Провадження № 2/537/241/2018
Справа № 537/5619/17
18.12.2018 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Меняйлові О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя -
Позивач, ОСОБА_3, звернулась до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд ухвалити рішення, яким здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на квартиру 88 в будинку 1-В корпус 3 по АДРЕСА_4 Києво-Святошинського району Київської області, вартістю 100 000 грн.; 1/2 частину квартири 108 в місті Кременчуці по вулиці Набережна Лейтенанта Дніпрова, будинок 51, вартістю 250 000 грн.; на 1/2 частину автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR 1,8 І, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 150 000 грн.; припинити право власності ОСОБА_2 на його частку в квартирі 88 в будинку 1-В корпус 3 по АДРЕСА_4 Києво-Святошинського району Київської області. Виділити у власність відповідача: квартиру 233 в будинку 1-В корпус 2 по АДРЕСА_4 Києво-Святошинського району Київської області вартістю 100 000 гри., та припинити її право власності на частку в даній квартирі; на 1/2 частину квартири 108 в місті Кременчуці по вулиці Набережна Лейтенанта Дніпрова, будинок 51, вартістю 250 000 грн.; на 1/2 частину автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR 1,8 І, державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 150 000 грн.; судові витрати стягнути з відповідача.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що спірне майно було придбано сторонами як в період проживання останніми однією сім'єю без реєстрації шлюбу так і в період шлюбу укладеного 27 лютого 2009 року та розірваного рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області 24 жовтня 2017 року, зазначивши, що на її думку, таким що враховує інтереси сторін по справі є варіант розподілу зазначеного вище майна шляхом залишення у власності сторін по ? частки квартири в місці Кременчуці Полтавської області та автомобіля, а квартири що знаходяться в Київській області передати у власність кожному подружжю, одночасно припинивши право власності співвласника в тій квартирі яка переходить іншому з подружжя.
22.01.2018 року суддя Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області Зоріна Д.О. винесла ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без руху, та після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою від 13 березня 2018 року відкрито провадження у справі.
25 травня 2018 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 25 травня 2018 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено, витребувано із Державної прикордонної служби України довідку з інформацією, чи декларувала громадянка Російської Федерації ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 30 000 дол. США в березні 2014 року на перетині кордону з Україною при виїзді з Російської Федерації.
Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 23 липня 2018 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено, витребувано із Державної фіскальної служби України довідку з інформацією, чи декларувала громадянка Російської Федерації ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 30 000 дол. США в березні 2014 року на перетині кордону з Україною при виїзді з Російської Федерації.
Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2018 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження наступного майна: кватири №108 в будинку №52 по вулиці Набережна Лейтенанта Дніпрова в місті Кременчуці, Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_2; квартири №233 в будинку №1-в в корпусі №2 по АДРЕСА_4 Києво-Святошинського району Київської області, що належить на праві власності ОСОБА_2; квартири №88 в будинку №1-В в корпусі №3 по АДРЕСА_4 Києвосвятошинського району Київської області, що належить на праві власності ОСОБА_2; - автомобіля Skoda Octavia Tour, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2
Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 17 грудня 2018 року в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про призначення по справі автотоварознавчої судової експертизи відмовлено.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на зазначені вище обставини.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_8 позовні вимоги визнали частково, не заперечуючи того факту що квартира № АДРЕСА_3 Києво-Святошинського району Київської області є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбана за їх спільні кошти, однак, як вважає відповідач, на інше нерухоме майно, що на думку позивача підлягає розподілу, статус спільного майна подружжя не поширюється з наступних підстав: по-перше: квартира АДРЕСА_1 в місці Кременчуці Полтавської області, на думку відповідача, є його особистою власністю, оскільки була придбана ним до укладання шлюбу з позивачкою, тим самим заперечуючи той факт, що з червня 2008 року сторони проживали однією сім»єю та мали спільний побут, взаємні права та обов'язки; по-друге: не заперечуючи того факту, що квартира № АДРЕСА_4 Києво-Святошинського району Київської області була придбана в період перебування у шлюбі з позивачкою, відповідач зазначає що зазначене спірне майно було придбано останнім за його особисті кошти які він запозичив у своєї сестри і цей факт підтверджується наданими суду письмовими доказами, в ому числі брговою розпискою. Одночасно, не заперечуючи того факту, що автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR 1,8 І, державний номерний знак НОМЕР_1 було придбано в період шлюбу з позивачкою, прохає суд при вирішення питання щодо розподілу зазначеного майна врахувати факт використання останнього відповідачем в роботі та із врахуванням того, що після розірвання шлюбу обов'язок щодо утримання останнього фактично було покладено на відповідача, а також те, що на час розгляду справи у суді зазначений транспортний засіб вже вибув з володіння останнього, прохає суд постановити рішення яким в цій частині позовних вимог відмовити позивачу в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення сторін та свідків, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом і не оспорюється сторонами по справі, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартира АДРЕСА_1 в місці Кременчуці Полтавської області, що підтверджується договором купівлі продажу від 8 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу в реєстрі за № 12084 (а.с. 74).
