахування або виплати ОСОБА_1 , щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року у Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради не було.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідач 1 довів належними засобами доказування відсутність в його діях бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 , щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік, тому в задоволенні позову належить відмовити.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 і.п.н НОМЕР_3 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м.Миколаїв,54001 ЄДРПОУ 03194499) та Військової частини НОМЕР_1 (п/о Аляуди,3, м.Миколаїв, 54003 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік-відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя О.М. Мельник