Суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду: Стрільчука В. А., Ступак О. В.
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 372/159/17
провадження №61-31919св18
у справі за заявою ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум»), за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК Інвест-Кредо») на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року.
За наслідками розгляду 14 листопада 2018 року указаної справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, якою касаційну скаргу ТОВ «ФК Інвест-Кредо» задоволено частково. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Із зазначеним висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджуємось та відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку з огляду на таке.
У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2011 року, позов про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави задоволено. На виконання вказаного рішення, 01 лютого 2012 року Обухівським районним судом Київської області виданий виконавчий лист № 2-110/10. За заявою стягувача 19 вересня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52264539. Вказаний виконавчий лист втратив чинність 19 квітня 2012 року. У зв'язку з тим, що пред'явлення виконавчого листа до виконання відбулося після закінчення строку, встановленого статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», заявник просив визнати його таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Обухівського районного суду від 30 січня 2017 року у задоволені заяви ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що із самого виконавчого документа, виданого 01 лютого 2012 року, вбачається, що рішення суду набрало законної сили 17жовтня 2011 року, а виправлений недолік не має значення для порушеного заявником питання. Заявником не наведено наявність обставин, які є підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2017 року скасовано та постановлено нову ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_3
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та визнаючи виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд видав виконавчий лист 01 лютого 2012 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» № 2677-VІ (далі - Закон), тому строк пред'явлення цього виконавчого листа до виконання повинен визначатися за цим Законом і становити один рік із наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили, у такому випадку після апеляційного перегляду - 19 квітня 2011 року.При цьому зазначення судом у виконавчому листі іншого строку його пред'явлення до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою Закону й не може бути змінено судом, а виправлення помилки у виконавчому листі є лише підставою для видачі виконавчого листа з усунутими недоліками і не змінює строки його пред'явлення (стаття 368 ЦПК України 2004 року, статті 18, 23 Закону). Крім того, стягувач пред'явив виконавчий лист до виконання після закінчення встановленого Законом однорічного строку.
У квітні 2017 року ТОВ «ФК Інвест-Кредо» звернулося до суду з касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року, в якій просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що 13 квітня 2017 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо» укладений договір про відступлення прав вимоги № 491-Ф, згідно з яким ТОВ «ФК Інвест-Кредо» є правонаступником усіх прав і обов'язків ПАТ «Банк Форум». Крім того, ПАТ «Банк Форум» у межах строку, встановленого статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», пред'явлено до виконання виконавчий лист, виданий Обухівським районним судом Київської області 01 січня 2012 року у справі № 2-110/10. Зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за рішенням суду не виконані, заборгованість не погашена. Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання банком пропущено з поважних причин. Виконавчі листи отримано банком лише 20 квітня 2012 року, тобто після закінчення граничного строку для пред'явлення до виконання судового рішення (19 квітня 2012 року).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь Акціонерного комерційного банку «Форум» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум») заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 657 236,69 грн. Звернуто стягнення на предмет застави, а саме: жилий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером НОМЕР_1, земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_3, що знаходяться по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
За матеріалами справи 14 грудня 2011 року ПАТ «Банк «Форум» звернувся із заявою до Обухівського районного суду Київської області про видачу виконавчого листа на виконання рішення суду.
01 лютого 2012 року на примусове виконання вказаного рішення, Обухівським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 2-110/10, у якому зазначено, що рішення набрало законної сили 17 жовтня 2011 року та строк пред'явлення виконавчого листа до виконання становить один рік.
17 квітня 2012 року виконавчі листи направлено судом на адресу стягувача за його заявою, поданою 14 грудня 2011 року.
17 жовтня 2012 року банк пред'явив виконавчий лист до виконання відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
19 жовтня 2012 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження № 34774009.
Вказана постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_3 не оскаржувалася. Виконавче провадження тривало три роки.
13 квітня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Гопцієм Р. О. винесено постанову про повернення виконавчого листа № 2-110/10 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року за дружиною боржника визнано право власності на 1/2 частину майна, визначеного виконавчим документом. Виконання рішення у визначений виконавчим документом спосіб неможливо.
16 вересня 2016 року ПАТ «Банк Форум» повторно пред'явив виконавчий лист до виконання.
19 вересня 2016 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження № 52264539.
16 грудня 2016 року за заявою боржника ухвалою Обухівського районного суду Київської області виправлено помилку у виконавчому листі № 2-110/10 від 01 лютого 2012 року шляхом зазначення у ньому правильної дати набрання законної сили рішення суду «19 квітня 2011 року» замість «17 жовтня 2011 року».
16 січня 2017 року боржник ОСОБА_3 подав до суду заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Скасовуючи ухвалу суду першої та апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходив із того, що розглядаючи заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не звернули увагу на заяву банку про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, від розгляду якої залежить вирішення питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Тому з метою дотримання справедливої судової процедури розгляду клопотання про поновлення пропущеного строку, яке має значення для правильного вирішення справи, керуючись статтею 411 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Проте із вказаними висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України 2004 року однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За статтею 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 369 ЦПК України 2004 року суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час видачі виконавчого документа) виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили (далі - Закон).
Згідно з пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ, який набрав чинності з 09 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.
Строки, зазначені у частині першій статті 22 Закону, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (частина перша статті 25 Закону).
За змістом положень статті 26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статті 18 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Тобто після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
За встановленими у справі обставинами, перше пред'явлення виконавчого документу у 2012 році відбулось у межах строку, зазначеного у виконавчому листі, виконання тривало до повернення виконавчого листа, тобто до 14 квітня 2016 року.
Отже, з пред'явленням виконавчого листа до виконання відбулось переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, який почав свій перебіг спочатку з наступного дня після отримання стягувачем повернутого виконавчого листа.
Помилка суду у зазначенні дати набрання рішенням законної сили, після того, як виконавчий лист був пред'явлений до виконання та виконувався більше ніж чотири роки, не змінює факту переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та початок його перебігу спочатку.
Отже, за обставинами цієї справи, з урахуванням того, що друге пред'явлення виконавчого документа до виконання відбулось 16 вересня 2016 року , тобто у межах строку, визначено статтею 22 Закону, тому строк першого пред'явлення виконавчого листа до виконання не має правового значення та, відповідно, не може бути підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню після того, як виконання за таким виконавчим листом вже відбувалось.
Аналіз змісту статті 369 ЦПК України 2004 року дає підстави для висновку, що виконавчий лист, який було пред'явлено до виконання та який виконувався, не може бути в майбутньому після його повернення визнано таким, що не підлягає виконанню з підстав пропуску строку, якщо протягом його виконання такої вимоги будь-ким із учасників виконавчого провадження не заявлялось. Виконавчий лист, який перебував на виконанні, може бути визнано таким, що не підлягає виконанню з інших підстав, а не з підстав пропуску строку для пред'явлення вперше.
Вищевикладене свідчить про те, що рішення суду апеляційної інстанції про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню на стадії його другого своєчасного пред'явлення після переривання строку, з підстав несвоєчасного першого пред'явлення, є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Ухвала суду першої інстанції, хоча за своїм результатом і відповідає висновку, до якого дійшли судді Верховного Суду у цій окремій думці, проте вона не містить правового обґрунтування відмови у задоволенні заяви боржника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року, а тому також не може залишатись в силі.
Разом з тим, вважаємо, що були відсутні підстави, передбачені пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, на які послалась колегія суддів з огляду на таке, оскільки процесуальні підстави направлення судом касаційної інстанції справи на новий розгляд є обмеженими.
У відповідності до зазначених підстав, для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Наведені колегією суддів мотиви не містять посилання на те, які докази не були досліджені судами попередніх, та які потрібно дослідити при новому розгляді.
Вважаємо, що за встановленими обставинами у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, тому судові рішення першої й апеляційної інстанцій підлягали скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідності до статті 412 ЦПК України про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов'язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід'ємну частину «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України заява № 46144/99, ІммобільяреСаффі проти Італії заява № 22774/93, Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.
Отже, у цій конкретній справі є абсолютно очевидним, що невиконання більше ніж 7 років рішення, яке набрало законної сили 19 квітня 2011 року, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому направлення цієї справи за встановлених у ній обставин на новий розгляд до суду першої інстанції з посиланням на необхідність дотримання справедливої судової процедури розгляду клопотання про поновлення пропущеного строку, не бути сприяти дотриманню вимог Конвенції та порушує справедливий баланс інтересів сторін виконавчого провадження.
Суддя В. А. Стрільчук
Суддя О. В. Ступак