19 вересня 2018 року
м. Київ
справа №761/16204/16-ц
провадження № 61-5930св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., СтупакО. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», подану його представником Ступчук ОльгоюМихайлівною, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д.,
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про стягнення процентів на банківський вклад та трьох процентів річних.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 8 серпня 2013 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір банківського вкладу № ДФЛ-349439/01 на суму 600 000 доларів США на строк до 23 серпня 2014 року з виплатою 7,75% річних у кінці строку.
21 серпня 2014 року вона звернулась до банку із заявою про повернення вкладу.
26 серпня 2014 року банк перерахував суму вкладу та проценти в загальному розмірі 648 527,92 долари США на її поточний рахунок, проте зняти їх готівкою вона не мала можливості через рішення Національного банку України про обмеження суми, яка може бути видана на добу.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року з ПАТ «Альфа-Банк» на її користь стягнено кошти за договором банківського вкладу у сумі 648 527,92 доларів США, яке виконано 2 червня 2015 року. При цьому за період з 27 серпня 2014 року (день, коли мав бути повернутий вклад) до 2 червня 2015 року (по час фактичного повернення коштів) проценти нараховувались на несвоєчасно повернену суму вкладу не у розмірі 7,75% річних, який визначений умовами договору, а у розмірі 3% річних, виходячи з умов договору банківського рахунка.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_4 просила зобов'язати відповідача донарахувати проценти на несвоєчасно повернену за договором банківського вкладу суму 648 527,92 долари США з виплатою процентів за період з 27 серпня 2014 року до 1 червня 2015 року включно в сумі 23 687,81 доларів США; стягнути з відповідача суму нарахованих процентів на суму 648 527,92 долари США за період з 27 серпня 2014 року до 1 червня 2015 року включно у розмірі 38 952,21 доларів США, зменшеному на суму утриманих податків згідно діючого законодавства України, в іноземній валюті (доларах США) в повному обсязі однією сумою через касу банку; стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 14 871,72 долари США за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання щодо повернення суми 648 527,92 долари США за період з 27 серпня 2014 року до 1 червня 2015 року (включно) в іноземній валюті (доларах США) в повному обсязі однією сумою через касу банку.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року, постановленим суддею Притулою Н. Г., у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п.1.3 договору банківського вкладу датою повернення вкладу є 23 серпня 2014 року. На виконання умов договору 26 серпня 2014 року банком перерахована сума вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника ОСОБА_4 Пунктом 6.2 договору банківського вкладу встановлено, що договір втрачає силу з моменту повернення банком вкладнику суми вкладу та процентів, нарахованих на вклад. Тому 26 серпня 2014 року, тобто з моменту надходження суми вкладу та нарахованих процентів за вкладом на поточний рахунок позивача, договір банківського вкладу припинив свою дію.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києві від 17 жовтня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнено з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_4 проценти за договором банківського вкладу № ДФЛ-349439/01 від 8 серпня 2013 року у розмірі 35 543,84 доларів США та 3% річних в сумі 14 871,72 доларів США за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 27 серпня 2014 року по 1 червня 2015 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнено з ПАТ «Альфа-Банк» на користь позивача судовий збір у розмірі 7 579 гривень.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд встановив, що кошти за договором банківського вкладу, строк дії якого закінчився 23 серпня 2014 року, ОСОБА_4 отримала на виконання судового рішення лише 2 червня 2015 року, отже з ПАТ «Альфа-Банк» на користь позивача підлягають стягненню проценти на суму банківського вкладу по день фактичного їх повернення у розмірі 7,75% річних відповідно до п. 1.4 договору банківського вкладу.
У грудні 2016 року ПАТ «Альфа-Банк», в інтересах якого діє представник Ступчук О. М., подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд невірно визначив характер спірних правовідносин і безпідставно не взяв до уваги, що у зв'язку із ухваленням рішення Апеляційним судом міста Києва 26 березня 2015 року про стягнення з банку коштів за договором банківського вкладу договір депозиту припинився і грошові кошти перебували на поточному, а не банківському рахунку, отже стягненню проценти не підлягали.
