10 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 541/2813/15-ц
провадження № 61-9557св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., УсикаГ. І.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_9,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», подану його представником Стеценком Тарасом Миколайовичем, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Куцин В. М., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Корнієнка В. І., Триголова В. М., Омельченко Л. М.,
У листопаді 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись з позовом до Приватного акціонерного товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»), ОСОБА_9 про стягнення майнової та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позов мотивовано тим, що 18 березня 2014 року на автодорозі Дніпропетровськ-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка від села Бродщина в напрямку села Красне Кобеляцького району Полтавської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ЗАЗ TF699Р, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_9, та автомобіля ВАЗ 2101, номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_11
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, від яких помер, а пасажир даного транспортного засобу ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
В результаті отриманого ушкодження здоров'я ОСОБА_6 зазнала стійкої втрати працездатності і 15 жовтня 2014 року рішенням Миргородської міжрайонної МСЕК їй встановлено другу групу інвалідності.
Крім того, автомобіль ВАЗ 2101, номерний знак НОМЕР_3, який є спільним майном подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_6, отримав механічні пошкоджень і є непридатним для подальшого використання (фактично знищений), що свідчить про завдання ОСОБА_6, шкоди, у тому числі моральної, пов'язаної з пошкодженням (знищенням) вказаного транспортного засобу.
Вказували, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_9 вимог пунктів 10.1, 14.2 (в) Правил дорожнього руху України, що встановлено вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 червня 2014 року. З вини ОСОБА_9 загинув - ОСОБА_11, який є рідною людиною для позивачів: для ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - сином; для ОСОБА_6 - чоловіком; для ОСОБА_7 - батьком.
Позивачі зазначали, що внаслідок смерті близької особи їм завдано моральних страждань, розмір відшкодування яких неможливо визначити в грошовому еквіваленті, оскільки позивачі в особі загиблого втратили годувальника.
Крім того, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ушкоджено здоров'я ОСОБА_6, що обумовило понесення витрат на лікування і завдало моральної шкоди.
До звернення до суду ОСОБА_9 частково відшкодовано заподіяну майнову шкоду, зокрема оплачено лікування ОСОБА_6 у розмірі 26 000 грн; 7 000 грн вартості надмогильного пам'ятника; 40 000 грн - на відшкодування шкоди, завданої майну (транспортному засобу), та 6 000 грн на поховання ОСОБА_11
Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_9 на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом № АС/8173109, яким забезпеченим транспортним засобом визначено автомобіль ЗАЗ TF699Р, державний номер НОМЕР_1.
Протягом розгляду справи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 подали заяви про відмову від позову в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_9, та в частині позовних вимог, заявлених до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», про стягнення моральної шкоди та страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника з урахуванням інфляції та трьох процентів річних, які прийняті судом та провадження у справі у відповідних частинах закрито.
З урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог, ОСОБА_6 просила стягнути з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 1 514,95 грн моральної шкоди, 43,07 грн в рахунок трьох процентів річних від простроченої суми, 22 297,10 грн пені за прострочення виплати страхового відшкодування.
Рішенням Миргородського районного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року позов задоволено.
Стягнено з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_6 1 514,95 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди за шкоду, завдану ушкодженням здоров'я, і шкоду, завдану смертю потерпілого, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення; 43,07 грн - три проценти річних від простроченої суми; 22 297,10 грн - пені за прострочення виплати страхового відшкодування, а всього 23 855,12 грн.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що до розрахунку розміру страхового відшкодування моральної шкоди за шкоду, завдану здоров'ю ОСОБА_6, має прийматися саме загальний розмір страхового відшкодування, що підлягав виплаті за шкоду, тобто - 46 568,20 грн, а не лише 21 924,00 грн страхового відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності. За таких обставин, встановивши прострочення здійснення страховиком страхових виплат, а саме часткової виплати страхового відшкодування і моральної шкоди, суд дійшов висновку по наявність підстав для задоволення позову.