27.02.2009 року між сторонами по справі було укладено шлюб, якій рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24.10.2017 року було розірвано.
24 травня 2009 року у позивача та відповідача народилася дитина, ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про народження виданого Крюківським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області серії НОМЕР_2 від 5.06.2009 року (а.с. 38)
11 квітня 2014 року відповідачем відповідно до договору купівлі-продажу деривативу, було придбані майнові права на квартиру № АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про власності на нерухоме майно зі змісту якого вбачається, що відповідач є власником однієї цілої частки зазначеної вище квартири (а.с. 3-14, 75)
9 жовтня 2015 року відповідачем відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № С1-В к3/88, було придбані майнові права на квартиру № АДРЕСА_3 Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується актом приймання-передачі грошових коштів від 9.10.2015 року та іншими документами, що підтверджують укладання цієї угоди (а.с. 16-28)
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень частини першої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності сторін, закріплений у статті 12 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Факт придбання квартири № АДРЕСА_3 Києво-Святошинського району Київської області в період шлюбу та за спільні кошти подружжя, сторонами у справі не заперечується і тому відповідно до вимог частини 1 статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує норми статті 3 Сімейного Кодексу України, яка вказує, що сім'ю складають особи, які проживають разом, мають спільні права та обов'язки.
Європейській суд з прав людини зауважив, що відносини де-факто, як відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок поза шлюбом.
Суд вирішуючи питання щодо доведеності в судовому засіданні факту спільного проживання сторін однією сім'єю на час придбання квартири АДРЕСА_1 в місці Кременчуці Полтавської області, приймає до уваги покази допитаних в судовому засіданні свідків з обох сторін, які фактично підтвердили зазначений позивачкою факт сумісного проживання з відповідачем у 2008 році, однак враховуючи суперечливі покази останніх щодо періоду з якого саме часу останні стали спільно проживати, приймає до уваги встановлені судом обставини та підтвердженні належними в розумінні вимог ЦПК доказами,а саме:
Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що позивачка по справі доводиться їй донькою, як їй відомо в квітні 2008 року позивачка познайомилися із відповідачем та через короткий проміжок часу, а саме з травня 2008 року вони стали разом мешкати у батьків ОСОБА_2 в місці Кременчуці Полтавської області. Як зазначає свідок, повернувшись у 2008 році з Італії вона дізналася від доньки що вони разом із відповідачем вирішили придбати квартиру, в якій свідок в серпні 2008 року була особисто присутня та допомагала робити ремонт у зазначеному вище приміщенні, про вагітність доньки вона дізналася раніше ніж почула від неї новину що вони із відповідачем купляють квартиру.
Свідок ОСОБА_11 підтвердив в судовому засіданні той факт що з початку літа 2008 року позивачка припинила мешкати зі своїми батьками в місці Комсомольськ Полтавської області, оскільки стала проживати разом із ОСОБА_2 в місці Кременчуці Полтавської області, з яким пізніше і одружилася та згодом в них народилася дитина. Як зазначив свідок, даний факт він може підтвердити оскільки мешкає неподалік місця проживання батьків позивачки, з якою він спілкується з самого дитинства та до сих пір вони підтримують дружні стосунки, будучи в місці Кременчуці він неодноразово підвозив її до квартири, що розташована в Крюкові в місці Кременчуці, однак особисто в це житло він не заходив.
Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що відповідач по справі є її сином, влітку 2008 року їй стало відомо про те що він зустрічається з позивачкою,однак мешкати як одна сім»я вони розпочали лише незадовго до офіційного укладення шлюбу.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та факт народження дитини через нетривалий проміжок часу після придбання спірного майна, суд дійшов до висновку, що досліджені у судовому засіданні докази підтверджують факт проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки сторін по справі в період з червня 2008 по лютий 2009 року.
Статтею 74 Сімейного Кодексу України визначено, що жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна,придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази, а саме: ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Відповідно до статті 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності.
Із роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вбачається, що при застосуванні вимог статті 74 Сімейного Кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.
Тобто, аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу є підставою для визнання набутого ними за час спільного проживання майна - об'єктом спільної сумісної власності, в зв'язку з чим суд і приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 в місці Кременчуці Полтавської області є об'єктом права спільної сумісної власності позивачки та відповідача.
Оскільки, відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, суд приходить до висновку про поділ зазначеного вище нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 в місці Кременчуці Полтавської області та квартири № АДРЕСА_3 Києво-Святошинського району Київської області, із визначенням сторонам ідеальних часток.