У касаційній скарзі банк посилається на відповідні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-338цс16 та інших.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
У поданих у березні 2017 року запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 вважає рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим та посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс14, від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14, від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Так, за змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15 за позовом про стягнення процентів на банківський вклад, інфляційних втрат і трьох процентів річних).
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 8 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір банківського вкладу № ДФЛ-349439/01 з виплатою процентів в кінці строку - 23 серпня 2014 року, за умовами якого позивач внесла на рахунок банку грошові кошти у розмірі 600 000 доларів США із сплатою у розмірі 7,75% одночасно із поверненням вкладу (пункти 1.1-1.4 договору).
На виконання умов договору банківського вкладу після закінчення його строку 26 серпня 2014 року банком перерахована сума вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника.
Ці обставини сторонами не заперечуються.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року стягнено з ПАТ «Альфа-банк» на користь ОСОБА_4 грошові кошти, які знаходилися на поточному рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_4, за договором банківського рахунка у сумі 648 527,92 доларів США.
Вказані кошти на виконання рішення суду апеляційної інстанції в сумі 648 527,92 доларів США позивач отримала 2 червня 2015 року.
Звернувшись із даним позовом, ОСОБА_4 просила стягнути проценти у розмірі 7,75%, як визначено договором банківського вкладу, за період з 27 серпня 2014 року по 1 червня 2015 року, нарахованих на суму 648 527,92 долара США, що визначена рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року, а також 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з доведеності позовних вимог в частині стягнення 7,75 процентів, нарахованих на основну суму банківського вкладу (600 000 доларів США), та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, оскільки апеляційний суд дійшов висновку, що договір банківського вкладу не припинив свою дію.
Проте апеляційною інстанцією не враховано обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року, відповідно до яких 26 серпня 2014 року банк, перерахувавши на поточний рахунок ОСОБА_4 кошти в сумі 600 000 доларів США та проценти в сумі 48 527,92 долара США, виконав свої зобов'язання за договором банківського вкладу, тому з 26 серпня 2014 року договір банківського вкладу є припиненим.
Припинення строку дії договору і невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, які встановлені договором чи законом.
Таким чином, з 26 серпня 2014 рокуміж сторонами у даній справі виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка; за користування грошовими коштами, що знаходились на рахунку клієнта, банк повинен сплатити проценти в розмірі, встановленому договоромбанківського рахунка.
Відповідні умови містяться в розділі 4 договору банківського вклада № ДФЛ-349439/01, укладеного сторонами.
Без належного дослідження умов укладеного сторонами договору банківського вклада та з'ясування, у якому розмірі та в якому порядку нараховуються проценти, коли сума вкладу перерахована на поточний рахунок вкладника, але не повернена, ухвалення законного та справедливого судового рішення є неможливим.
Суд апеляційної інстанції, у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи, зазначені положення закону не врахував і на встановлені обставини справи уваги не звернув, належним чином не дослідив умови договору банківського вклада щодо нарахування та стягнення процентів після закінчення строку його дії, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання донарахувати та виплатити проценти за договором у розмірі, визначеному позивачем.
При цьому висновок щодо стягнення 3% річних на підставі статті 625 ЦК України є правильним, але розмір коштів, що підлягає стягненню з цієї правової підстави, має бути обрахований із суми, визначеної після правильного обрахування процентів.
Касаційний суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо нарахування процентів на суму вкладу у зв'язку зі зміною процентної ставки банком в односторонньому порядку, а також щодо зобов'язання банка видати кошти однією сумою через касу банка, так як це віднесено до способу виконання рішення суду.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до неможливості встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, ухвалене апеляційним судом судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати викладене, належним чином дослідити умови договору банківського вклада щодо нарахування і стягнення процентів після закінчення строку його дії, та ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», подану представником Ступчук ОльгоюМихайлівною, задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик