Постанова
Іменем України
22 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 642/1269/16-ц
провадження № 61-28915св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_7, ОСОБА_8
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лучнікова ЮліяВолодимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року у складі суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, уточнивши позовні вимоги 13 січня 2017 року, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - нотаріус ХМНО) ВахрушевоюО. О. 19 березня 2015 року та зареєстрований за № 297, а також витребувати вказане майно від добросовісних набувачів - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, повернувши його у власність позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що укладені між відповідачами ОСОБА_5 та Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» (далі - КС «Східноєвропейська кредитна спілка») 11 липня 2014 року договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 26 липня 2013 року № КСНП-51 та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. 26 липня 2013 року за реєстровим № 1084 є нікчемними в силу положень статтей 203, 215, 216, 515 ЦК України, а також статтей 1, 21 Закону України «Про кредитні спілки», а отже, є підстави визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної квартири.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ні в позовній заяві, ні в своїх поясненнях під час розгляду справи не було вказано норми закону, яка встановлювала недійсність правочинів щодо уступки права вимоги, укладених кредитною спілкою із третіми особами (нікчемність таких правочинів). Суд виходив з того, що договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором та договір відступлення права за іпотечним договором не єнікчемними, а є оспорюваними правочинами. Позовних вимог про визнання їх недійсними позивачем заявлено не було, що відповідно до частини першої статті 11 ЦК України унеможливлює визнання їх недійсними у вказаній справі. У суду відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. 19 березня 2015 року та зареєстрованого за № 297, а також витребування спірного майна від відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. 19 березня 2015 року та зареєстрований за № 297 недійсним. Витребувано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, від добросовісних набувачів - ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Рішення суду апеляційної інстанції обгрунтовано тим, що спірні зобов'язання між позивачем та КС «Східноєвропейська кредитна спілка» випливають з кредитного договору, укладеного з фізичною особою, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов'язання тісно пов'язані з особою кредитора. Відповідно до статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов'язаннях не допускається і відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків. Суд, дійшов висновку, що правочин відступлення права вимоги за кредитним договором є нікчемним в силу закону та не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Оскільки зобов'язання за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між сторонами, пов'язані з особою кредитора і заміну кредитора не допускають, внаслідок чого визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. 19 березня 2015 року за реєстровим № 297 на підставі статтей 203, 215 ЦК України, а також витребував на користь ОСОБА_4 майно у ОСОБА_7 та ОСОБА_8, оскільки вказане майно вибуло з володіння позивача не з її волі, а на підставі нікчемного правочину.
14 листопада 2017 року ОСОБА_6 звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року у справі.
Вказуючи на порушення судом апеляційної їнстанції норм матеріального та процесуального права.
17 листопада 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кимінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6
У січні 2018 року ОСОБА_4 подано відзив на касаційну скаргу, в якій вказує про правильність та обгрунтованність рішення апеляційного суду.
У травні 2018 року вказану справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в рішенні суду апеляційної інстанції не вказано норми закону, яка б встановлювала недійсність правочинів щодо уступки права вимоги, укладених кредитною спілкою із третіми особами (нікчемність таких правочинів). Вказівка у законі на недійсність правочину є обов'язковою умовою визнання правочину нікчемним, як зазначено у статтях 220, 224 ЦК України, тому суд першої інстанції правильно встановив, що укладені 11 липня 2014 року між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_5 договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором та договором про відступлення права за іпотечним договором не є нікчемним, а є оспорюваними правочинами. Позовних вимог про визнання їх недійсними заявлено не було, що унеможливлює визнання їх недійсними.
В апеляційного суду були відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, а також витребування спірного майна від ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14 листопада 2009 року належала квартира АДРЕСА_1.
26 липня 2013 року між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № КСНП-51, за яким кредитор (КС «Східноєвропейська кредитна спілка») зобов'язувався надати позичальникові (ОСОБА_4.) кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 100 000, 00 грн. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ОСОБА_4 та КС «Східноєвропейська кредитна спілка» 26 липня 2013 року укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. за реєстровим № 1084, відповідно до якого ОСОБА_4 передала в іпотеку КС «Східноєвропейська кредитна спілка» належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
11 липня 2014 року між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_5 укладено договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № КСНП-51 від 26 липня 2013 року, за яким цедент (КС Східноєвропейська кредитна спілка») передав цесіонарію (ОСОБА_5.), а цесіонарій набув право вимоги і став кредитором за вищевказаним кредитним договором.
11 липня 2014 року між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, за яким первісний іпотекодержатель (КС «Східноєвропейська кредитна спілка») здійснив відступлення новому іпотекодержателю (ОСОБА_5.) права Іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. 26 липня 2013 року за реєстровим № 1084.
КС «Східноєвропейська кредитна спілка» на адресу ОСОБА_4 цінним листом із описом вкладення направлено повідомлення про зміну кредитора за вих. № 324 від 11 липня 2014 року, оригінал договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 липня 2014 року, нотаріально завірену копію договору відступлення права за іпотечним договором від 11 липня 2014 року, а також копію акта приймання-передачі № 1 до договору відступлення права вимоги від 11 липня 2014 року. Судом встановлено, що ОСОБА_4одержала поштою вказані документи 15 липня 2014 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 11 липня 2014 року.
19 березня 2015 року між ОСОБА_5та ОСОБА_6у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О. О. за реєстровим № 297.
06 травня 2016 року ОСОБА_6уклала договір купівлі-продажу спірної квартири із ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лучніковою Ю. В. за реєстровим № 1677.
На день розгляду справи право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується інформаційною довідкою, наданою позивачем.
Відповідно до статтей 11, 60 ЦПК України 2004 року суд розглядає справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора. Оскільки відступлення права вимоги за іпотечним договором не відбулося, то у продавця ОСОБА_5 відсутні правові підстави для здійснення будь-якого правочину.
Згідно статті 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.
Верховний Суд зауважує, що у своїй діяльності кредитна спілка керується Законом України «Про кредитні спілки» який, є спеціальним, тому вона як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, не має права відступати право вимоги за кредитним договором оскільки такі повноваження Законом не передбачені.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК Українинедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно частини третьої статті 215 ЦК України,якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку, що спірні зобов'язання між позивачем та КС «Східноєвропейська кредитна спілка» випливають з кредитного договору, укладеного з фізичною особою, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов'язання тісно пов'язані з особою кредитора і відповідно до статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов'язаннях не допускається і відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків.
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом,тобто, коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не вказав норму закону, в якій би прямо встановлювалась недійсність правочинів, щодо уступки права вимоги, укладених кредитною спілкою, а саме пряма вказівка у законі на недійсність правочину, що є обов'язковою умовою визнання правочину нікчемним, безпідставні, оскільки апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом України «Про кредитні спілки», не допускається. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, та витребування спірного майна від ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовому висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 15 квітня 2015 року (справа №6-59цс15)
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі, власним тлумаченням закону та незгоди із ухваленим у справі судовим рішенням.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. О.Кузнєцов
Г. І.Усик