Щодо позовних вимог в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру № АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області, суд приходить до наступних висновків.
11 квітня 2014 року відповідачем відповідно до договору купівлі-продажу деривативу, було придбані майнові права на квартиру № АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про власності на нерухоме майно зі змісту якого вбачається, що відповідач є власником однієї цілої частки зазначеної вище квартири (а.с. 3-14, 75)
Судом встановлено, що згідно письмової розписки від 13 березня 2014 року відповідач позичив у своєї рідної сестри ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, як суму, необхідну для придбання спірної квартири та проведення в останній ремонтних робіт.
Зазначений відповідачем факт підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні вимог чинного цивільно- процесуального законодавства, а саме копією розписки складеної 13 березня 2014 року (а.с. 78) та показами свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 які підтвердили в судовому засіданні факт передачі ОСОБА_6 відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 30 000 доларів США саме на придбання спірної квартири та проведення в ній ремонтних робіт
У абзаці 1 частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.
Оскільки факт позики грошових коштів відповідачем на придбання спірної квартири підтверджується належними та допустимими доказами, а відповідачем в свою чергу зазначений вище факт позики у визначеному законом порядку спростований не був, суд приходить до висновку щодо недоведеності останньою в судовому засіданні тієї обставини, що квартира № АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області була придбана за спільні кошти подружжя, що як наслідок виключає поширення на спірну квартиру режиму спільного сумісного майна подружжя.
Відповідно до досліджених в судовому засіданні доказів, а саме копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу відповідач є власником автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR 1,8 І, державний номерний знак НОМЕР_1 реєстрація якого була проведена за відповідачем 30 грудня 2010 року, якій відповідно до викладених ОСОБА_1 позовних вимог є предметом розгляду даного судового засідання.
Із роз'яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне
майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.
Оскільки сторони в судовому засіданні підтвердили той факт, що на час розгляду справи зазначений вище автомобіль вибув із володіння відповідача, суд з огляду на наведені вище вимоги чинного законодавства, вважає за необхідне в задоволенні вимог позивача щодо розподілу автомобіля як спільного майна подружжя відмовити.
Суд звертає увагу на те, що усне клопотання позивача та його представника щодо залишення позовних вимог в частині розподілу спірного автомобіля без розгляду, саме на стадії судових дебатів, суд не приймає до уваги, оскільки останнім порушено, визначений статтями 182, 257 Цивільно процесуального кодексу України (в редакції 2017 року) порядок звернення до суду з відповідними клопотаннями виключно в письмовій формі та до початку розгляду справи по суті.
В частині розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 8 статті 6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами), розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Згідно положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами) встановлено, що за подання позовної заяви майнового характеру, поданою фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі одного відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік», який був чинний на день подання ОСОБА_1 позову до суду, та за ставками якого мав був сплачений судовий збір при поданні позову до суду, прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 1 600 грн. 00 коп.
Згідно змісту позовних вимог ОСОБА_1 та наявної в матеріалах справи документації що свідчить про вартість спірного майна, окрім автомобілі, його ціна становить 885 710 грн. 00 коп., (614 460+121250+150 000)тобто позивачем повинно було сплачено судовий збір в розмірі 8 000 грн. 00 коп. (885 710 грн. 00 коп. х 1 % = 8 857 грн. 10 коп.).
Однак, згідно квитанції № 39 від 26.02.2018 року позивачем ОСОБА_1 при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір в розмірі 5 000 грн. 00 коп., у зв'язку із чим суд приходить до висновку про необхідність стягнення з позивача в дохід держави розмір недоплаченого судового збору, що становить 3 000 грн. 00 коп.
Статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 48,38 %, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача витрати, понесені нею на оплату судового збору в розмірі 3 870 грн. 40 коп. (8 000 грн. 00 коп. х 48,38 %).
Керуючись статтями 2, 5, 10, 13, 76, 77, 81, 133, 141, 259, 263, 264, 265 Цивільно-процесуального кодексу України, статтями 3,60,61,74 Сімейного Кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити частково.
Визнати квартиру № АДРЕСА_4 Києво-Святошинського району Київської області та квартиру АДРЕСА_2 в місці Кременчуці Полтавської області об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_3 Києво-Святошинського району Київської області.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_3 Києво-Святошинського району Київської області.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири № АДРЕСА_4 та автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR 1.81 державний номерний знак НОМЕР_1 як об'єкту права спільної сумісної власності подружжя - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 3000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені позивачем на оплату судового збору при подачі позову до суду в розмірі 2556 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст судового рішення виготовлено 28 грудня 2018 року.
Суддя: Д.О. Зоріна