Постанова
Іменем України
18 грудня 2018 року
місто Київ
справа № 755/5798/17
провадження № 61-195св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року у складі судді Катющенко В. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі - Фонд страхування) про стягнення на його користь вартості санаторно-курортної путівки із супроводжуючим у розмірі 137 168, 64 грн за 2017 рік; вартість проїзду його та супроводжуючого в розмірі 3 150, 36 грн; відшкодування моральної шкоди в розмірі 137 168, 64 грн, просив допустити негайне виконання рішення.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 01 березня 1984 року при спорудженні оздоровчого комплексу за адресою м. Київ, вул. Попудренка, 34 він отримав трудове каліцтво, внаслідок якого став інвалідом 1-ї групи безстроково, з постійним стороннім доглядом, паралічем обох ніг, 100 % втратою професійної працездатності, втратою контролю над функціями тазових органів. 21 березня 2017 року він звернувся до Фонду страхування із заявою надати або придбати, або оплатити вартість путівки в спеціалізований, спінальний санаторій м. Саки. Потребу в санаторно-курортному лікуванні визначено висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), довідкою ВТЭ-20 № 033365 від 28 липня 1988 року, медичним висновком від 29 березня 2002 року ЛКК № 679/15, згідно із яким за станом здоров'я позивач потребує санаторно-курортного лікування в м. Саки з супроводжуючим.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що позивач не подав необхідних для вирішення питання документів, самостійно путівку не придбавав, можливість придбання відповідної санаторної путівки в м. Саки у відповідача відсутня, оскільки договори укладені з іншими
медично-оздоровчими закладами.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що звернення позивача з цим позовом до суду є передчасним з огляду на те, що відповідач не відмовляв йому у наданні путівки на санаторно-курортне лікування, проте для вирішення цього питання позивачу необхідно надати запитані відповідачем документи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
ОСОБА_3 у грудні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтовувалась доводами позовної заяви, а саме, тим, що згідно із висновком МСЕК, довідкою від 28 липня 1988 року ВТЕ-20 № 033365, медичним висновком від 29 березня 2002 року ЛКК № 679/15 за станом здоров'я позивач потребує санаторно-курортного лікування в м. Саки з супроводжуючим. Заявник звернувся до відповідача із вимогою про оплату вартості путівки на лікування, однак йому протиправно відмовлено.
У наданому відзиві Фонд страхування просив касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість та недоведеність.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-УІІІ, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року відкрито провадження у справі, ухвалою від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 березня 1984 року позивач при будівництві &q? з;Водогрязелечебницы&q?а ; за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 34, внаслідок нещасного випадку (падіння з висоти) отримав трудове каліцтво, про що був складений відповідний акт № 91 про нещасний випадок на виробництві та акт від 12 березня 1984 року.
Згідно з довідкою серії ВТЕ-20 № 033365, виданою лікарсько-трудовою експертною комісією, позивачу була встановлена інвалідність першої групи безстроково зі 100, 00 % втратою професійної працездатності.
Відповідно до довідки про результати виявлення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потребі в додаткових видах допомоги, складеної 31 липня 2001 року спеціалізованою травматологічною медико-соціальною експертною комісією внаслідок проведеного огляду ОСОБА_3 потребує санаторно-курортного лікування.
Зазначене також підтверджується медичним висновком від 29 березня 2002 року № 679/15.
21 березня 2017 року позивач звернувся до Фонду страхування із заявою, в якій просив надати йому путівку у спеціалізований спінальний санаторій із супроводжуючим, або придбати путівку у спеціалізований спінальний санаторій із супроводжуючим, або оплатити вартість санаторно-курортної путівки для нього та путівки для супроводжуючої особи (без лікування) у спеціалізований спінальний санаторій ім. М. Н. Бурденка у м. Саки у розмірі 135 178, 56 грн за 2015 рік; оплатити вартість проїзду його та супроводжуючого у розмірі 3 150, 36 грн.
До поданої заяви позивачем було долучено рахунок на оплату від 17 березня 2017 року № УС00-000247 та довідку про вартість проїзду.
Фондом страхування позивачу для вирішення питання запропоновано подати заяву встановленої форми про відновлення страхових виплат та витрат на медико-соціальну допомогу, від яких він відмовився 13 грудня 2004 року та надати необхідні документи.
Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень, Верховний Суду зробив такі висновки
Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 17 КАС України (в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-IV, далі - КАС України 2005 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України 2005 року).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України 2005 року).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Одними із принципів соціального страхування відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1105-XIV, зокрема, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Частинами 6, 7 статті 6 Закону № 1105-XIV передбачено, що рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою, відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до статті 8 Закону № 1105-XIV виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду, є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та в порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду, що затверджується його правлінням, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.
Згідно із статтею 9 Закону № 1105-XIV основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.
Тобто Фонд є суб'єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями.
Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Відповідно до статті 17 Закону № 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України 2005 року місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду у зв'язку з тим, що Фонд страхування не вирішив питання та фактично відмовив йому у сплаті вартості путівки на лікування що належить до виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Тобто позивач не погодився з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень зазначених норм права, за предметним та суб'єктним складом цей спір має ознаки публічно-правових правовідносин за предметом та суб'єктним складом, а отже підлягає розгляду за правилами КАС України.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16а (провадження
№ 11-350апп18); від 04 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц (провадження № 14-87цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві закрити.
Роз'яснити право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик