Справа № 653/3787/18
Провадження № 2-а/653/73/18
іменем України
"20" грудня 2018 р. м. Генічеськ
Генічеський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді Берлімової Ю.Г.
за участю секретаря Волвенко А.О.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції м. Одеса капітана поліції Сопілки Івана Юрійовича про оскарження постанови щодо притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора Управління патрульної поліції м. Одеса капітана поліції Сопілки Івана Юрійовича про оскарження постанови щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Позовні вимоги мотивує тим, що постановою серії НК № 714931 від 23 жовтня 2018 року його було притягнуто до відповідальності за те, що 23 жовтня 2018 року о 23:25 годині на а/д М-18 Сімферополь - Харків керував т.з. у якого неосвітлений дорожній номер, чим порушив п. 2.9 в) ПДР та не виконав вимоги поліцейського пред'явити документи, передбачені п. 2.1, 2.4, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП із застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Вважає таку постанову такою, що не відповідає матеріалам та обставинам справи, що мають значення для правильного вирішення справи виходячи з того, що під час зупинки поліцейським позивачу було повідомлено, що причиною зупинки стало порушення п. 2.9 в) ПДР, а саме: керування транспортним засобом неосвітленим номерним знаком. На питання ОСОБА_1 про те, коли і ким буде здійснюватися розгляд справи йому повідомили, що справа буде розглядатися за місцем вчинення правопорушення та відразу після зупинки. Позивач зажадав ознайомитися з доказами керування ним транспортного засобу з неосвітленим номерним знаком, проте вони були відсутні, тому ОСОБА_1 повідомив, що в такому разі зупинка була здійснена незаконно та порушує його права. Поліцейський погодився щодо доводів відсутності доказів неосвітленості номерного знаку та не виніс постанову про притягнення особи до відповідальності за порушення п. 2.9 в) ПДР. Після цього, незважаючи на незаконність зупинки, поліцейський почав вимагати від нього пред'явити документи, визначені п. 2.1 ПДР. Позивач вважає, що оскільки зупинка була незаконною, то й наступна вимога пред'явити для перевірки документи була теж незаконною. Під час винесення поліцейським оскаржуваної постанови вже в наступній справі щодо порушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, позивач оспорив це та вимагав відкласти розгляд справи для отримання правової допомоги, але не зважаючи на це поліцейський не склав протокол про адміністративне правопорушення, розгляд справи не відклав та на місці притягнув його до відповідальності. Вважає, що застосоване до нього обмеження в праві на правову допомогу є достатньою підставою для скасування постанови по адміністративній справі серії НК № 714931 від 23 жовтня 2018 року.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, вважає, що його права були порушенні та просить задовольнити позов.
Відповідач в судовому засіданні був відсутнім. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 205 КАС України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення позивача, дослідивши представлені суду письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі належну правову оцінку, суд доходить висновку про задоволення заявленого позову з наступних підстав.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» безпосередньо встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, ч.2 ст.222 КУпАП наділяє працівників патрульної служби повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, в тому числі і передбаченими ч.1 ст.126 КУпАП.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що інспектор патрульної поліції як представник підрозділу патрульної служби Національної поліції і уповноважена особа має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, віднесені до компетенції органів Національної поліції, зокрема за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Разом з тим, інспектором патрульної служби при складанні постанови було допущено ряд порушень чинного законодавства, яке регламентує процедуру оформлення справи про адміністративне правопорушення.
Згідно копії постанови серії НК № 714931 від 23 жовтня 2018 року, складену інспектором Управління патрульної поліції м. Одеса капітаном поліції Сопілко І.Ю. - ОСОБА_1, керуючи автомобілем Мерседес Бенз Спринтер, реєстраційний номер НОМЕР_1 на а/д «Сімферополь-Харків» керував транспортним засобом, у якого неосвітлений дорожній номерний знак, чим порушив вимоги п.п. 2.9 в) Правил дорожнього рухута не виконав вимогу поліцейського пред'явити документи, чим порушив вимоги п. 2.1, п.2.4 Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.
