26 грудня 2018 року № 810/4376/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1;
- зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити пенсію ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з травня 2016 року на рахунок, відкритий позивачем раніше у відділенні "Ощадбанка".
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем його проживання він вимушений був покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Бровари Київської області, де став на облік як внутрішньо переміщена особа.
Разом з цим, як зазначає позивач, відповідач з травня 2016 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують його право на пенсійне забезпечення.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні з 01.07.2014 як отримувач пенсії за віком (працівникам зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах і в металургії), розмір якої обчислений згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також відповідач відмітив, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи.
Відповідач зазначив, що припинення виплати пенсії ОСОБА_1 здійснено у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 365). Зокрема, відповідач звернув увагу, що ним було отримано відповідну інформацію від Держприкордонслужби, у зв'язку з чим виплату пенсії було припинено на підставі пп. 5 п.12 Постанови КМУ № 365.
При цьому, відповідач стверджує, що пенсію до 01.07.2017 було виплачено позивачеві у повному обсязі та заборгованість відсутня.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 відкрито спрощене провадження у справі № 810/4376/18 без проведення судового засідання.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
При цьому суд звертає увагу, що позивач відповідачем у позові зазначив Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області, в той час як правильним найменуванням відповідача є Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, тому суд вважає за необхідне уточнити найменування відповідача по справі, що не потребує вирішення питання про заміну відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області 30 листопада 2000 року (а.с.9).
Позивач є пенсіонером за віком з 08.12.2004 року довічно, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3, видане Донецьким УПФУ в м. Сніжне 24.03.2005 (а.с.11).
Відповідно до довідки від 26.01.2015 №3250002272 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасової території України та районів проведення антитерористичної операції фактичним місцем проживанням ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 (а.с.10).
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначає, що пенсійні виплати він отримував до травня 2016 року, однак починаючи з 01.05.2016 відповідач припинив виплату пенсії.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01.05.2016 виплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із статтею1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Проте, згідно з наявною у матеріалах справи копією розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 23.03.2017 без номеру виплату пенсії позивачу по особовому рахунку НОМЕР_4 з 01 квітня 2017 року припинено до з'ясування.
Водночас, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або зупинення виплати пенсії, як з'ясування якихось обставин.
У відзиві на позовну заяву Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зазначило, що виплату пенсії було припинено у зв'язку з отриманням інформації від Держприкордонслужби.
Крім того, припинення виплати пенсії позивачеві відповідач обґрунтовує нормами постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Відповідач відмічає, що відповідно до підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Так відповідач зазначає, що Держприкордонслужба протягом п'яти робочих днів безоплатно подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення на його запит інформацію про виїзд внутрішньо переміщеної особи за кордон, на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі або до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, із зазначенням кількості днів такої відсутності протягом 90 днів, які передують даті подання відповідного запиту.
Як стверджує відповідач, Управлінням витримано всі необхідні дії для можливості проходження особою фізичної ідентифікації.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано суду будь-яких доказів з приводу отримання будь-якої інформації від Держприкордонслужби, яка слугувала підставою для припинення виплати пенсії позивачу, як і не повідомлено суд про неможливість надання вказаної інформації.
Натомість, суд зазначає, що встановлення факту не проживання пенсіонера за адресою, зазначеною ним у документах, поданих для призначення пенсії, згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV не є підставою для припинення виплати пенсії.
При цьому, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.
У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Крім того, з наданого до суду розпорядження відповідача від 23.03.2017 вбачається, що будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачеві пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії в розпорядженні не містяться.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи вказане розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про те, що це розпорядження відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказане розпорядження не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати йому пенсії.
Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду у цій справі позивачу не було відомо про розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 23.03.2017, суд, з'ясувавши, що прийняття цього розпорядження передувало діям з припинення виплати пенсії позивачу, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження, а не дії чи бездіяльність відповідача створює відповідні правові наслідки.
Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати пенсії охоплюється визнанням протиправності та скасуванням зазначеного розпорядження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановленому 03.05.2018 рішенні у зразковій справі №805/402/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 73869341).
У вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що висновки в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, висновки, викладені Верховним Судом у рішенні у зразковій справі №805/402/18, підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні цієї справи.
Приймаючи до уваги визнання судом протиправним та скасування розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 23.03.2017, підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про зобов'язання Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2017.
При цьому, суд звертає увагу на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує про припинення виплати йому пенсії з 01.05.2016.
Натомість, з наявних у матеріалах справи відомостей про нарахування та виплату пенсії позивачеві вбачається, що пенсія у період по березень 2017 року включно була виплачена у повному обсязі, а припинення виплати здійснено саме з 01.04.2017 на підставі розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 23.03.2017.
Отже, позовні вимоги про зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.05.2016 по 31.03.2017 задоволенню не підлягають.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 705,00 грн. згідно квитанції №44 від 21.08.2018, оригінал якої міститься у матеріалах справи (а.с. 19).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (тут і далі - в редакції станом на момент звернення позивача до суду) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною другою цього Закону встановлено, що за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" №2246-VIII від 07.12.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня дорівнює 1762 гривні.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Верховний Суд України в постанові від 14.03.2017 (справа №П/800/559/16) зазначив про те, що системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162, частини п'ятої статті 171-1 КАС дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Отже, суд зазначає, що у даному випадку вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 23.03.2017 та вимога про застосування відповідних наслідків у разі задоволення такої вимоги у вигляді зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії за віком є однією вимогою немайнового характеру.
Таким чином, при зверненні до суду з позовом у цій справі ставка судового збору складає 704,80 грн. (1762 гр. х 0,4), який і підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.
При цьому суд зазначає, що правило пропорційного стягнення судового збору в даному випадку не застосовується, оскільки спір має немайновий характер.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини справи та той факт, що виконання рішення в даній справі вимагає від відповідача вчинення певних дій, а саме відновлення виплати пенсії позивачу, суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 23.03.2017 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017.
3. Зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2017.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернути до негайного виконання.
4. Відмовити в позові в частині зобов'язання Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.05.2016 по 31.03.2017.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код: 37892505, місцезнаходження: 07400, Київська область, м.Бровари, бул.Незалежності, 11).
6. Зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного рішення - 26 грудня 2018 року.
Суддя Кушнова А.О.