Постанова
Іменем України
27 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 200/7259/16-ц
провадження № 61-36121 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 17 жовтня 2016 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Городничої В. С.,
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.
На обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 21 червня 2014 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції між ним та відповідачем зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 365.
Від шлюбу подружжя має дочку - ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1.
Шлюбні відносини між ним та ОСОБА_5 не склалися через постійні суперечки, втрати почуття поваги один до одного, спільне господарство не ведеться.
Посилаючись на наведене, а також на те, що подальше спільне життя і збереження шлюбу не можливе, просив задовольнити позов.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня
2016 року відкладено розгляд справи до 17 жовтня 2016 року, у зв'язку наданням сторонам строку для примирення тривалістю два місяці.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня
2016 року позов задоволено.
Розірвано шлюб, укладений 21 червня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави, які спонукали позивача розірвати шлюб є обгрунтованими, подальше спільне життя подружжя та збереження сім'ї неможливе, та суперечить інтересам подружжя.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня
2017 року виправлено допущену в судовому рішенні описку та правильно зазначено дату народження ОСОБА_6. замість «ІНФОРМАЦІЯ_2 року» зазначено «ІНФОРМАЦІЯ_1 року».
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня
2017 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення щодо доповнення судового рішення посиланням про наявність домовленості сторін щодо місця проживання дитини разом з матір'ю та віднесення судових витрат за рахунок позивача.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня
2017 року виправлено описки в мотивувальній та резолютивній частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року замість невірно зазначеного «неповнолітня дитина» вважати правильним «малолітня дитина». В абзаці третьому мотивувальної частини судового рішення замість невірно зазначеного «Відповідачка надала заяву про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги визнає.» зазначити «Відповідачка надала клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 17 жовтня 2016 року без її присутності, оскільки не має змоги залишити дитину. Проти розірвання шлюбу заперечень не має».
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня
2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення щодо досягнення згоди про місце проживання малолітньої дитини та відображення змісту пояснень ОСОБА_5 про відсутність заперечень розірвання шлюбу, відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд посилався на відсутність доводів апеляційної скарги про доцільність збереження сім'ї, наявність у відповідача бажання відновити подружні стосунки, а також відсутність аргументів щодо незгоди з висновками суду про наявність підстав для розірвання шлюбу. Зазначив, що описки в оскаржуваному судовому рішенні були виправлені шляхом постановлення відповідних ухвал. У зв'язку із задоволенням позовних вимог та оскільки ОСОБА_5 не є особою, яка звільнена від сплати судового збору, суд обгрунтовано стягнув його з відповідача.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без її участі, всупереч вимог частини першої та четвертої статті 169 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не відклав розгляд справи, внаслідок чого вона була позбавлена можливості скористатися своїми правами, наданими їй як стороні процесу. Суд помилково вказав, що вона визнала позов, оскільки вона зазначила лише про відсутність письмових заперечень щодо розірвання позову. Всупереч її вимог про надання строку для примирення сторін, строком на шість місяців, суд надав лише два місяці для примирення подружжя, та не урахував інтереси малолітньої дитини. Суд першої інстанції неправильно застосував приписи частини першої статті 32 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України), оскільки невірно зазначив, що сторони мають неповнолітню дитину, тоді як їх дитина є малолітньою. Крім того, суди попередніх інстанцій не розглянули її пояснень щодо досягнутої з позивачем згоди щодо місця проживання дитини з матір'ю.
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
03 липня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Судами установлено, що 21 червня 2014 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.
Від шлюбу сторони у справі мають дочку - ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_4 обгрунтовував позовні вимоги тим, що з квітня 2015 року фактичні шлюбні відносини між ним та відповідачем припинені, спільне життя не склалося з причин різного характеру та поглядів на життя, сторони проживають окремо, а тому подальше сумісне життя та збереження сім'ї неможливе.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить інтересам обох сторін, а тому збереження сім'ї неможливе, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України) та право на розірвання шлюбу, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4
Доводи касаційної скарги про те, що в порушення частин першої та четвертої статті 169 ЦПК України, суд першої інстанції не відклав розгляд справи є неспроможними, оскільки 17 жовтня 2016 року до Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровськанадійшло клопотання ОСОБА_5, у якому вона повідомила про неможливість бути присутньою у судовому засіданні 17 жовтня 2016 року, та просила провести його без її участі.
Посилання на те, що суд надав недостатній строк для примирення - тривалістю лише 2 місяці не є переконливими, оскільки визначаючи строк на примирення, суд ураховував не тільки вимоги заявника, а і позицію позивача.
При вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для розірвання шлюбу визначальним є з'ясування взаємовідносини сторін та причин, що призвели до відсутності між ними взаєморозуміння, втрати почуття любові та взаємоповаги. В даній справі не вирішувалося питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, а тому твердження заявника, що суди задовольняючи позов про розірвання шлюбу не урахували її пояснень про досягнуту з позивачем згоду щодо місця проживання їх малолітньої з нею, та не урахували інтереси дитини, не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень.
Оскаржуючи судові рішення заявник у касаційній скарзі не навела обгрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків судів щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість їх висновків щодо неможливості збереження шлюбу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
В.О. Кузнєцов
А.С. Олійник