Ухвала
Іменем України
18 грудня 2018 р.
м. Київ
справа № 186/823/17
провадження № 51-9661ск 18
Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного кримінального суду:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2018 року,
встановив:
Вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця смт. Покрівського Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
засуджено за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 відраховувати з моменту його затримання при виконанні вироку суду.
Згідно з вироком, ОСОБА_4 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 10 квітня 2017 року близько 20:00, на технічно справному автомобілі «ВАЗ 21101» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить йому, з увімкненим ближнім світлом фар, зі швидкістю не менш ніж 40 км/год рухався по під'їзній дорозі між автодорогою Знам'янка-Луганськ-Ізваріне та містом Першотравенськ Дніпропетровської області, від автодороги Знам'янка-Луганськ-Ізваріне у напрямку міста Першотравенська.
Під час руху водій, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перед початком обгону невстановленого автомобіля, що рухався у попутному з ним напрямку на полосі його руху, не переконався в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати вільна від транспортирних засобів на достатній для обгону відстані, та виїхав на зустрічну смугу.
У ході подальшого руху по зустрічній смузі під'їзної дороги між автодорогою Знам'янка-Луганськ-Ізваріне та містом Першотравенськ, на відстані 133 м до повороту на телевежу в напрямку міста Першотравенська, ОСОБА_4 допустив зіткнення із автомобілем «Daewoo Sens Т13110» під керуванням водія ОСОБА_6 , яка зі швидкістю приблизно 40 км/год рухалася у зустрічному напрямку.
Своїми діями ОСОБА_4 порушив вимоги п.п.1.3., 1.5, 2.3 б), 10.1, 14.2 в) Правил дорожнього руху, що призвело до вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди за наслідками якої потерпілій ОСОБА_6 було завдано ушкоджень, що відносяться до середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров'я на термін понад три тижні (більше ніж 21 день). Виявлені рубці на обличчі потерпілої утворились в наслідок загоєння забійних ран, є незгладимими, що спотворює обличчя та видалення яких потребує оперативного втручання, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2018 року вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_4 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення шляхом пом'якшення його підзахисному покарання та до призначеного покарання застосувати вимоги статті 75 КК. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій встановивши те, що у ОСОБА_4 відсутній умисел на вчинення злочину, він розкаявся
та визнав свою винуватість, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив неумисний злочин, має постійне місце проживання, у нього міцні соціальні зв'язки , є дружина, троє малолітніх дітей, відсутні скарги за місцем проживання та під час всього розгляду кримінального провадження не вчинив нових злочинів, призначили покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а саме неправомірно позбавили його підзахисного волі.
Також захисник зазначає, що апеляційним судом не достатньо вмотивовано необхідність призначення ОСОБА_4 покарання пов'язаного з ізоляцією від суспільства. До того ж вказує, що в супереч частини 2 статті 65 КК України, при сукупності всіх позитивно характеризуючих даних про особу винного та обставин, що пом'якшують покарання, судами неправильно визначено про неможливість застосувати до призначеного покарання вимоги статті 75 КК України та призначити покарання не пов'язане із позбавленням волі.
Крім того, судом апеляційної інстанції не надано належних обґрунтувань на підтвердження висновку районного суду про намагання засудженого уникнути відповідальності за скоєне.
До того ж у мотивувальній частині касаційної скарги захисник наводить практику національних судів з приводу призначення особам покарання за вчинення злочинів, передбачених частинами 2, 3 статті 286 КК, відповідно до якої суди звільняли осіб від призначеного з встановленням іспитового строку.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та кваліфікація його дій в касаційній скарзі захисника не оспорюються та не заперечуються.
Доводи касаційної скарги захисника щодо необхідності звільнення його підзахисного від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК, є неспроможними.
Так, відповідно до статті 65 КК України при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з частиною 1 статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначені покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, враховував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів вчинених з необережності, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу винного, котрий одружений, працює, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується добре, має на утриманні трьох малолітніх дітей.
Крім того, судом, було враховано, відсутність пом'якшують або обтяжують покарання обставин, а також поведінку ОСОБА_4 , який свою вину не визнав та перед потерпілою не вибачився.
Вказані обставини надали суду першої інстанції всі підстави для висновку про можливість призначити покарання пов'язане із позбавленням волі та визначити його розмір в межах санкції Закону про кримінальну відповідальність та саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого.
З обраним судом першої інстанції видом та визначеним строком відбування засудженим покарання погодився і суд апеляційної інстанції. Зокрема, апеляційним судом зважено на те, що засуджений ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин при встановлених судом першої інстанції обставинах та на дані про особу винного. При цьому, взявши до уваги думку потерпілої та цивільного позивача, які просили призначити засудженому суворе покарання, оскільки з боку ОСОБА_4 не убачається щирого каяття, суд дійшов висновку про неможливість застосувати до призначеного останньому покарання правила статей 75, 69 КК, чим погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Тобто суд апеляційної інстанції надав обґрунтовані відповіді на доводи апеляційної скарги захисника та належним чином вмотивував своє рішення.
За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КК України.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання у колегії суддів також сумнівів не викликають, оскільки при призначенні покарання враховувалися та оцінювалися всі обставини, на які покликається засуджений у касаційній скарзі. При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу засуджений.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи захисника попри їх сукупність та зміст не спростовують правильності визначення судами першої та апеляційної інстанцій форми відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства.
Посилання захисника на практику національних судів щодо призначення покарання за схожими кримінальними правопорушеннями не вказує на обов'язковість застосування таких покарань у цьому кримінальному провадженні, оскільки конкретне покарання завжди звернене до конкретної особи, воно повинне бути індивідуалізоване, з урахуванням всіх обставин справи й особистості людини, що вчинила злочин.
Що стосується доводів захисника про можливість пом'якшення засудженому покарання шляхом застосування вимог статті 75 КК то колегія суддів не погоджується з ними, оскільки в результаті кримінального правопорушення потерпіла отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та у неї спотворено обличчя, що віднесено до тяжких тілесних ушкоджень, тобто суди правильно дійшли висновку щодо призначення засудженому покарання в умовах ізоляції від суспільства, що є справедливим та достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
Тобто, судами під час призначення ОСОБА_4 покарання були враховані всі обставини скоєного злочину та наслідки, які настали від порушення останнім Правил дорожнього руху.
Відтак, обґрунтування вимог касаційної скарги захисника не містять таких доводів, які б викликали необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з наданих до неї копій судових рішень вбачається, що задоволенню вони не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2018 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3