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на те, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У жовтні 2016 року представник ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - Стеценко Т. М. звернувся із касаційною скаргою, у якій просив змінити судові рішення судів попередніх інстанцій і стягнути з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_6 1 096,20 грн страхового відшкодування у рахунок відшкодування моральної шкоди та 40,88 грн пені за несвоєчасну її виплату. У задоволенні іншої частини позову просив відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що 3 грудня 2014 року ОСОБА_6 подала заяву про виплату страхового відшкодування, відповідно до якої зазначила дві майнові вимоги - знищений автомобіль та похорони потерпілого. Згідно вироку суду від 23 червня 2014 року позивачу відшкодовано майнову шкоду у повному обсязі, тому страховик правомірно відмовив їй у виплаті страхового відшкодування.
Зазначив, що заява про виплату коштів в частині відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, подана ОСОБА_6 лише 10 березня 2016 року, тому граничним строком виплати страхового відшкодування є 8 червня 2016 року. У вказаний строк майже всі страхові відшкодування сплачені позивачу, однак у зв'язку із неповнотою розрахунку страхового відшкодування за завдану моральну шкоду позивачу не сплачено суму коштів у розмірі 1 096,20 коп. Пеня за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 9 червня 2016 року по 18 липня 2016 року складає 40,88 грн.
Також вказує, що 19 липня 2016 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» сплачено на корить позивача грошові кошти у розмірі 1 092,20 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
У листопаді 2016 року ОСОБА_6 подала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними, обґрунтованими і ухваленими відповідно до норм матеріального та процесуального права; просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судами встановлено, що вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 червня 2014 року ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ 2101, номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, від яких помер, а вказаний автомобіль, який є спільним майном ОСОБА_11 та ОСОБА_6, отримав механічні пошкодження і є непридатним для подальшого використання (фактично знищений). Пасажир даного автомобіля ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. 15 жовтня 2014 року рішенням Миргородської міжрайонної МСЕК їй встановлено другу групу інвалідності.
Також судами встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_9 на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відповідно до полісу № АС/8173109, яким забезпеченим транспортним засобом визначено автомобіль ЗАЗ TF699Р, номерний знак НОМЕР_1.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 3 грудня 2014 року ОСОБА_6 звернулась разом з іншими постраждалими до відповідача із заявою про виплату страхових виплат, однак їм відмовлено з посиланням на отримання позивачем витрат на лікування в розмірі 24 644,20 грн.
Після звернення до суду 23 березня 2016 року відповідачем у справі здійснено виплату ОСОБА_6 21 924 грн в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності, на підставі пункту 26.2 статті 26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та 1 096,20 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням її здоров'я на підставі статті 26-1 цього Закону, з урахуванням розміру страхового відшкодування за стійку втрату працездатності.
21 квітня 2016 року відповідачем здійснено виплату ОСОБА_6 - 14 616 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_11 (за втрату годувальника) на підставі пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; 3 654,00 грн - моральної шкоди, завданою смертю чоловіка - ОСОБА_11 - на підставі пункту 27.3 статті 27 вказаного Закону та 19 квітня 2016 року - 136,01 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за ушкодження здоров'я у порядку статті 26-1 вказаного Закону.
Згідно вимог пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий (фізична особа) зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
За змістом статті 26-1 цього Закону страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, - моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку з приводу того, що до розрахунку розміру страхового відшкодування моральної шкоди за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_6, має прийматись загальний розмір страхового відшкодування, що підлягав до виплати за шкоду, тобто 46 568,20 грн, а не лише 21 924 грн страхового відшкодування, пов'язаного із стійкою втратою працездатності.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання, оскільки при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу зобов'язаний сплатити суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6, подавши заяву 3 грудня 2014 року, не ставила вимогу про відшкодування їй витрат на лікування, спростовується висновками апеляційного суду, який встановив, що у вказаній заяві позивачем таку вимогу заявлено.
Доводи касаційної скарги є безпідставними і спростовуються як матеріалами справи, так і змістом судових рішень судів попередніх інстанцій.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час перегляду справи у касаційному порядку.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Ухвалою суду касаційної інстанції від 16 вересня 2016 року зупинено виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ІншурансГруп», подану його представником Стеценком Тарасом Миколайовичем, залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
О. В. Ступак
Г. І. Усик