На ОСОБА_1 цією постановою накладене адміністративне стягнення - штраф 425 грн. В графі даної постанови про ознайомлення правопорушника з положеннями статей 307, 308 КУпАПта запису про відмову від підпису або отримання копії постанови зроблена відмітка про не згоду ОСОБА_1 із постановою.
Пункт 2.4. ПДР передбачено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Частиною першою ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проте суд зазначає, що пункт 2.1 ПДР є загальним і вказує на ряд документів, який має мати при собі водій механічного транспортного засобу.
В постанові про адміністративне правопорушення не конкретизовано, які документи, передбачені п. 2.1 ПДР відмовився пред'явити водій та які саме підпункти при цьому порушені.
Позивач у позовній заяві та у судовому засіданні стверджує, що був незгодний з постановою відповідача та просив відкласти розгляд справи для отримання кваліфікованої правової допомоги задля реалізації свого права на захист та на отримання ефективної юридичної допомоги, проте відповідач розгляд справи не відклав та не дав можливості особі отримати правову допомогу, право на яке передбачено ст. 268 КУпАП.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Посилання на жоден із доказів, що передбачені ст.251 КУпАП, у винесеній постанові відсутні.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року.
Системний аналіз норм законодавства дає підстави вважати, що право вимагати від водія пред'являти для перевірки документи, визначені п. 2.1 ПДР виникає у поліцейського при зупинці транспортного засобу відповідно до положень ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», при цьому поліцейський зобов'язаний детально пояснити підстави зупинки. За відсутності підстав, передбачених вказаною статтею, для зупинки транспортного засобу, вимога поліцейського про надання документів є такою, що не ґрунтується на законі, а тому не може породжувати у водія відповідного обов'язку.
Як вбачається з пояснень позивача, його, як водія транспортного засобу, було зупинено за порушення вимоги п. 2.9 в) ПДР, а саме: керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком, що також має відображення у постанові.
Водій із цим обвинуваченням не погодився, заперечуючи сам факт порушення ним п. 2.9.в) ПДР та вимагав надати належні докази вчинення ним вказаного порушення.
При цьому, як виходить із змісту спірної постанови, позивача не було притягнуто до відповідальності за порушення ним вимог освітлення номерного знаку. Постанова містить лише вказівку на порушення ОСОБА_1 вказаного пункту, при цьому у провину при викладені порушення відповідної норми не ставиться, як і сама постанова не містить жодних доказів вчинення ОСОБА_1 порушень Правил дорожнього руху, що й були підставою для зупинки транспортного засобу.
Вказане свідчить, що вимога про зупинку транспортного засобу позивача не ґрунтувалась на положеннях ч.1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», що містить вичерпний перелік випадків, які надають право працівнику поліції зупинити транспортний засіб.
З огляду на те, що позивача притягнуто до відповідальності лише за непред'явлення поліцейському документів, визначених у п. 2.1 (проте, яких саме не конкретизовано у постанові) та порушенням у зв'язку із цим п. 2.4 ПДР, за відсутності жодних доказів правомірності зупинки та порушень п. 2.9 в) ПДР, суд приходить до висновку, що зупинка транспортного засобу була здійснена за відсутності порушень відповідних правил, а перевірка документів водія на право керування транспортним засобом була витребувана без підстав.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що за відсутності доказів законності зупинки позивача поліцейським, його вимоги пред'явити для перевірки документи не можуть створювати для водія відповідного обов'язку, а тому його не може бути притягнуто за це до відповідальності.
Доказів про те, що позивач був зупинений за порушення ПДР суду не надано, нічим не підтверджено та є припущенням, на якому не може ґрунтуватись рішення суду. Суд наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише тільки за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними і беззаперечними доказами (в т.ч. фото-відео-фіксацією).
До того ж, слід зазначити, що приписами ч.2 ст.77 КАС України чітко визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Одночасно, сама по собі постанова про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не надано до суду жодних доказів, які б беззаперечно підтвердили факт порушення позивачем вимог п.2.9 в) ПДР як на підставу зупинки транспортного засобу та п.2.1 (без конкретизації підпунктів), п. 2.4 ПДР, то відповідно, скоєння ним оскаржуваного адміністративного правопорушення є недоведеним, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності шляхом винесення спірної постанови не може вважатися законною і обґрунтованою, внаслідок чого, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як протиправна.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та послідовних пояснень позивача, при розгляді справи на місці зупинки транспортного засобу та винесенні оскаржуваної постанови відповідач не виніс протокол про адміністративне правопорушення, проігнорував клопотання позивача про відкладення розгляду справи для надання можливості звернутись за правовою допомогою.
Щодо посилань позивача на обов'язок поліцейського скласти протокол про адміністративне правопорушення, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Так, як зазначив Конституційний Суд України у справі №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року, розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення у випадках, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, фактично відбувається у скороченому провадженні.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.
Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження.
За приписами ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Разом з тим, за правилами ч.ч. 2, 4 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Отже, у разі, якщо правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване в автоматичному режимі, то протокол може не складатися, замість цього на місці вчинення правопорушення виноситься постанова. У такому випадку відповідачем має бути надано доказ (відеозапис) вчинення правопорушення.
Як вбачається із матеріалів справи, докази фіксування правопорушення, здійсненого в автоматичному режимі, на підтвердження правомірності складання постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відсутні.
В той же час, згідно ч. 5 ст. 258 КУпАП, у разі, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена Наказом МВС України № 1395 від 7 листопада 2015 року передбачає винесення інспектором адмінпоставнови без складання протоколу у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого, зокрема, ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Отже, аналіз законодавчих норм дає підстави для висновку, що під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі, в тому числі, передбаченого ст. 126 КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов'язок складати протокол про адміністративне правопорушення.
Як зазначалось вище, працівник патрульної поліції може винести постанову на місці вчинення правопорушення, тобто на місці зупинки транспортного засобу, проте постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи. Дані норми вказують на те, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватися вимог ст. 283 КУпАП, яка зазначає, що постанова виноситься лише за результатами розгляду справи.
Так, ст. 9 Розділу ІІІ «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», встановлює порядок розгляду справи поліцейським, під час якого, зокрема, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Таким чином, суд наголошує, що винесення постанови із порушенням порядку розгляду справи призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, зокрема, право користуватися юридичною допомогою, заявляти клопотання, подавати докази по справі тощо.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року N 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що в наведених положеннях кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише в разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Так, частиною 1 статті 59 та частині 2 статті 64 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд; статті 2, пункту З статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту та можливість вільного вибору захисника; принципу 1 «Основних принципів, що стосуються ролі юристів», прийнятих восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками, який передбачає, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту й відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях судочинства.
Право особи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи закріплено ч. 1 ст. 268 КУпАП та не може обмежуватися або ігноруватися.
Ігнорування інспектором Управління патрульної поліції м. Одеса капітана поліції Сопілки І.Ю. клопотання позивача щодо залучення адвоката є порушенням вищевказаних норм.
Згідно ч.2 ст.70 КАС України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, а позивач зобов'язаний довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно ст. 245 КУпАП, одними із завдань провадження адміністративної справи закон визначає такі, як своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 286 ч.3 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без зміни, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з ч. 5 ст. 77 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідач, не з'явившись до суду, заперечень проти вимог позивача та викладених ним обставин, не надав, приведені ним твердження не спростував.
Враховуючи викладене вище, відсутність доказів правомірності своїх дій з боку відповідача, порушення часового інтервалу при розгляді постанови, що позбавило позивача можливості реалізувати конституційні права щодо звернення за правовою допомогою, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1
Таким чином, оскаржувана постанова як така, що винесена з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права підлягає скасуванню як незаконна, а провадження по справі про адміністративне правопорушення закриттю.
Керуючись ст. ст. ст. 5, 6, 77, 241-250,286 КАС України, суд-
Позов ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції м. Одеса капітана поліції Сопілки Івана Юрійовича про оскарження постанови щодо притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Визнати незаконною постанову серії НК № 714931 від 23 жовтня 2018 року, винесену в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 та скасувати її.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Генічеський районний суд Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова